«Суспільство має продовжувати чинити тиск»

9 вересня — останній день «Тижня українського кіно на підтримку Олега Сенцова», який організували українські кінематографісти, зокрема продюсер Ганна Паленчук. Всі гроші від продажу квитків на фільми передадуть родичам українського кінорежисера Олега Сенцова, про незаконне утримання під вартою якого «День» писав вже неодноразово (див., наприклад, матеріали «Сенцов... слідами традицій НКВС» від 31 травня і «Новий 37-й» в № 93 від 8 червня цього року та інші). Нагадаємо, 11 травня в Сімферополі було затримано Олега Сенцова, Олександра Кольченка, Геннадія Афанасьєва та Олексія Чернія, які й досі в московській в’язниці Лефортово і яким інкримінують підготовку терористичних актів.

У рамках акції в столичній «Кінопанорамі» вже показали 8 українських фільмів («Гамер» Олега Сенцова, «Хайтарма» Ахтема Сеїтаблаєва, «Іван Сила» Віктора Андрієнка, «Поводир» Олеся Саніна та інші), які в більшості збирали переповнені зали. На представленнях декількох фільмів у рамках «Тижня...» була присутня сестра режисера Наталя Каплан, яка безпосередньо займається організацією захисту брата. «День» скористався можливістю й розпитав з Наталю про подробиці судового процесу, а також про її, як громадянки Росії, сприйняття сьогоднішнього стану російського суспільства.

Почали з хронології подій:

— Про арешт Олега я дізналася наступного ранку, — розповідає Наталя. — Мені зателефонували родичі і сказали, що Олега посадили. Звичайно, був шок і нерозуміння, що робити. Було ясно, що це ФСБ. Але, чесно кажучи, я не сприймала це серйозно, бо подумала: ну, це Крим, там зараз бардак, Олег був на Майдані, він активіст, напевно, зараз його там допитають, пізнають і відпустять. Я навіть не думала по-іншому. Приблизно за тиждень стало ясно, що його звинувачують у тероризмі, але це все одно дуже довго не сприймалося як реальність: невідомо, що робити, які кроки робити. Краще за все зреагувала в цій ситуації російська спілка кінематографістів. Вони зателефонували адвокатові Дмитрові Дінзе, який захищає політичних, митців. Дінзе зв’язався зі мною, ми з ним підписали договір, залучили до справи ще одного адвоката і почали працювати. Були перепони, щоб адвокати не могли зустрітися з Олегом, а це було перше, що вони хотіли зробити. Побачити його швидше, сказати, що є захист, щоб він тримався і не розпочав давати свідчень проти себе. Це було найважливіше в той момент — зустрітися з ув’язненим. Слідчі говорили, що на нього чекають у Москві, а за фактом його місцеперебування було невідоме. З’ясувалося, що він у Сімферополі. Один адвокат терміново вилетів до Сімферополя, але і там з Олегом зустрітися не вдалося, були різні відмовки, що він на етапі, хоча за фактом його везли просто в цивільному літакові. Зустрілися з ним уже в Москві після приблизно тижня цих спроб. Чому були всі ці перепони? Бо були тортури, Олег був побитий, і вони чекали, поки зійдуть сліди цього. Вони явно не чекали, що будуть такі серйозні адвокати. Адвокати не бояться працювати з ФСБ.

Зараз ми відстоюємо свою позицію, судимося, кількість судів уже навіть і не зможу сказати. Дістаємо відмови, готуємося до Європейського суду з прав людини. З російською судовою системою все зрозуміло, ми від них нічого доброго не чекаємо. Вся надія на Європейський суд. До цього нам повинні в усіх російських інстанціях відмовити, ось ми зараз і збираємо відмови.

— З останніх новин — те, що Олегу продовжили термін утримання під вартою до жовтня.

— Так, продовжили термін. А суду, який виносить вердикт, ми чекаємо не раніше, ніж до кінця січня. Тут уже повинні включатися політики і домовлятися на політичному рівні, щоб справу закрили. Я дуже сподіваюся, що це все пройде набагато швидше. Чекати суду і судитися — це дуже довго. Я на 99 % упевнена, що ЄСПЛ його відпустить, але коли ми до них дійдемо... Ходорковський скільки йшов?

— А чи решта троє хлопців зараз перебувають у тій же ситуації?

— Так. У двох, як я розумію, ситуація дещо вигідніша, бо вони свідчили, відверто обмовляючи  Олега, визнали свою провину. Ще один товариш, ми зараз разом тримаємося, — це Саша Кольченко. Олег солідніше в цій четвірці виглядає, він старший за них, тому його «призначено» «організатором», а всі інші у нас — «бойовики».

— Чи вони були до цього знайомі між собою?

— Наскільки я розумію, Сашка Кольченка і Гену Афанасьєва Олег знав. Ну, як знав: у Криму незгодних було не так багато, звичайно, вони були знайомі. Але сказати, що вони щільно спілкувалися, не можна. Не вдалося наразі дізнатися, хто такий Черній і звідки він. Решта троє між собою знайомі.

— Які дії робить українська влада і чи в достатній мірі, на ваш погляд?

— Розумієте, в чому проблема? Українська влада діє в рамках існуючих законів, намагається дотримуватись моральних і етичних та правових норм, начебто забуваючи, з ким вона має справу. Росії плювати на ці норми, як на зовнішні, так і на внутрішні. Я в російську владу не вірю, навіть якщо вони пообіцяють, особисто Путін скаже: «Все, випускаймо Олега!». Я повірю, лише коли Олег виїде з Росії!

— Чи є якась підтримка Олегові від кримчан?

— Крим дійсно проросійський, ніде правди діти, але навіть там не вірять, що Олег терорист. У Росії є ті, хто вірять. У Криму ті, хто незгодні, вже або виїхали, або «сидять по закутках», бо там усіх залякали дуже сильно. З Криму голосок слабенький — лише тих людей, які близько і давно знають Олега.

— Як ви оцінюєте волонтерську підтримку з боку українських і російських діячів?

— Все це дуже добре. Я постійно кажу: єдине, чого боїться ФСБ, — це розголос. Чим більше ми говоритимемо, тим більший тиск вони відчуватимуть, тим легше буде потім підмахнути, щоб його випустити. Це дуже важливо, бо якби не було такого галасу, Олег так би й згинув у сімферопольських підвалах. Такі методи не нові для Росії, у нас із чеченцями так само чинили: хто не згоден, той терорист. А що вже там із ними робили, в яких підвалах вони згинули. Те ж саме тут: дві людини дали свідчення, цього досить.

— У яких умовах Олег перебуває зараз?

— Олег у в’язниці Лефортово — це в’язниця при ФСБ. З погляду побуту вона вважається, напевно, однією з найкращих. Навіть Новодворська говорила свого часу, що Лефортово — найкраща в’язниця в Росії. Там нормальне харчування, Олег не скаржиться, більш-менш стерпні умови, але з погляду інформації, якоїсь дії — це найбільш закрита в’язниця. Якщо в інших можна передати мобільник (так, його потім відберуть при обшуку, але передати можна), а там записки і так далі — взагалі не питання, то тут — нічого. Припустимо, ми збирали до дня народження Олега привітання. Адвокат не міг йому дати їх почитати — він сидів і особисто зачитував усі 19 сторінок. До такої міри все закрито. Природно, ні про яку записочку не йдеться. Це — головна особливість. І, звичайно ж, потрібно розуміти, що такий інформаційний вакуум давить на психіку.

— Те, як зараз розвиваються події через війну Росії з Україною, може вплинути на самих росіян, їх розуміння подій?

— Щоб вплинути, росіяни мають визнати, що їх країна агресор, що ніякого фашизму насправді немає. Ти повинен визнати і свою провину в тому числі. На це спроможні далеко не всі. Проблема Росії зараз не в ура-патріотах, які кричать: «Крим — наш!», «Всі — на боротьбу з хохлами-фашистами!», «Скрізь вороги!», «Все це проплачене Америкою!». Як не дивно, вони в меншості. Їх дуже помітно, бо вони активно кричать, але це абсолютна меншість. Більшості росіян все одно. Просто повна байдужість. Чи люди просто втомилися, бо Росія постійно з кимось воює, тут постійно щось трапляється, і люди просто втомилися відчувати, співчувати. Плюс зомбування — воно все одно є і дуже сильно діє. Я особисто знаю людей, які ще чотири роки тому говорили, що Путіна треба прибирати, «Росія — без Путіна», йшли на Болотну площу. І раптом — такий удар, і відкат. Пояснити це я можу лише якоюсь дуже сильною дією. На жаль, у Росії з інформацією зовсім усе погано. У нас є основна лінія, яка йде всіма ЗМІ. Більше того, навіть у інтернеті, не уміючи шукати, ти нічого не знайдеш. Якщо набереш у Яндексі або в Гуглі навіть «Олег Сенцов» — вилетить, що терорист. Потрібно вміти шукати інформацію. Це теж знання.

— Як, з огляду на це, вам удається надати справі Сенцова розголосу в Росії?

— Інформація все одно просочується. Є соціальні мережі, знайомі. Ми в Москві теж не мовчимо: у нас проходять покази, була серія одиночних пікетів на підтримку Олега. Звичайно, такого галасу, як в Україні, немає. Але галас є, невеликий, трохи продавлюємо ситуацію. Трохи вдається. Наприклад, наші ЗМІ вже замовкли. Вони перестали зовсім про Олега говорити, що для нас добре. Більше того, в інтернеті, де є інформація про Олега, там уже навіть у коментарях немає так званих кремлеботів або є зовсім мала кількість, бо спочатку їх було дуже багато. Видно, що інформаційну, принаймні, війну ми наразі виграємо.

— А як ви оцінюєте «Тиждень українського кіно на підтримку Олега Сенцова»?

— На п’ять з плюсом! Дуже круто, що щось робиться, що всім не все одно. І ось ця єдність дуже сильно сприймається після Росії. У Росії такого немає. Дуже радісно спостерігати, що є суспільство, є країни, де все влаштовано зовсім по-іншому, не так, як у нас.

— Сподіватимемося на результативність цих зусиль.

— Суспільство має продовжувати давити, бо якщо це все спаде, Олег пропаде, з ним зроблять невідомо що. Суспільство має давити таким методом, політики і дипломати мають домовлятися, ми з адвокатами юридичні питання на себе беремо. Що більше сторін тут задіяно, то краще.