Свіже дихання румунського театру
Румунія, яка раніше не славилася театральними заходами, нині має п’ять могутніх театральних фестивалів із бюджетом у понад мільйон євро. Голова журі Фестивалю сучасної румунської драматургії в Тімішуара Дітер Торр — він же президент Культурного форуму Європи — пролив світло на цей віраж румунського театру. Виявляється, після вступу до Євросоюзу, Румунією для відновлення її культурного іміджу робляться посилені та різноспрямовані заходи. Ті, хто втік у 60 – 70 рр. від режиму Чаушеску до близької Німеччини, без мови, знань сучасних технологій, опинившись на межі виживання, змушені рятувати своє життя і життя своїх дітей, румуни іноді досить часто подекуди що-небудь у декого, самі розумієте, — що... Сьогодні чистий і дзвінкий голос нації текстами новітніх п’єс звучить зі сцени. Десять днів на стаціонарних і пристосованих театральних майданчиках Тімішуара о п’ятій, сьомій і дев’ятій годині вечора починалися вистави, точніше, сповіді, часом покаяння, з обов’язково пронизливою нотою, яка єднає нещодавнє минуле і сучасне.
На центральному майдані міста з напівмільйонним населенням на вістрях центральної осі – готичний костьол св. Йосифа і Національний театр. На ньому ж колона з вовчицею, яка годує дитинчат, точнісінько як у Римі – конструктивістський пам’ятник визволителям, оскільки це майдан Свободи, і, нарешті, чудовий водограй початку минулого сторіччя з янголами, які плюються.
По обох боках майдану чудові будівлі, які облупилися до непристойності, в югенд – стилі, з багатоповерхівками в стилі соціалістичного утилітаризму, які приліпилися до них. І все ж таки на майдані струмує дух двох храмів. Діалог на колінах з давно минулим, але неперехідним, і дискусія сцени і зали – гостра, а часом і гірка про сучасне.
Студентка з вистави «Fuck you, Eu.Ro.Pa!» зачитує своє послання батькові на відеокамеру. Колись він вигнав кадебістів, які прийшли з обшуком додому, щоб не травмувати малолітню дочку. Тепер вона топче ногами матрьошок, які асоціюються з комуністами, рве на собі майку з портретом Че Гевари, щоб позбутися марення революційних змін і, зрештою, рве всю плівку відеозапису, усвідомлюючи безпорадність спроб подолати провалля нерозуміння між поколіннями.
У виставі «Кока-Кола блюз» режисера Крістіана Бана за п’єсою Іоана Петера, Він — агент із продажу «Кока-Коли», Вона — агент із продажу «Пепсі-Коли». Представники конкуруючих брендів зі всією безсоромною чарівливістю молодості завойовують купівельні симпатії в залі для глядачів, відштовхуючи одне одного, практично розв’язують бійку і раптом обм’якають в обіймах кохання. Ромео і Джульєтта, кохання і гармонія, здається вище за все, але особисті історії безжалісно розводять юність по вістрях почуття й обов’язку.
Комфорт позбавляє життя від повноти страждання. 79-річна Ольга Тудораж зіграла у виставі «Портрет пані Т» у день свого народження. Життєпис прими в слайдах із вистав на весь задник сцени виглядає аристократично і переможно. Молодий художник проникає в її шикарний будинок під приводом написання портрета великої акторки. Щось випитує в процесі написання, просто базікає і, пересвідчившись у мудрості багатоліття героїні, передає їй портрет сина, який переховувався від режиму Чаушеску в Австралії. Втеча без попередження для конспірації, відмова від будь-яких контактів із матір’ю для її ж блага і, нарешті, через десятиріччя обережна звісточка про життя рідної людини. Сирена сліз і безмовність вуст. Все потрібно пережити. Велика Ольга щось хотіла сказати глядачам після вистави, але не зважилася зупинити оплески. Стільки років на сцені навчають багато чого — красномовства мовчання передусім.
Церемонія нагородження кращих драматургів відбулася в декораціях завершальної фестивальної вистави «Три сестри» за А. Чеховим в постановці головного режисера Національного театру Тімішуара Ади Люпу і генерального директора фестивалю Марії-Адріани Гайсватер — в двох іменах одна молода муза фестивалю і театру, яка демонструє цілком чоловічу режисуру і могутній організаторський дар. Сестри Прозорови в її виставі легко нагороджують одна одну ляпасами, із зовицею просто перепльовуються. Нинішній командир полку Вершинін, що знав сестер у дитинстві й замінив їм батька, весь у шкірі, жорстко сексуальний. За приказкою Чебутикіна — «тарабумбія», прагне зробити це з кожною з сестер. Взагалі всі хочуть тарабумбія і, можливо, навіть повинні — особливо якщо є офіцери, шампанське й оркестр.
Наташа навіть зібрала речі, щоб поїхати з військовими, але вони якось про неї забули. Барон Тузенбах із його інтелігентськими примочками спочатку йде з армії, а потім пристрелений буде заслужено, щоб хамства своєю інтелігентністю не відтіняв. Навколо сестер і брата Прозорових жорстокість, бруд, продажність. І цього не замутити ніякою кількістю горілки. Вони обнімаються, тиснуться одне до одного — і живуть. Бо хоч як би було, хоч що б було, де б було — потрібно жити.
Сучасна румунська драматургія, немовби знімок рентгенівського апарата, демонструє стан життєво важливих органів суспільства. Плями, затемнення, чорні діри, ділянки, які регенеруються, пред’явлено, значить, диханню чистому, вільному, повноцінному обов’язково бути.
