Три вечори з «Ромео і Джульєттою»
«День» уже розповідав про роботу над спільним українсько- угорсько-німецьким проектом — постановку опери Шарля Гуно «Ромео і Джульєтта» на сцені Національної опери України. І ось три прем’єрних (і поки що єдиних) спектаклі відбулися. Основне враження від них — ця робота дала можливість молодим артистам по-новому розкрити своє обдаровання. Певна річ, із допомогою визнаних майстрів.
Андрій Романенко в партії Ромео видається незрівнянно переконливішим, ніж, скажімо, в партії Радамеса. Ліризм ближчий його вокальному обдарованню. Однак сценічно вдаліше партія вирішена у Миколи Шуляка. Ольга Нагорна і Сусанна Чахоян — вихованки Євгенії Мірошниченко — мають голоси різної природи і пропонують два різних трактування образу Джульєтти. Щоправда, у Сусанни Чахоян практично не звучали нижні «мі» в середньому епізоді знаменитого вальсу Джульєтти. Дуже високий і ліричний голос, видно, не дозволяє співачці вправно «зачепити» такий порівняно низький звук.
Наприкінці першої дії є епізод, який містить в собі зерно всієї трагедії. На мить Джульєтта стає скорботною провидицею, і здається, що її вже торкнулася тінь склепу, де знайде вічний спокій їхнє кохання. Усвідомлення безвиході народженого почуття — найпронизливіше місце в опері, найголовніше в першому акті. У партії Джульєтти чути чи то плач, чи то стогін відчаю, чи то непохитну готовність прийняти виклик долі. Усього двадцять тактів триває це диво. Та й якої величезної відповідальності вимагає це від режисера. У постановці Міхаеля Гензеля (Німеччина) знайдено дивовижно просте, талановите рішення. Ми бачимо Джульєтту, котра сидить побіля авансцени, і примарні фігури, що танцюють вдалині на тлі білого задника. І тіні, які танцюють разом з ними. Такий постановочний хід мимоволі наштовхує на думку про те, що музика Гуно в цьому місці чимось передує деяким сторінкам суворої лірики Сибеліуса. Немов звучить якийсь фантастичний чотиридольний вальс.
Вдало поставлено багато сцен з участю хору. Дещо суперечливим, проте, виглядає вихід у пролозі, де хористи одягнуті у свій буденний одяг. Це одне з тих незвичних нововведень, до яких, мабуть, звикати не варто. Однак у другій дії доречно виглядає зустрічний рух хору під балконом Джульєтти. З інших постановочних успіхів — усі чотири дуети Ромео і Джульєтти — на балу, коло балкона, у спальні і в склепі.
Особливо хотілося б відзначити роботу диригента. У цьому спектаклі Володимир Кожухар виявив рідкісне уміння підтримувати соліста, не тільки слухати, а й чути його. Особливо це відчутно в місцях, де потрібне дуже тихе звучання вокалу в поєднанні з більш-менш насиченою фактурою у оркестру. Просто заворожують фрази Джульєтти в сцені вінчання — цей зосереджений, таємний звук, який ллється назустріч глядачеві завдяки стриманому, оптимальному за динамікою акомпанементу. Усе це — заслуга диригента. Джульєтта могла йти углиб сцени, відвертатися від залу, але ніде під умілою рукою Володимира Кожухаря не було втрачено жодного звуку, оркестр ніколи не заглушав солістів. А це якраз уможливило розширення динамічної палітри самих співаків — від потаємної речитації на piano до ефектних верхніх нот, які покривали хор і оркестр.
Прекрасна робота хормейстера-постановника Лева Венедиктова — великого маестро, який освячує своєю присутністю наш театр. Над цим спектаклем він працював у співдружності з молодшим колегою — хормейстером Анатолієм Семенчуком.
Декорації (точніше — одна декорація для всіх п’яти актів) Марії Левитської, які створено явно за стахановський термін, відрізняються сміливим поєднанням усіх трьох шеллінгівських форм існування художнього образу — символу, алегорії і схем. Тут культивується кубістична асиметрія стін і склепінь. Стела, що прикрашає балкон Джульєтти, потім знадобилася для прикрашення її ж гробниці. Портал балконних дверей з перебігом дії мислиться також як універсальний архітектурний компонент інших — уявних — приміщень. Ложе Джульєтти в потрібний момент стає подіумом на балу і в склепі. Одним словом, економіка має бути економною. Такий лаконізм, безперечно, цілком прийнятний, але виглядає аж надто раціонально. Ескіз горельєфа на стелі представлено також в декорації; тож зображення дублюється. Не цілком зрозуміло, чим виправдано цей повтор.
Хочеться висловити лише одне побоювання. Хоч би не сталося так, що «Ромео і Джульєтту» спіткає доля «Лоенгріна». Нинішня прем’єра показала, що наша трупа, по суті, може дуже багато і готова до якнайсміливіших творчих звершень. 21 червня в афіші театру знову з’явиться «Сільська честь» Масканьї, а перед новим сезоном, судячи зі всього, на нас чекає ще одна прем’єра — «Кармен» Бізе.
