Трагізм і ніжність...

Якщо згадати музичні проекти, здійснені маестро Кофманом в Україні за недавній час: «Великі імена», «Український авангард», «Генії та дилетанти», «Що наше життя? Гра!», «Північний експрес», «Творіння Прометея», «Роман Кофман і його друзі», «Перетворення», Міжнародний фестиваль «Тиждень високої класики з Романом Кофманом» та інші, — кожен із них ставав подією культурного життя нашої столиці! Як і філармонічні цикли «Всі симфонії» великих композиторів — Бетховена, Шуберта, Чайковського, Моцарта (вперше в Україні протягом одного концертного сезону одним оркестром було виконано всі сорок одну симфонію Моцарта)!

Новий цикл нинішнього сезону «Всі симфонії Йоганнеса Брамса» (а їх чотири) відкрила симфонія № 2 ре мажор у виконанні Симфонічного оркестру Національної філармонії, головний диригент Роман Кофман. І для багатьох слухачів, дійсно, сталося справжнє відкриття Брамса, чия музика в  нашій країні звучить нечасто.

 Праця диригента і музикантів — категорія, таємнича для необізнаних, для Р.Кофмана і його колективу означає досягнення філігранної техніки та бездоганного звучання кожної партії. Але як відбувається дивовижне перетворення рукописної партитури на виткану з наповнених життям мелодій, рухому виставу? Тут було все — трагізм і ніжність, мир і війна, кохання і смерть. Світилася мозаїка фарб австрійської природи на берегах озера Вертерзєє, де за одне літо 1877 р., в пориві натхнення, було написано цей шедевр.

Прем’єра Другої симфонії у Віденській філармонії (1877 р.) під орудою відомого диригента Ганса Ріхтера пройшла з тріумфальним успіхом: композитора викликали після кожної частини, а третя відразу ж виконували на біс на вимогу публіки. Сто з гаком років опісля кияни, будучи не в силах упоратися з емоціями, всупереч правилам, аплодували в перервах між частинами — немов на світовій прем’єрі у Відні. А завершилося все оваціями. Говорять, що коли за диригентським пультом  Роман Кофман, то до зали злітаються душі композиторів. Думається, великий німецький симфоніст (а саме так називали Брамса сучасники) був би вдячний українським музикантам.

У концерті № 1 для фортепіано з оркестром ре мінор Брамса виконував соло Федеріко Коллі. Цей молодий італійський музикант — учасник масштабного філармонічного фестивалю «Suono Italiano» — «Італійський звук» з нагоди головування Італії в Раді Європейського Союзу (за підтримки Посольства Італійської Республіки в Україні і Італійського інституту культури в Україні). Піаніст показав ту міру володіння інструментом, коли віртуозність, у поєднанні з вдумливою інтерпретацією, народжує красу звучання, відкриваючи сенс біблійних істин, зашифрованих у музиці чекань і надій німецького генія. А на біс Ф.Коллі зіграв «Фантазію» Моцарта, продемонструвавши фантастичне pianissimo, що балансує на межі тиші.

Федеріко Коллі народився в Брешії 1988 року, навчався в Міланській консерваторії та Зальцбургзькому Моцартеумі. Серед високих нагород музиканта — перша премія на Міжнародному Моцартівському конкурсі в Зальцбурзі (2011), золота медаль на Міжнародному конкурсі піаністів у Лідсі (2012). Виступав у найпрестижніших концертних залах світу, гастролював у Німеччині, Австрії, Японії, Великій Британії, Франції, Польщі, Мексиці, Бразилії. 2014 року дебютував у Залі Королеви Єлизавети в Лондоні в рамках Міжнародного фортепіанного циклу.

— Я вперше виступаю в Києві і вперше граю Перший концерт Брамса — вирішив зробити подвійну прем’єру, — признався «Дню» Федеріко КОЛЛІ.- Здається, музика Брамса божественно красива. Коли Брамс писав Перший концерт, він був дещо молодший за мене і зумів передати в своєму творі неймовірний зліт до небес і силу олімпійських титанів, дуже потужну й урочисту. Окрім того, мене дуже приваблює складність його творів. Брамс, як і Шуберт, є композитором «золотої середини» між добою класицизму та романтизму. Їхня творчість включає сталі принципи музики минулого, і, при цьому, містить у собі паростки і перспективи музики майбутнього. Тому такі твори є найбільш складними з технічного погляду.

Три головні теми можна чути в усіх творах Брамса. Перша — романтичний вітер, порив відчуттів, який виникає з перших вібрато струнних інструментів, друга — героїчний заклик з Олімпу, що посилається богами на Землю. І третя — неможливість утекти від долі, яка постійно підкрадається і дихає нам у потилицю, — тема безвиході буття.

«Сучасний», у значенні «актуальний», у перекладі з латини означає «чинний», «дійсний», і, безперечно, будь-яку музику, яку грають, можна вважати сучасною, оскільки вона розвивається і впливає на слухачів у даний момент.  Багато які проблеми і концепції, які були актуальними в XIX сторіччі, коли Брамс писав свої композиції, вже не є такими в наш час. Але автор вклав до музики свої емоції. І коли музикант сьогодні інтерпретує цю музику, він включає свої емоції, виникає контакт з «переживанням» композитора, що й робить твір сучасним.

Я начувся про українську публіку: мені говорили, що вона — дуже вимоглива. Тому не чекав такої захопленої реакції: мені було дуже приємно, що люди аплодували стоячи і викликали грати на біс.

Нагадаємо, наступна зустріч із Романом Кофманом і симфонічним оркестром Національної філармонії на концерті циклу «Всі симфонії Йоганнеса Брамса» відбудеться 20 грудня, прозвучить Симфонія № 3 фа мажор, а також Перший концерт для віолончелі з оркестром Дмитра Шостаковича, солістом виступить  Артем Полуденний (віолончель).