«Ведмеді» прагнуть «Оскарів»

Тому Берлінський кінофестиваль дарує дивовижні відчуття присутності в потойбічному, себто живому й реальному кінематографічному світі, де не тільки вручаються «Ведмеді», чи «Пальми» й «Оскари», а й ущерть заповнюються кінотеатри.

Здається, це феномен не тільки багатого, а й розумного, культурного суспільства, де глава уряду благословляє не футбольну, а кінематографічну гру... Популярність німецького футболу тим часом не падає, а зацікавленість широкої публіки національним кінематографом зростає на очах — аудиторія німецьких фільмів неухильно збільшується: від шести відсотків на початку 90-х до майже тридцяти — наприкінці... Можна вважати, що не в останню чергу саме тому цьогорічні «Срібні ведмеді» за акторську гру дісталися німцям: адже популярність кінематографа передусім тримається на акторах.

Міхаель Гвіздек, кіноветеран, віртуозно провів свою роль у «Нічних тінях» (режисер Андреас Дрезен). Ця стрічка є своєрідним соціальним зрізом сучасного німецького суспільства, яке постає в калейдоскопі доль і характерів, змальованих з розумінням і любов’ю.

Юліане Кьоглер і Марія Шрадер відзначені за ролі в провокативній мелодрамі «Еме і Ягуар» режисера Макса Фербнербьока. Друга світова війна, трагічне кохання між двома жінками — німкенею, дружиною солдата Третього рейху, матір’ю трьох дітей, і єврейкою, учасницею руху Опору... Звісно, з приводу такої драматургійно-жанрової колізії зручно поіронізувати, але в німецьких чартах після першого тижня демонстрації картина на п’ятому місці (140 тисяч глядачів). І цей факт особисто в мене відбиває бажання конструювати іронічні ескапади. Радше хочеться побажати першому-ліпшому українському фільмові зібрати таку аудиторію на батьківщині чи в усьому світі, ну хоча б протягом року...

Так чи так, але Берлінський форум, який передує оскарівській церемонії, завше не проти ще й позмагатися в перетягуванні кінофестивального каната з Канном. І з року в рік можна тільки здогадуватися, який фільм у цій боротьбі було програно чи виграно. Достеменно відомо, що цього разу Канн «забрав» у Берліна «Сибірського цирульника» Нікіти Михалкова. І натомість напевне, не втримав чергову стрічку датських «догматиків» — «Міфуне — Догма 3» Сьорена Краг-Якобсена. Вона, природно, претендувала на одну з нагород і, зрештою, отримала головного «Срібного ведмедя». Це той фільм, у якому вищі духовні істини — відомі, зрозумілі, але завше важкодосяжні — збираються крихтами, «випаровуються» з драми життя.

Саме життя моделюється як загадкова й непередбачувана гра у фантастичній стрічці «Екзистенція» (eXistenZ) Девіда Кроненберга (Канада — Велика Британія), який отримав «Срібного ведмедя» за всі свої кіномистецькі досягнення.

Така ж нагорода дісталася Маркові Норману й Томові Стоппарду, авторам вигадливого сценарію до британського фільму «Закоханий Шекспір» (режисер Джон Медден), який претендує на цьогорічного «Оскара» в 13 номінаціях! Це зіткана з легенд і суперечливих свідчень, іскрометна, карнавальна версія написання Шекспіром «Ромео і Джульєтти». У головних оскарівських номінаціях їй змагатися з абсолютним переможцем Берлінале, володарем «Золотого ведмедя», антивоєнним 170-хвилинним американським фільмом «Тонка червона лінія». Її режисер — Теренс Малік повернувся до кінематографа після 20 років творчого мовчання. До цього він зняв тільки дві картини — «Спустошені землі» (1974) та «Дні жнив» (1978), завдяки яким увійшов до всіх поважних кіноенциклопедій світу. Власне, Малік у боротьбі за «Оскара» опиниться віч-на-віч зі Стівеном Спілбергом, з його врятованим «...Рядовим Райаном». Ці дві картини поєднує своєрідний «новий реалізм» у зображенні жахів війни, але розводять естетичні засади, через що виникають й різні етичні акценти: на відміну від Спілберга, Малік зняв принципово кольорову стрічку, одним із героїв якої є спокійна і велична природа — на противагу істеричній і метушливій людині зі зброєю в руках, істоті, яка втратила зв’язок із первородним світом.

Отже, берлінські «Ведмеді» знову розбрелися світом. Частина з них, природно, прагне «Оскарів». Кінематограф продовжується.

Без нас?

Берлін — Київ