Великодні листівки Косачів

Питання побутового устрою в родині Косачів було принципово важливим, зосібна, для Ольги Драгоманової-Косач, яка запопадливо плекала культуру і смаки своїх дітей. Адже історична самосвідомість кожної людини починається в дитинстві як свідомість причетності до певної сім’ї, роду, і лише після того – до певної соціальної верстви, нації тощо. Олені Пчілці вдалося створити своєрідний мікрокосмос, де народжувалися високі ідеї, формувалися характери дітей у нерозривному зв’язку з традиціями роду, які мали під собою глибокі історико-культурні корені. Однак культура родини Драгоманових-Косачів замовчувалася у совєтські часи. Бульдозер большевицької ідеології ретельно вичищав історичну пам’ять. І, на жаль, стиль життя цього унікального роду спрощується й у наш час. Як відомо, «моду» на минуле стимулює держава. Але ми спостерігаємо, як в Україні зникає потреба мати свою історію, свій дім не лише як місце проживання, а як знакове поняття.  

Невід’ємною частиною родинної культури Косачів було листовне спілкування між членами родини і приятелями через вимушені чи сплановані виїзди в інші місцевості та країни. І, звісно, Косачі обмінювалися Великодніми картками з родичами і приятелями, вітаючи одне одного «Христос воскрес!», «З Великоднем!» і складаючи побажання. Ці святочні посилання були символом переємності фамільної традиції.

Для прикладу наведу лише одне Лесине привітання родині з Ялти 1898 р.: «Поздоровляю з Великоднем тебе [О. П. Драгоманову-Косач], папу [П.А. Косача], Микося [Миколу Косача, брата], Зорю [Світозара Драгоманова, брата у других] і Дору [Ізидору Косач, сестру]. Чи не було б ласкаве молоде панство написати до мене по слову хоч для рокового дня – Великодня?

Моє вітання теж всім, хто мене згадає». 

З ширшого погляду листівка (або ж поштова картка, поштівка для відкритого листа чи привітання) є відтворенням культурного аспекту життя родини. Водночас вона віддзеркалює культуру кожного адресанта. Вибір зображення ілюструє коло тогочасних захоплень, його емоційний стан і творчий смак.  

Поштівки набули популярності у Російській імперії наприкінці ХІХ ст., одразу ж здобувши популярність поруч з листами. Адже це був зручний спосіб оперативно повідомити про себе, на відміну від писання листа на кілька сторінок. 

А коли у 1894 р. в царській Росії дозволили друкувати фотографічні картки для відкритого листа, Косачі замовляли індивідуальні поштівки із портретними зображеннями, краєвидами власних садиб на Волині й Полтавщині, які донині збереглися у колекції родинного епістолярію. Олена Пчілка – одна з небагатьох українських аристократок, яка полюбляла етнографічний стиль. Відтак, друкувала листівки накладом «Рідного краю», модифікуючи вибір сюжету в етнографічному напрямі. Саме на її великодніх листівках вперше з’являються автентичні українські писанки. Зв’язок Пасхи з яйцем, як символом життя, відомий у європейських країнах ще з часів Середньовіччя. Українцям – значно раніше. 

Важливо підкреслити, що тогочасні російські пасхальні поштівки суттєво відрізнялися сюжетом від європейських. Найпопулярнішим сюжетом листівок, які друкувались у Російській імперії, була старосвітська традиція «христосання», тобто цілування. Часто цей сюжет коментувався римованим підписом не надто етичного змісту. А от великодній європейський зайчик так і не адаптувався у російську традицію святкування Великодня, зокрема, у сюжет поштівок. 

Натомість великодні листівки, що їм надавали перевагу в тогочасній Україні, відображали символіку, ідентичну з європейською, – зайчиків, курчат, незабудьки. У Німеччині саме великодній зайчик, як символ плодовитості, фарбує крашанки, які ретельно ховає у садку, а діти на Великдень вранці з кошичками їх шукають. Символ зайця відомий в Європі ще з часів античності, і тому традиція німців у ХХ ст. поширилась по всій Європі. А завдяки німецьким емігрантам великоднього зайця адаптували за межами Європи, і зокрема у США.

У середні віки незабудька мала релігійне значення. Назва слугувала нагадуванням про Бога: «не забудь мене». І хоча у кожного народу власна легенда про цю синьооку квітку, але значення назви одне і символізує пам’ять. Тому цей символ був дуже поширений на великодніх листівках в Європі. Через повсякчасні подорожі на лікування Леся Українка рідко бувала на Великдень з родиною. Обираючи листівку з незабудьками, родичі підкреслювали, що у святковий час пам’ятають її. І неодмінно на таких листівках були індивідуальні підписи кожного члена родини. 

Вітальна листівка для Лесі від сестри Ольги і Михайла Кривинюка, адресована з Києва в Каїр. 1910 р. 

Видання «Рідного краю», який редагувала Олена Пчілка.

Великоднє привітання (на листівці німецькомовний напис Fröhliche Ostern, тобто з Великоднем) Ользі і Михайлові Кривинюкам від Людмили і Світозара (Зорі) Драгоманових з Києва у Прагу. 1905 р.

Дорогі мої. Щиро поздоровляю Вас з Великоднем і також бажаю повного щастя. Думаю часто про вас. Не писала, бо затурбована і все у мене не іде, якби хтілось. Рада може приїде до мене на Великдень. 

Цілую вас міцно, міцно. Ваша Дядина.

Бажаю тобі і Михайлові все найкраще та щастя і здоров’я. Зоря

Великодня листівка Ользі і Михайлові Кривинюкам від Людмили та Аріадни Драгоманових з Києва у Прагу. 1903 р.

З Великоднем, дорогий. Бажаю Вам здоровля, всього найгарнішого, чого тільки Ви самі собі бажаєте. Хоч і не пишу до Вас, але часто згадую Вас з великою приємністю. Зі всею щиростю Ваша Л. Драгоманова

Бажаємо веселих Свят і то, що ти сам собі бажаєш, дорогий брат. На Святах буду свобідна і напишу лист. Бувай здоровий. Цілую тебе.  Сестра твоя Аріадна. Сердечний привіт от Домни

Великоднє привітання Михайлові Кривинюку від знайомої з Києва, сюжет якої є відображенням російської пасхальної традиції. Дата невідома.

Усі листівки зберігаються у бібліотеці Климентинум (Прага).