Та, що йшла проти течії

Цю сумну новину повідомила у Facebook біблеїст і перекладач Ганна Шмаіна-Веліканова. Ірина Ратушинська — поет, сценарист, письменниця, дисидент, померла у Москві на 63 році життя…

Ірина Борисівна народилася в Одесі 4 березня 1954 року. Закінчила фізичний факультет Одеського університету. 1979-го переїхала до чоловіка в Київ. Перша її публікація вийшла друком у журналі «Грані» (1982).

І. Ратушинську заарештували 17 вересня 1982 р. Їй інкримінували шість віршів різних років, факти публікацій за кордоном, зберігання самвидавської літератури і правозахисну діяльність, зокрема, звернення до радянського уряду з протестом проти заслання А. Сахарова. Але саме її вірші стали одним із доказів щодо антирадянської агітації та пропаганди: «У них вона зводить наклеп на радянський державний і суспільний лад, зокрема, вона твердить, що наша країна ніби є «убогою», «плодить вірнопідданих і холопів» та що «в ній начебто існує терор проти інакодумства» (із вироку). Була засуджена за ст. 62 ч. 1 КК УРСР і ст. 70, ч. 1 КК РРФСР. Вирок — сім років таборів і п'ять років заслання. Так у свої 29 років вона стала наймолодошою в зоні для жінок-політв'язнів, зазначено на сайті archive.khpg.org.

Йосиф Бродський у статті, присвяченій творчості Ратушинської, написав: «Політичне судочинство злочинне саме по собі. Засудження поета — то є злочин не просто кримінальний, а перш за все, антропологічний. Це злочин проти мови, проти того, чим людина відрізняється від тварини…»

Ірина Борисівна відсиділа чотири з половиною роки в жіночій колонії (Мордовія). Рух на захист Ратушинської розгорнувся в усьому світі. «Міжнародна амністія» вимагала її звільнення, міжнародний ПЕН-клуб, членом якого вона була з 1983 р., надіслав спеціальну заяву радянському урядові з вимогою звільнити її.

Після табору І. Ратушинська почала домагатися виїзду на лікування в Англію. Пізніше, під час міжнародного фестивалю поезії в Голландії, якраз перед виступом, їй повідомили по телефону, що вони з чоловіком позбавлені радянського громадянства… Після виїзду з СРСР Ірина Борисівна разом із чоловіком чимало поїздила по світу, ведучи кампанію на захист політв’язнів. Професією Ратушинської на Заході стала літературна діяльність. Вона — лауреат п'яти міжнародних премій за вірші та прозу. Її книжки опубліковані в 15 країнах. Ратушинська — автор книжки «Серый — цвет надежды» («Сірий — колір надії»), яка здобула визнання в усьому світі. Щороку англійській королеві дарують 30 найкращих книжок із різних країн, різними мовами — серед них була й ця книжка. Вона видана у 18 країнах, а у Швеції та Фінляндії стала бестселером №1. Вона присвячена життю єдиної в Союзі політичної зони для жінок. 1991 року, у 37 років Ірина народила синів-двійнят, і їй повернули громадянство; 1992-го її реабілітували. До 1998 року з чоловіком і дітьми проживала в Лондоні, а в грудні 1998-го вони переїхали до Москви.

У 1990-х Ірині Борисівні видали російський паспорт, не вимагаючи відмови від британського підданства. Ратушинська була автором сценаріїв до таких популярних серіалів, як «Моя прекрасна няня», «Пригоди Мухтара», «Таксистка», «Аеропорт»…

— Особисто я не був знайомий з Іриною Борисівною, але знаю про її творчість, громадянську позицію та всі життєві колізії, що випали на її непросту долю, — каже Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, літературознавець, критик, прозаїк. — Ратушинська для мене почалася текстами, спочатку як талановита поетеса, а потім уже як дисидентка і правозахисниця. Саме її громадянська позиція поступово вийшла на перший план, а література відійшла у бік… вона була авторкою прекрасних поезій. Цим вона мені нагадує долю В. Стуса — геніального поета, а для більшості людей він, перш за все, — плакатний герой. Я стежив за публіцистичними статтями й виступами пані Ірини і був здивований тим, що її ім'я не звучить поряд з такими особистостями, як Буковський, Глузман, Чорновіл, Сверстюк… Безперечно, Ратушинська і в правозахисному русі, і в культурному житті була постаттю калібру Валерії Новодворської. Просто наш світ невдячний, і шкода, що люди непам'ятливі і ми швидко забуваємо… Ірина Борисівна щойно відійшла за межу, а мені здається, що, на жаль, її перестали пам'ятати уже років зо п'ять... І це не робить нам честі, а також інтелігенції та суспільству. Ще років три тому якось подумав, а чи жива Ратушинська? Вона ніби випала з інформаційного простору, перестала бути медійною персоною, бо нині знають про тих, хто активно виступає у ЗМІ. Коли прочитав в інтернеті новину, що припинився земний шлях Ірини Борисівни, то защемило серце… Не хочу казати пафосних слів про пантеон пам'яті, але насправді Ірина Ратушинська тисячу разів заслуговує на те, аби своїми образами, текстами залишатися активно присутньою тут, сьогодні й біля нас. Вона прожила виняткове життя, часто йшла проти течії. І як казав Солженіцин, коли ще був для всіх великим авторитетом, і закликав: «Жить не по лжи!» — і цей внутрішній компас завжди був, коли стрілка показувала на правду, а не на брехню. Світла пам'ять!

«День» висловлює співчуття родині Ірини Ратушинській, яка залишилася в нашій пам'яті як сильна і мудра жінка, прекрасний поет та незламна особистість, яка не боялася йти проти течії.