Як реорганізувати Мінкульт?

Усі революції, які завжди ставлять за свою мету здобуття щастя як мінімум для свого народу, а часто і для усіх народів світу, зовні схожі поміж собою. Розбіжності починаються там, де заходить мова про те, що таке щастя і яким шляхом до нього йти.

Наша Революція Гідності — не виняток. Ті, хто в останні дні заходив, наприклад, у Міністерство культури України, міг побачити типову революційну картину: вивіску, що повідомляла про назву установи, розбито; на вході сидять хлопці у камуфляжі; сходи, що ведуть на другий поверх забарикадовано; імена тих, хто бажає спуститися у підвальне приміщення, де проходить Асамблея митців України, нашвидкуруч, без зайвої бюрократії, заносять у імпровізовані списки; у самій же кімнаті, де митці гаряче дискутують не лише про кандидатуру майбутнього міністра, а й про культурне майбутнє своєї країни, типовий революційний безлад — хто стоїть, хто сидить на принесених з інших кімнат стільцях, усі збудженні і сповнені відчуття відповідальності за подальшу долю Революції...

Хочеш — не хочеш, а згадаєш жовтневий переворот 1917-го у Петербурзі. Щоправда, замість якогось матроса Желєзняка у безкозирці, з наганом у руці та цигаркою в зубах, Мінкульт охороняють не анархісти, а помірковані хлопці без зброї, які не палять, не плюють на підлогу і не матюкаються. Це дає надію на те, що Майдан призведе до інших наслідків, ніж більшовицький переворот. А суспільно-політичні перевороти, як свідчить історія, — неминучі, коли накопичена за роки пригноблення енергія народу виходить з берегів і приводить людей по різні сторони барикад. Інша справа, яким чином перевертається світ — з голови на ноги, чи навпаки — з ніг на голову. Майдан поки що поставив Україну, підвішену кримінальною владою вниз головою, на ноги. Як воно буде далі — залежить (сподіваюся ми, врешті, це збагнули) від нас. Принаймні, українські митці, що зібралися у Мінкульті на чергову Асамблею, як і весь Майдан розуміють, що повинні стати господарями своєї країни. Задля цього митці готові збиратися у Мінкульті щовечора.

Звіти про ці революційні обговорення майбутньої структури, завдань і механізмів функціонування Мінкульту та його контролю з боку громадськості з’являтимуться в Інтернеті. То ж я не стану вдаватися у подробиці дискусій на цю тему, організованих Асамблеєю митців України. Зауважу лише, що серед нагальних питань, які жваво обговорюють зараз, є проведення аудиту відомства, люстрація культурних чиновників усіх рівнів, надання Асамблеї належного юридичного статусу, який дозволяв би контролювати майбутнє міністерство культури. Його, до речі, навіть запропонували назвати міністерством творчості, оскільки, на думку автора такої ідеї, саме слово «культура» себе дискредитувало. Звичайно, усіх митців дуже непокоїть, що Верховна Рада знову призначить їм міністра без погодження з громадою. Тому навіть прозвучали пропозиції не впускати такого, не демократично призначеного начальника на робоче місце. Між тим, структуровані особистості розуміють, що цей уряд буде складатися з камікадзе і за півроку просто спалить себе непопулярними — а вони неминучі — рішеннями. То ж і зупинятися детально на кандидатурах, яких обговорювали (поки цю стаття буде опубліковано, то міністра культури, швидше за все, буде призначено), немає сенсу. Важливо у наступні півроку розробити діючу структуру майбутнього міністерства, визначити його повноваженнями і узгодити гідну кандидатуру його очільника.

Обговорювалося на Асамблеї і питання допущення на робочі місця міністерських бухгалтерів, які під контролем спеціалістів мали б оформити виплати зарплат бюджетникам (а їх у сфері культури, як було сказано, 20 тисяч). Інакше є загроза, що колишні чиновники Мінкульту організують протестний рух уже проти Асамблеї і Майдану, звинувативши їх у тому, що вони і є причиною затримки зарплатні. Щоправда, такі звинувачення, на думку виступаючих, є безпідставними, оскільки в українському казначействі, як було заявлено, нема грошей. Їх начебто уже вивезено тими, хто дряпанув з України. Але це питання має відношення до відповідних силових структур.

«ЛЮДИ БІЗНЕСУ ТА КУЛЬТУРИ РІДКО ДИВЛЯТЬСЯ В ОДИН БІК. ТА Й САМІ СФЕРИ РОЗІЙШЛИСЯ: ДІЛОВИЙ СХІД І ОСВІДЧЕНИЙ ЗАХІД ЖИВЛЯТЬСЯ ВІД РІЗНИХ КОРЕНІВ. ТУТ І БІДА НАШОЇ КРАЇНИ, Й ЇЇ ВАДА КОЛИ НЕМАЄ ГРОШЕЙ ДЛЯ ТЕАТРУ — ЯКА ВЖЕ ТУТ КУЛЬТУРА! КОЛИ В КРАЇНІ НЕМАЄ СПОКОЮ — ЯКИЙ ТУТ БІЗНЕС! І ЧАСТО ЛЮДИ, ЗДАТНІ ЗАПРОПОНУВАТИ ВИРІШЕННЯ ЦІЄЇ ПРОБЛЕМИ, ПЕРЕБУВАЮТЬ ПОРУЧ, ЗОСЕРЕДЖЕНО РОЗДУМУЮЧИ КОЖЕН ПРО СВОЄ. МИ НАВЧИЛИСЯ ОБ’ЄДНУВАТИСЯ У ПРОФЕСІЙНІ КЛАСТЕРИ І ТЕРИТОРІАЛЬНІ СПІЛЬНОТИ, АЛЕ У НАС ДУЖЕ МАЛО РІЗНОСТОРОННІХ ЗВЯЗКІВ МІЖ ЛЮДЬМИ ТА РЕГІОНАМИ», — ОЛЕКСАНДР ПРИЛИПКО

Щодо питань мистецьких, то, як на мене, дуже важливо виробити нині, так би мовити, серйозний ідейний базис, на якому ґрунтуватимуться не лише дії чиновників від культури, а й наша повсякденна праця на її, культури, ниві.

Що найбільше на засіданні Асамблеї вразило особисто мене, так це озвучений факт нерозуміння колишніми чиновниками «прачечной» (як охрестили Мінкульт дотепники) глибини революційних перетворень, які відбуваються в Україні. З’ясувалося, що у понеділок заступник уже знятого міністра культури Кохан «на голубом газу» прийшов із деякими іншими працівниками відомства на роботу. Однак їх у приміщення не впустили. Чиновники дуже обурювалися і поводили себе так, начебто якась гопота, а не герої, що захищали Майдан, тепер від них захищають українську культуру. Що ж, їхня зухвалість, переконаність у тому, що вони є господарями приміщення на вулиці Івана Франка, зайвий раз свідчить по те, що до культури вони не мали ніякого відношення.

ДО РЕЧІ

МІНІСТР ПОВИНЕН...

Паралельно з діяльністю Асамблеї діячів культури утворилася ініціативна група, яку представляють понад 50 українських митців. Вони також висунули свої вимоги до депутатів Верховної Ради України VII скликання з приводу обрання нового міністра культури. Митці не називають конкретних прізвищ, натомість висувають критерії до кандидатур на цю посаду, а саме:

♦ Тривалий досвід впровадження інновацій та ефективного управління в царині культури: створення і/або управління культурними інституціями, програмами, довгостроковими проектами, вагомими для культурної спільноти і/або аудиторій культури.

♦ Обізнаність із європейським досвідом розвитку культури та культурної політики, що має бути засвідчено відповідними публікаціями або освітою, практичною діяльністю, участю в аналітичних проектах тощо.

♦ Реноме чесного управлінця та довіра професійної спільноти.

♦ Відсутність попереднього досвіду держслужби.

♦ Кандидат повинен публічно задекларувати власну волю до реформування галузі культури, впровадження принципів демократії, прозорості та громадського контролю діяльності дорученого йому міністерства.

Петицію підписали 52 діячі культури, зараз до них долучаються й інші їх колеги. Серед підписантів — Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Руслана Лижичко, Тарас Чубай, Мирослав Попович, Володимир Тихий, Олександра Коваль, Марина Врода, Микола Скиба, Олександр Ройтбурд та інші.

«...ПІД КОНТРОЛЕМ ЕКСПЕРТНИХ ГРОМАДСЬКИХ РАД»

Олександра КОВАЛЬ, президент ГО «Форум видавців»:

— У нашій ініціативній групі ми наразі не обговорюємо кандидатури міністра культури. Зараз важливіше створити таку систему, в якій будь-який міністр був би підконтрольним нашому мистецько-культурному середовищу. Передусім ця людина має бути здатна втілювати зміни, реформувати культуру і працювати так, як працюють у Європі, до якої ми прагнемо. На мою думку, в нашій державі ніхто не буде спокійним і не вважатиме, що революція перемогла, якщо не буде встановлено громадського контролю за всіма гілками влади, в усіх органах державного управління й місцевого самоврядування. Поки що механізм такого контролю відсутній. Громадські ради при міністерствах практично бездіяльні. Фактично, навіть там, де ці ради не були ручними й виступали з конструктивними пропозиціями, до них все одно ніхто не прислухався. Зараз ми працюємо, щоб утвердити механізми контролю. Потрібні консультації з депутатами, а особливо з юристами, які розуміють, якими засобами це можна забезпечити.

Найперше — міністр повинен обговорити з громадськими радами політику і стратегію розвитку й затвердити її на певний період, хоча б на п’ять років. Потім можна проводити планування засобів реалізації цієї стратегії на коротші періоди. Наприклад, затвердження річного бюджету з визначенням пріоритетних напрямів. Хотілося б відійти від старого формату, де завжди прописані одні й ті ж статті витрат, щоб перейти до проектного планування. Зараз міністерство працює, як велика бухгалтерія, що зводить і перерозподіляє витрати. Виглядає так, що навіть у межах цього наявного фінансування кошти можуть бути використані набагато ефективніше. Зараз потрібно звертати увагу на такі важливі речі, як тендери держзакупівель, здійснення великих проектів. І все це планування має відбуватися під контролем експертних громадських рад, членами яких повинні стати фахівці у галузі культури.

«НИНІ ПОЛІТИЧНІ АМБІЦІЇ НЕДОРЕЧНІ»

Сергій ТРИМБАЧ, кінокритик, голова Національної спілки кінематографістів України:

— Розмова на Асамблеї відбувалася доволі хаотично, хоча були й деякі конструктивні моменти. Головна ідея аби в уряді (і це стосується нового міністра культури) була людина політично не заангажована. Мене, наприклад, насторожило, що серед кандидатів на крісло міністра освіти і науки є Ірина Фаріон. Якщо ми погодимося з політично-заангажованими фігурами, то це порушить баланс між сходом і заходом, а насамперед ми всі повинні думати про те, як зберегти цілісно країну. І нині політичні амбіції недоречні. Про це неодноразово говорилось на Майдані, але деякі дії нової влади насторожують. Ми знаємо, як за політичними квотами ділять портфелі. Нам такі розклади не цікаві. Якщо це піде за старими сценаріями, то повториться те, як було при В. Ющенку. Призначать, наприклад, естрадну співачку чи актора керувати культурою, а потім, за півроку з’ясується, що це обвал усього і повний непрофесіоналізм... Потрібна реальна та конструктивна реформа, зокрема й у кіно. Нагадаю, за президентства Ющенка український кінематограф ніяк не просунувся і навіть відійшов назад. Зараз у кінотеатри ходять не більше ніж 5% глядачів, а тому треба знімати не тільки повнометражні фільми, а й займатися телекартинами, щоб наші канали демонстрували не лише російські серіали, а й українські, зокрема й про життя видатних людей, екранізація класики тощо.

Важливе питання не лише прокату, а й кіноосвіти, архівної і музейної справи та інше. Ідей багато. Та у мене є певний скепсис від 1980 — 1990-х, коли відбувались різні трансформації і пертурбації. Ми добре пам’ятаємо до чого вони призводили, але хочу надіятись, що громада вже не дозволить політикам, які приходять у владу, відразу вилітати на якусь недосяжну траєкторію, бо потім їх уже не впіймаєш. Треба поки нова влада лише формується тримати депутатів «за хвіст», аби не заривалися і насамперед думали про справу, а не про особисті амбіції.

«МІНІСТЕРСТВО ПОВИНЕН ОЧОЛИТИ МЕНЕДЖЕР З ВЕЛИКИМ ДОСВІДОМ КУЛЬТУРНИХ ПРОЕКТІВ»

Андрій КУРКОВ, письменник:

— Сьогодні керувати Мінкультом повинен технічний менеджер. Є молоді та високопрофесійні люди, здатні підняти цю структуру. Мені здається, що потрібно розібрати міністерство на частини, виділити бухгалтерію, менеджерський корпус та апарат, який опікуватиметься творчими питаннями окремо. Думаю, що доведеться створити комісію, яка відбиратиме на конкурс гранти із розвитку сучасного мистецтва, тому що зараз цей пласт відокремлений від Міністерства культури. А сучасне мистецтво повинне жити не лише на меценатські, спонсорські та гроші різних фондів, але і якась частина бюджету повинна розігруватися за грантами.

Мінкульт повинна очолити людина з великим досвідом менеджера культурних проектів, яка вирішуватиме частину питань,  пов’язаних із культурою, а решта питань — сфера діяльності економістів, оскільки це чисто бухгалтерська робота — розподіл коштів, підтримка національних колективів, театрів, цирків,  музеїв тощо.

Міністерство освіти і науки повинне залучити письменницьку діяльність в освітній процес, як це робиться, наприклад, у Німеччині та Франції, де міністерство організовує по всій країні майстер-класи, поїздки, диспути, зустрічі письменників зі школярами, студентами, і це дає молоді розуміння, що таке сучасна література, літературний процес і читання загалом.

ГОЛОС ІЗ Facebook

Зоя ЗВІНЯЦЬКОВСЬКА, мистецтвознавець, журналіст, fashion-критик:

— Результати народного інтернет-голосування щодо міністра культури (лідирує Руслана, за нею — Вакарчук) краще за тисячу статей пояснюють, чому у нас такі міністри культури. І така культура. Необхідна певна спеціальна кампанія, яка б пояснювала, що міністр — це менеджер з проектним підходом. І що таке державний менеджер взагалі. І що таке проектування, чим воно відрізняється від розподілу виділених коштів. Боже, за 20 років навіть «Буквар» народ не вивчив, і це ж ФБ, начебто просунута публіка... Як люди з такою кашею в голові обиратимуть президента? За принципом «найсимпатичніший»?

Віктор МАРУЩЕНКО, фотограф:

— Чому такий ажіотаж довкола Мінкульту?

Міністерство без грошей, без культурної політики, воно займається розподілом невеликих бюджетних грошей для бюджетних організацій, в жодному великому проекті за останні роки помічене не було. Реорганізовувати потрібно не Мінкульт, а подачу фінансових потоків до культури та мистецтва.