Вітаємо, маестро!

Мирослав Михайлович жодних рекомендацій не потребує. Покоління 1960-х знає його популярні естрадні пісні («Намалюй мені ніч» і «Ти забудь ці слова» на слова Миколи Петренка, «Не топчіть конвалій» на вірш Ростислава Братуня, «Аеліта», «Принесіть мені маків» на слова Богдана Стельмаха), які були першими паростками найкращих зразків нового естрадного напрямку (саме він був одним із піонерів і основоположників національної естради).

Творчий доробок композитора неймовірно розмаїтий: опера, балет, «Реквієм», концерти, твори для оркестру, ансамблів, музика до понад сорока фільмів, зокрема  легендарні «Тіні забутих предків» режисера Сергія Параджанова, зняті за повістю Михайла Коцюбинського. Скорик багато написав мелодій  до театральних вистав, у його доробку є джазова та популярна музика. Твори митця регулярно виконуються в Україні, Німеччині, Франції, Австрії, Голландії, Болгарії, Чехії, Словаччині, Польщі, Великій Британії, США, Канаді та Австралії. Часто Мирослав Михайлович виступає як диригент і піаніст, виконуючи власні шедеври. Має багато почесних відзнак та нагород. А його «Мелодія» стала справжнім інструментальним шлягером. Для музичного світу маестро є живим і класиком української музики, композитором універсального обдарування. Попри дуже напружений життєвий ритм, Мирослав Михайлович продовжує активні творчі пошуки.

«НАМАЛЮЙ МЕНІ НІЧ»

Микола Петренко свій вірш написав 1962 року і дав його композитору Мирославові Скорику. Той досить швидко створив музику. «Нині достеменно й сам не знаю, скільки насправді існує вже мелодійних варіантів пісні «Намалюй мені ніч». Принаймні про п’ять знаю точно, — зазначає Микола ПЕТРЕНКО. — Вірш я присвятив художниці Гері Левицькій, яка написала мій вдалий портрет у майстерні скульпторки Теодозії Бриж. Усі ми тоді були молоді, хотіли горіти й творити. Все трапилося перед якоюсь вечіркою. Фана (так звали Теодозію) ще ліпила щось, Генріетта малювала, а я сумував, не мав, що робити. Фана тоді кинула мені: «Чого снуєшся без діла? Краще напиши мені й Гері вірша!». І я справді написав тоді два вірші, один з яких згодом було покладено на музику. Нині в колишній майстерні, що на вулиці Мартовича, 5 у Львові, де все писалося, ліпилося, народжувалося, знаходиться меморіальний музей скульпторки Теодозії Бриж.

Мирослав Скорик мав свій власний ансамбль «Веселі скрипки» у консерваторії, який був першим виконавцем. Згодом виявилося, що ми спільно цією піснею започаткували новий напрямок української естрадної пісні. Звичайно, що це успіх і це велике щастя, що саме так воно й було. «Веселі скрипки» виступали на сценах не тільки Львова, вони були постійними учасниками гала-концертів у Києві та Москві в Кремлі. Виступали з відомими солістами: Дмитром Гнатюком, Анатолієм Мокренком, Людмилою Божко, Борисом Жайворонком. Радіо та телебачення часто транслювали пісні Мирослава Скорика, які виконували «Веселі скрипки». А вершиною популярності можна вважати участь пісні «Намалюй мені ніч» у найпрестижнішій тоді телепередачі Радянського Союзу — «Голубому вогнику».

У 1970-х яскраво запалилася зірка Соні Ротару, вона повернулася до нашої з Мирославом Скориком пісні. Мабуть, мала потребу в цьому. В її варіанті з живим оркестром «Намалюй мені ніч» є найкращим із записаного будь-коли. Звучить вона й у музичному фільмі «Червона рута», знятому 1971 року в Яремчі».

«НЕ ТОПЧІТЬ КОНВАЛІЙ»

«Наприкінці 1950-х років у нас з’явилися нові музичні течії із Заходу, заборонені тут раніше. Ми, студенти та молодь, сприймали це з великою цікавістю. Відтоді захоплююся джазом, — зізнається Мирослав СКОРИК. —  На початку 1960-х після навчання в аспірантурі у Москві я приїхав на роботу до Львова. Тоді всі захоплювалися джазом, який було до другої половини 1950-х заборонено. А тут його щойно дозволили! Я також був підкорений тими ритмами. Я навіть мав тоді у Львові невеличкий ансамбль під назвою «Веселі скрипки», для якого писав пісні. Цей ансамбль виконував різні популярні мелодії, а також джазові твори. Я тоді написав чимало пісень, зокрема такі шлягери, як «Намалюй мені ніч», перший український твіст «Не топчіть конвалій» — ці пісні співали, під них танцювали — вони були дуже популярні. Потім я відійшов від того. Але тоді моїм завданням було — осучаснити тодішню українську естраду, вивести її з такого собі чисто народного, селянського лона і зробити, так би мовити, інтелігентнішою. На жаль, до кінця мені це не вдалося...».

«ТИ ЗАБУДЬ ЦІ СЛОВА»

«Ти забудь ці слова» було написано в кінці 1970-х. Вона належить до другої хвилі співтворчості поета й композитора.

«Я дав Мирославу кілька своїх віршів, він, щоправда, тоді з головою занурився у класичну музику, проте інколи мав ще натхнення писати й естрадну, — каже львівський поет Микола Петренко. — І вдалася чудова пісня, яку почув із надзвичайно милого голосу Лілії Сандулеси. Вона й стала першою виконавицею. Що ж до самого вірша — нічого особливого. Сидів, згадував свою юність. Життя мене кидало неодноразово у різні місця. На цьому шляху траплялося чимало різного. Закохувався не раз, це властиво творчій натурі. Можна сказати, що вірш приурочено одному з моїх кохань, яке любов’ю не стало. Не судилося… нас чекали різні долі, розходилися життєві стежини. Ми обоє це усвідомлювали, тому зуміли зберегти світлий спогад на все життя».