«Вільний» подих

Нещодавно у Будинку кіно відбувся справжнісінький аншлаг. Глядачі прийшли на демонстрацію короткометражних фільмів мистецького об’єднання молодих українських кінематографістів «Вільні». Бажаючих подивитися на картини виявилося так багато, що «Синього залу» кінотеатру було замало. Деякі глядачі насолоджувалися фільмами упродовж усього сеансу по-домашньому, сидячи на підлозі, що додавало романтичності.

Творче об’єднання «Вільні» — випускники нинішнього року Інституту екранних мистецтв Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, майстерні Василя Вітра.

У 11 фільмах нового покоління українських кінорежисерів представлено широку палітру жанрових рішень: від психологічного трилеру — до легкої комедії. А також фільми, присвячені 200-річчю Тараса Шевченка і документальний фільм, знятий на Майдані 2013—2014 рр. Це переважно ігрові стрічки, в яких режисери, сценаристи, актори, кінооператори, звукорежисери, композитори та художники доводять свій професіоналізм і готовність зробити внесок у розвиток українського кінематографа.

— Я думаю, що з кожного такого творчого об’єднання має розпочинатися щось нове, звісно, не завжди це може вийти, але оці хвилі поштовху українського кіно це вже добре, — зауважив на показі режисер Василь ВІТЕР. — Це означає, що воно зможе відродитися. Ми втратили глядача, глядач пішов на британське кіно, американське. І ось зараз забороняють багато серіалів російських, але що замість них будуть показувати? Власне, я думаю, що ось цими роботами молодих режисерів їх можна замінити. Вони українського виробництва, вони нові, вони цікаві і вони вже готові до показу.

За словами пана Василя, цей курс випускників унікальний і цікавий тим, що вони різні за вподобанням, за естетикою, за сподіваннями, але допомагають одне одному, одне в одного знімаються, підтримують, разом обговорюють і пишуть сценарії і т.д. «Ці фільми, які ми запропонували глядачам, як вбрання для наречених, у всіх свої смаки, свої забаганки, але кожен знайде щось для себе» — доповнив режисер.

— Найбільше мені сподобалася стрічка «Як Шевченко шукав роботи» (реж. Арсеній Бортник. — Ред.) та «Казка про Катерину» (реж. Наталія Наєнко. — Ред.) — це режисерське відчуття стилю, просто дар Божий. Щоправда, як на мене, перебрали з фольклорним співом, — поділився своїми враженнями від фільмів голова Національної спілки кінематографістів України Сергій ТРИМБАЧ. — Безумовно, в когось краще, в когось гірше, але в мене склалося відчуття, що це талановиті люди. Знаєте, у мене є марне прагнення навчити наших нардепів дивитися раз на тиждень або раз на два тижні українське кіно. Вони ж говорять, що українського кіно немає, а те, що воно є і те, що воно народжується — цій публіці не доходить. Та це не значить, що ми маємо бути від них залежні. І ці молоді режисери — молодці, що об’єдналися, вони мають триматися разом і продовжувати впевнено свій шлях».

«Майже всі фільми, що були представлені на цьогорічному «Гоголь Фесті», влаштовували благодійні покази і збирали кошти для АТО в рамках акції «Благодійний Кінотуризм». Вони всі дуже активні і талановиті, хороші організатори. Наприклад, Валерія Сочивець (реж. стрічки «Знеболювальне». — Ред.) організовує покази в якихось невеличких клубах, аудиторіях. Хоч людей там 15—30, але вони рухаються до глядача — зауважила в коментарі «Дню» засновник студії ВІАТЕЛ Галина КРИВОРЧУК. — Наша мета — показати ці фільми на телеканалах, ми готуємо відповідні документи, тому вже скоро вони мають з’явитися на екранах. Також ведемо переговори, щоб показувати фільми як альманах у кінотеатрі «Жовтень». Фільм «Обличчя» (реж. Нікон Романченко. — Ред.) запросили на фестиваль «Молодість» — це фільм про Майдан. Узагалі енергія цих молодих режисерів передається через екран, і глядач це відчуває. Я думаю, що нова ера українського кінематографа розпочалася уже давно, можливо, її не всі відчувають і не всі бачать. Мені хочеться наголосити що це саме те покоління, яке буде творити країну такою, якою вони її бачать і відчувають».

Також Галина Криворчук відзначила, що зараз оголошено сьомий конкурсний відбір кінопроектів для формування Програми виробництва і поширення національних фільмів на 2015/2016 — і вже кілька людей з цього курсу мають свій сценарій та готові подавати його на конкурс. До речі, ще одна випускниця майстерні Василя Вітра, Ірина Правило, знімає уже третій фільм в Італії, і з цим проектом також хоче подати заявку на держкіно.

* * *

Молоді кінематографісти представляючи свій альманах із задоволенням ділилися емоціями та враженнями. Арсеній Бортник, режисер стрічки «Як Шевченко шукав роботи», як раніше писав «День», улітку їздив із акцією «Благодійний Кінотуризм» показуючи свої, і не лише свої роботи з метою збору коштів для АТО. «У Радивилові ми зібрали 7000, у Бродах — близько 2000, у Коломиї — 1000. Усі кошти відправили на АТО. Зараз планується показ у Дрогобичі та Кам’янці-Подільському» — коментує Арсеній.

— Скільки часу тривали зйомки фільму?

— Зйомки лише мого фільму зайняли один навчальний рік, але так як у мене було навчання, потім почався Майдан, то це все затягнулося. Але якби це було суто знімання, то на це пішло б десь лише три місяці.

— Розкажи про ваше об’єднання «Вільні»...

— Об’єднання «Вільні» — це вся майстерня Василя Вітра. Ми в нього вивчилися, випустилися. Це об’єднання існувало ще з тих пір як ми почали разом співпрацювати, з першого курсу. Ми просто представлялися по-різному: навчальний курс, курс майстерні Василя Вітра, та ніяк не могли придумати точну назву. Але коли вже випустилися, коли зробили цей альманах то задумалися над серйозною назвою. Чому «Вільні»? Назва має багато значень: по-перше, тому що ми всі народилися вже у вільній Україні, вільні, тому що закінчили університет, вільні, тому що новий час.

— Чи важко тобі давалися зйомки?

— Чесно кажучи, важкувато, в усіх планах. Ось, наприклад, ми запрошували наших відомих акторів, вони погоджувалися, з цим усе нормально, але вони знімаються безкоштовно і дуже важко звести всіх докупи. Коли нібито тобі ніхто нічого не винен, ти заохочуєш просто ентузіазмом, і ти не можеш ні на кого тиснути. Він може зателефонувати перед зйомкою і сказати: «В мене не виходить, вибачай», а що ти йому скажеш? Ще одна проблема — оренда приміщень, є приміщення в яких зміна (10 годин зйомок) — 20 тисяч гривень, а в нас, по суті, фільм менше коштує, доведеться вкладати свої. Є лояльні люди, які за бартером: ми вам приміщення — ви нам ролик, надають локації.

— Яке кіно ти зняв би, якби тобі дали кошти для цього?

— Якби в мене зараз були гроші, я зняв би типове кіно, хорошу, просту українську історію. Не американську, а нашу, зрозумілу для нашого менталітету. Жодного Хемінгвея, за яким усі знімають, у нас теж є автори, які гарно пишуть. І запустити його в прокат, щоб воно заробило, а вже потім, коли матиму змогу, зніматиму те, що цікаво мені. А в нас чогось йде навпаки. Ти знімаєш щось круте, люди його не розуміють, твій рейтинг низький і, ти такий собі арт-хаусний режисер, тобі вже й гроші не хочуть давати. Але ж і жити за щось треба, тоді йдеш і знімаєш весілля, ось така життєва реалія.

Коли я знімав своє кіно, то думав, ну от фільм про Шевченка, до 200-річчя, за твором львівського автора Маковея, зараз швидко знайду спонсора, ми фільм розкрутимо, запросимо акторів, зробимо для диплому версію і для кінотеатрів. Але ніхто не захотів цим займатися. Треба, щоб хтось ризикнув інвестувати в український кінематограф.