Ціна і цінність

Поєднуючи у своїх роботах національні та радянські символи, міфи та утопії, Тістол відкрив для себе феномен симулякру — «копії, що не має оригіналу», ту парадоксальну самодостатність радянської «наочної агітації» як заміни неіснуючих предметів, яка несподіваним чином пов’язує її з поп-артом.

Олег Тістол — один із лідерів «української нової хвилі» — розповів «Дню» чому не ходить на вернісажі, не хоче продавати свої роботи за мільйон, а також радить любителям сучасного мистецтва в яких випадках картини краще не купувати.

«ПОГАНІ КАРТИНИ НЕ МОЖНА МАЛЮВАТИ ПІД ЖОДНИМ ПРИВОДОМ»

— Олеже, розкажіть, що сьогодні відбувається з українським арт-процесом і як ви себе в нім почуваєтеся?

— Зараз я прагну триматися подалі від «культурних процесів», не ходжу на вернісажі, не можу себе змусити відвідувати виставки колег, і обмежую своє спілкування колом близьких друзів.

— Вас справді давно не було видно на вернісажах. Чому?

— Ймовірно, на сприймання ситуації впливає вік, але, загалом, мене бентежить сама тусовка, яка відбиває стан суспільства в цілому: найчастіше люди там не розмовляють ні про що, окрім грошей, і не цікавляться нічим, окрім особистої вигоди. Загальна атмосфера нездорова, і мені це нецікаво.

— А у великих колективних виставках участь берете?

— Наприклад, ми з Миколою Маценком і Мариною Скугарьовою (відомі українські художники) відмовилися від участі в торішньому Арт-Києві — хоча, я впевнений, що він, з погляду грошей, був би для нас вдалий. Просто це настільки гламурний захід... І причина навіть не в організаторах, а в неймовірній кількості попси, зробленої начебто на продаж для якихось міфічних покупців із Конча-Заспи. Все це не має жодного стосунку до арт-процессу.

— Але ж митці, які йдуть до комерційного мистецтва, роблять це не від доброго життя.

— Не вірте митцеві, який, займаючись комерційним мистецтвом, пояснює це потребою годувати себе і дітей. Він ошукує себе й інших. Хочеш заробити грошей — іди в бізнес. Погані картини не можна малювати в жодному разі. Це все одно, що я продаватиму підліткам наркотики, виправдовуючи себе, що інакше мої діти помруть із голоду. Якщо картина справжня — вона рано чи пізно знайде свого цінителя. Головне — працювати чесно і щиро: не заради грошей, а заради місця в історії мистецтва.

«Я ЗАВЖДИ БУВ ДУЖЕ ОБЕРЕЖНИМ ІЗ ЦИФРАМИ І НЕ БАЧУ В НАДТО ВИСОКІЙ ЦІНІ ВЕЛИКОГО СЕНСУ»

— Сьогодні арт-експертів у нас одиниці. На кого тоді покладено місію відділення так званих «мух від котлет»?

— На західних експертів. Їх високу оцінку отримало вже понад десять українських митців, які продаються тепер на світових аукціонах.

У нас, на жаль, майже немає експертів і мало хороших галеристів. Коли 2009 року експерти аукціонного дому Sotheby’s приїхали до України і відібрали картини декількох митців, їм потім довелося мати справу з нашими галеристами — і працювати виявилося ні з ким. Наші «провідні фахівці» почали мутити, намагатися вивезти картини напівлегально, аби заощадити 200$ і так далі. Тоді це було дуже показово: виявилася тотальна вітчизняна некомпетентність, яка в Україні проникла практично в усі сфери: у політику, в медицину, в освіту, в культуру. Сподіваюся, це все ж таки тимчасово.

— Ваші роботи добре продаються на світових аукціонах, швидко зростають в ціні. Чи означає це, що ви не залежите від ситуації на українському ринку?

— Так, дійсно, ціни на роботи підвищуються. Проте, якби нас підтримували місцеві культурні інституції, це відбувалося б ще швидше. Митців усе одно ніде не підтримуватимуть так, як на батьківщині: це питання навіть не патріотизму, а розуміння. Ніхто не спроможний зрозуміти і оцінити картини Примаченко так, як українці. Ніхто не може ставитися настільки фанатично до Айвазовського, як мешканці колишнього СРСР (завдяки їм і зростають ціни на нього в світі).

— На світових аукціонах ваші роботи коштують від $10 000 до $50 000. А коли настане час, вони продаватимуться вже за мільйони?

— Я завжди був дуже обережним із цифрами і не бачу в задиранні цін великого сенсу. Ціна продажу роботи на аукціоні може відрізнятися від початкової. Тут багато залежить від ходу торгів і щасливого випадку. І якщо одна моя робота якось піде за мільйон, продавати решту дешевше вже буде незручно (усміхається), а купувати дорожче не факт, що стануть. І потім, ці самі мільйони до автора доходять дуже рідко. Мільйонами зазвичай обмінюються колекціонери й аукціони: художник — лише частина цього процесу.

— Ви вважаєте, художник повинен залишатися безсрібником?

— Ні. На моє глибоке переконання, жебраком художник бути не повинен: це одне з найтрагічніших явищ культури. Суспільство просто не повинно цього допускати, оскільки це принизливо, перш за все — для самого суспільства. Ганьба Франції кінця XIX століття, що такі великі художники, як Ван Гог або Гоген, могли залишатися жебраками. Художник має бути шанованою, забезпеченою людиною: це нормально.

— Чи повинно суспільство підтримувати своїх художників, і якщо так, то як?

— Суспільство нежлобів завжди підтримує своїх художників. Щоправда, я проти того, щоб у нас це робили, як, скажімо, в Китаї: одні створюють підробки під західне мистецтво, а другі платять за них мільярди. Це схоже на обдурювання, і ось так робити не треба. Натомість слід підтримувати культурний процес, гідні ціни на гідних художників. А взагалі, як говорив Пікассо: «Я хочу жити, як бідна людина з великими грошима».

— Олегу, а які теми вам наразі цікаві?

— Мене хвилює стан українського суспільства, його завтрашній день. І це цікаво всьому світу. Нас по «Євроньюс» показують частіше, ніж Сирію, де триває реальна війна і люди гинуть тисячами. Тут у якомусь плані все навіть більш круто, оскільки нам треба зробити серйозний ментальний вибір: або ми стаємо цивілізованою державою, або здаємось остаточно, скочуючись дедалі нижче. Ступінь аморальності, якого ми досягли, просто жахливий, усе перевернулося з ніг на голову. Мого арт-дилера Ігоря Абрамовича вже дістали. Так звані нові українці часто у нього запитують: «А от якщо я зараз куплю цю картину, то зможу її продати через рік у десять разів дорожче»? Правильна відповідь: якщо ти купуєш картини, щоб завтра їх продати, то краще купи щось інше... Адже наворочену тачку ти собі купуєш не для того, щоб завтра дорожче її продати, а тому, що у твоєму розумінні це красиво.

— Ви вже понад 30 років працюєте в рамках програми «Нацпром». Розкажіть про неї, будь ласка.

— Наприкінці 1980-х з’явилась ідея проекту, назву якому придумав Костянтин (Вінні) Рєунов (відомий художник) — «Межа зусиль національного постеклектизму». Потім Костя виїхав жити за кордон, а я почав працювати з Миколою Маценком: усі 1990-ті ми втілювали власну творчу програму, яку врешті-решт назвали «Нацпром». Розшифровка не така вже й важлива: це вже особиста справа кожного. За всю історію проекту, спрямованого на дослідження національних стереотипів, у ньому також встигли взяти участь художники Марина Скугарєва, Яна Бистрова, Олександр Харченко, Анатолій Степаненко.

Нині ми з Колею Маценком узялися за новий проект «Нацпрому» — його буде показано майбутньої весни в Харківському «ЄрміловЦентрі». Як і на початку 1990-х, нам раптом захотілося провести такі собі культурологічні дослідження.

— Але картини ви, як і раніше, пишете?

— Звісно. Не малювати я не можу, і — модно це чи не модно, запитано чи ні, добре це чи не дуже — вони все одно з’являються: просто тому, що якщо я не малюю тиждень, впадаю в депресію, з якої треба вилазити два. І це не має стосунку ні до ринку, ні до кар’єри, ні до заробітку. Це сенс життя.

ДОВІДКА «Дня»

Олег Тістол народився 1960 року в селищі Врадіївка Миколаївської області. Закінчив Республіканську художню школу ім. Шевченка, Львівський інститут декоративно-прикладного мистецтва (факультет інтер’єру й обладнання). Трістол був учасником XXII Міжнародної бієнале в Сан-Паулу (Бразилія, 1994), Міжнародної фотобієнале у Москві (Росія, 1996), 49-ої бієнале сучасного мистецтва у Венеції (Італія, 2001).

Сьогодні Олег Тістол є одним із найбільш продаваних українських художників (на аукціонах у Лондоні і Нью-Йорку колекціонери придбали 22 його роботи). У квітні картину «Розмальовка» на лондонському Phillips було продано за $54 300: це перший в історії сучасного українського мистецтва топ-лот, представлений на світовому аукціоні!