«Тему навіяв спогад про Карпати у Новорічну ніч»

На віршовані тексти Романа Кудлика (нині головного редактора львівського літературно-мистецького часопису «Дзвін») писали пісні не просто його співавтори, а й вірні друзі: Богдан Янівський («Зорепадні ночі»), Володимир Івасюк («Я — твоє крило», «Нам спокій, друже, тільки сниться», «Освідчення», «Не одпалай, моя любове»), Ігор Білозір («Чумацький шлях», «Батьківське жито», «Спогад срібної ночі», «Лебеді весни»); тепер про ті часи поет згадує лише із сумом та ностальгією, адже всі вони вже відійшли у вічність. На національному пісенному музичному горизонті Роман Кудлик, на жаль, нині не бачить спорідненої творчої душі. А ще б щось написалося… Шкода…

Після переїзду Володимира Івасюка до Львова на навчання навесні 1972 року Романа Кудлика, талановитого поета, у творчому доробку якого були пісенні тексти, відразу ж познайомили з ним.

 — Був звичайний для Львова дощовий день, були в мене якісь клопоти, й, повільно обминаючи калюжі на площі Міцкевича, не одразу й почув, що мене кличуть, — згадує Роман КУДЛИК. —  А коли озирнувся — бачу: біля кінотеатру ім. І. Франка стоять мій товариш львівський письменник (до речі, уродженець Буковини) Дмитро Герасимчук і незнайомий симпатичний юнак у чорному шкіряному плащі, трохи незвичному для ока, бо такі тільки-но почали входити в моду. «Знайомся, Романе, — мовив Дмитро, — це Володя Івасюк». Чесно кажучи, трохи інакшим уявляв собі автора пісень «Червона рута» і «Водограй», що тоді буквально заполонили усе довкола й звучали щодня на радіо й телебаченні, з естрадних майданчиків, відчинених вікон будинків і просто на вулиці, їх наспівували і продавці морозива, і водії таксі, і вчителі, й носильники на вокзалі...

Як зараз пам’ятаю, Володя тоді якось зніяковіло глянув на мене: «Я маю вашу збірку, може, підпишете її?». Відразу відчув до нього симпатію, бо і в голосі, і в бентежному синьоокому погляді не було ні краплиночки самовдоволення, самозакоханості — він абсолютно не сприйняв тієї слави, що звалилася на нього, він, здається, у глибині душі навіть сам дивувався їй.

З 1965-го я дещо писав із Богданом Янівським, чи не найбільше ми творили для вистав, Володя Івасюк про це добре знав. Тож при першій же нашій зустрічі сказав, що має бажання зав’язати творчі контакти з львівськими поетами, бо своїми текстами невдоволений, хотів би якихось глибших, більш значущих. Я пообіцяв, що подумаю.

Перше, що ми створили, була пісня «Я — твоє крило». Івасюк, якому тоді було лише 23 роки, попросив написати якийсь текст. Мелодії ще не було. Я трохи посидів, поспіхом написав вірша й показав Володі. Йому не все відразу сподобалося, тому попросив переробити приспів. І почалася справжня каторга. Спочатку легенько підправив і навіть був задоволений написаним.

Перше, що почув від молодого композитора: «Знаєте, це поки що не годиться...». Самолюбство моє було дещо зачеплено, можливо, наші дружні стосунки на цьому припинилися б назавжди, якби вчасно не відчув: йому незручно, йому прикро робити зауваження — але мусить. Так, мусить, бо — це вже зрозумів згодом — легковажності у творчості він не пробачав нікому, а передусім — собі.

Тому вкотре делікатно просив мене: «Подумайте ще... Я вас прошу...».

Я переробляв неодноразово, пісня народжувалася кілька тижнів. Текст ставав щоразу кращим, природнішим. Я прочитав його вимогливому та вибагливому львівському пісняреві Богдану Стельмаху. І навіть він похвалив його, а от Володя знову думав, перечитував, і нарешті сказав: «Усе-таки приспів має бути інший. Такий, щоб одразу запам’ятовувався….».

Тему для твору навіяв спогад про Карпати, де з компанією друзів зустрічав Новий рік. Ми ставили свічки на снігу… Тож вірш і розпочинався із цього:

«Свічки на снігу, свічки на снігу, веселі свічки новорічного свята…». Далі у тексті було ще «свічки на вінках». Ішов 1972 рік, несправедливий і суворий радянський час проти свічок: цензура цього б просто не пропустила. Тому Володя запропонував замінити слово «свічки» на «зірки».

А у приспіві з’явилися слова «Я — твоє крило…», що й дали назву пісні, яку нині всі знають саме такою.

Першим виконавцем пісні був сам Володя. «Прем’єра» відбулася у його львівській квартирі на вулиці Маяковського, він зіграв на фортепіано і заспівав. Сподобалася вона й Богданові Стельмаху, який був тоді разом із нами. А вже згодом почув її по телевізору в запису Софії Ротару. Заспівали її й вокально-інструментальні ансамблі «Смерічка», «Кобза», а також співаки Назарій Яремчук, Тарас Чубай…

Довідка «Дня»

Роман Михайлович Кудлик (4 травня 1941 р., м. Ярослав, Польща) — український поет, критик. Член Національної спілки письменників України . Працював у редакції журналу «Жовтень» (нині «Дзвін»),  на Львівській студії телебачення і завідувачем літературної частини Львівської обласної філармонії. Видав збірки віршів: «Розмова» (1963), «Весняний більярд» (1968), «Яблуневі ліхтарі» (1979), «Листя дикого винограду», «Горішня брама» (1991).  Відомий також як пісняр. Зокрема, автор текстів пісень Володимира Івасюка — «Я — твоє крило» (1972), «Нам спокій, друже, тільки сниться» (1978), «Не одпалай, моя любове», «Освідчення». На його вірші також написали пісні Ігор Білозір («Спогади літньої ночі», «Перший сніг»), Богдан Янівський («Зорепадні ночі», «Вишнева віхола»), Олексій Сердюк («Барвисті сни»), Віктор Камінський («Дикий виноград», «Карпатські солов’ї») та інші композитори.