«Як щось створюєш, ти маєш уміти це продати»

Айдар ТОРИБАЄВ керує організацією Міжнародного фестивалю «Тиждень високої класики з Романом Кофманом», про який «День» уже писав. Про те, що чекає на глядачів, — наша розмова.

— Айдаре, відкривається перший фестиваль «Тиждень високої класики з Романом Кофманом», ви взяли на себе його організацію. Справа непроста, адже замало опрацювати концепцію, потрібно знайти фінансування. Кого вдалося переконати, щоб цей фестиваль відбувся?

— Наш фестиваль — перший в такому форматі, сконцентровано проводиться дев’ять концертів. Організація його не складніша за будь-яку іншу. Якщо є якийсь порядок, люди, на яких спираєшся, та ясне розуміння мети і завдань. Звичайно — величезна вдячність будівельній компанії торговельної марки «Новопечерські Липки». Тут не йдеться про спонсорство або меценатство. Не дуже люблю я це. З якої речі хтось, хто заробляє гроші, має витратити їх, віддавши на організацію чогось ще. Ми знайшли механізм, де вони підтримують фестиваль, а ми беремо на себе ясні, чіткі зобов’язання, як цю підтримку конвертувати в прибуток. І все. Без підтримки Міністерства культури не обійшлося. Це не моя заслуга, не організаторів, це заслуга імені Романа Ісаковича Кофмана. Я довго вчився у нього, і це не просто людина, якій допомагаю, наслідую. Ні, для мене — це людина, яка впливає на розвиток жанру виконавського мистецтва. У сфері академічного виконання він визначає багато речей.

А з погляду складності цього проекту, не скажу, що він важкий. Потрібно дотримуватися всіх законів організації, менеджменту і законів бізнесу. Не можна творити проект, не маючи грошей. Так не буває. У пресі часто пишуть, сподіваючись, що це викличе співчуття: у нас,мовляв, є ідея, але немає грошей, тому не можемо її втілити. Такі слова викликають якщо не відразу, то роздратування. Але люди ж працюють, витрачають усе життя для того, щоб мати гроші. І ти вирішив, що у тебе є такий привілей — не заробляти грошей. Це погано. Зрозуміло, що треба було домовитися з тим же Стівом Андерсоном, який виходить на сцену за нечувані на Заході гонорари: приїжджай, співай! І він каже: «Романе Ісаковичу, для вас я приїду і заспіваю». Ось ця сума, вирахувана нами, організаторами — ми зможемо оплатити йому дорогу, готель та інші витрати. Ми ж маємо продати квитки, організувати кондиціонування буфета, зробити якісне видовище та якісний продукт на новому місці. Тобто дотримати всіх законів, які пов’язані зі створенням і продажем продукту. Ці закони непорушні, їх треба знати й дотримуватися.

— Як ви поєднуєте творчість і менеджмент?

— Ці поняття тотожні. Якщо створюєш щось, то повинен уміти це продати. Можу навести два приклади. Є опис майна Шуберта. Наволочка, шість носовичків, капелюх, ціпок і пара білизни. Пенсне не було, сковорідки навіть не було. Помер з валізкою, поліцейський прийшов, зробив опис його майна. Хіба це нормально? Забудьмо це, як страшний сон. Караян помер, маючи на рахунках понад півмільярда німецьких марок. Не написавши жодної симфонії.

— Ваші функції на фестивалі — не лише менеджмент?

— Тільки організаційні. Я зліпив його з партнерами, в березні була впевненість, що ми його не робимо, але ми йшли вперед, у квітні — що його робимо, у нас усе гаразд. Зараз не відчуваємо будь-яких сумнівів щодо успішності його проведення, тому що сам продукт дуже якісний і ціна з поправкою на українські можливості й реалії теж дуже розумна.

— Але організаційно зібрати програму такого фестивалю — дуже складна історія, тому що в осіб першої шеренги музики все розписано на роки вперед?

— Проте ми маємо ресурс. Роман Кофман, який взяв та зателефонував у січні, і вони сказали: пане Кофман, для вас ми можемо все. Створення продукту — його справа. Моя — зробити так, щоб вони прилетіли, заселилися, розмістилися, приїхали на репетицію, щоб на репетиції у них була вода, їжа, щоб вони вийшли на сцену, потім випили коньяк, поспали й відлетіли. І ще я дбаю про те, щоб люди, які прийшли на концерт, перебували в комфортних температурних умовах, щоб їм було видно, щоб акустика була на вищому рівні та щоб вони отримали масу переживань від музики.

Обійдемося без комплексу «меншовартості», як то кажуть. Якість публіки, що приходить на концерт, на вищому рівні, там багато молодих. Нещодавно був в опері — клас! Дуже багато молоді, гарно одягнуті люди, усі знають, як поводитися. У філармонії між частинами не аплодують. Це правильно, це добре.

— У філармонії ще й як аплодують між частинами!

— Слава Богу, хай аплодують, значить, прийшло багато нових людей, які вперше у філармонії. Це ж ідеально. Хай аплодують, хай слухають музику.

— Дійства, подібні до цього фестивалю, яку функцію мають: духовну, фінансову, навчальну?

— Все, що має духовну функцію, — до церкви. Ми душею не займаємося. Фінансову — усе в банк або на завод, до прізвищ, які все знають. Навчальну — теж ні. Ми не університет. Не можу сказати, що це бізнес у чистому вигляді. Бракує лише одного: великої концертної зали. В Україні немає акустичної зали. У Москві побудували, у Варшаві теж. В Астані побудували зал за проектом архітектора Ніколетті, який обійшовся у 200 мільйонів. Краще, ніж у Токіо! В Осло теж побудували. Приїжджаєш у Польщу, в місто з населенням 100 тисяч людей, — новий концертний зал!

— Але це в Польщі, Чехії. У кожному селі свій симфонічний оркестр, вони його утримують...

— У нас усе гаразд з оркестрами. В Україні є прекрасні оркестри. У Харкові, дуже хороший оркестр в Одесі, симфонічний, камерні оркестри. Є у Львові, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську, Івано-Франківську, Тернополі, там люди цим живуть. Зараз час такий, але він же закінчиться. Воно вже підходить до кінця, це лихоліття.

— Як ви вважаєте, адже є дуже багато проектів, які виникають і так само благополучно зникають, одного разу промайнувши. Ви думаєте про постійну присутність цього фестивалю в музичному календарі України?

— Ми обговорювали цей момент. Поки немає ясності. Ми ще не провели цього. Адже Роман Ісакович має продиригувати дев’ять концертів за дев’ять днів. Важко. Це важко, навіть маючи помічників, організаторів, комфортні умови. Це означає, що він повинен репетирувати двічі на день і ввечері провести концерт. Ми так далеко не заглядали, хоч обговорювали. Як організатор, я з винятковою вдячністю й пошаною ставлюся до тих, хто сьогодні став з нами в один ряд: «Печерські Липки», міністр культури України, Yamaha, що надала вражаючий інструмент, і місто, яке підтримало цю ідею.

— А яка цінова політика квитків?

— Найрізноманітніша. Від 50 до 800 гривень.

— Наприклад, студент консерваторії зможе потрапити?

— Я студента консерваторії проведу сам, без грошей. Постій там, розсади людей, допоможи чимось, і все. Мало того, нагодую ще. Я що, студентом не був? Познайомлю з зірками. І студент університету прийде: «Хлопці, а можна я прийду на концерт?» — проведу сам, особисто.

— Ви маєте нагоду зараз звернутися до потенційних слухачів майбутнього проекту «Тиждень високої класики».

— Програма чітко складена, кожен концерт із дев’яти — це вже привід прийти послухати класичну музику. Програма, рівень майстерності цих людей, переживання, які викликає їхня майстерність, саме майстерність, плюс те, чого не поясниш словами. Гадаю, це гідна подія для міста високої музичної культури. Ми говоримо, що Київ та взагалі Україна — це місто і країна з великою музичною традицією.