Яка у нас буде країна? ...Якщо не розвиватиметься кіно

«Галузь кінематографії  належить до найважливіших напрямів державної політики України», — це перше речення «Національної стратегії розвитку кіноіндустрії України на 2015—2020 роки», розробленої Державним агентством України з питань кіно. Але статистика свідчать про інше. На Національній кіностудії ім. О. Довженка відбулася нарада з питань розвитку вітчизняної кіноіндустрії під головуванням віце-прем’єр-міністра та міністра культури В’ячеслава Кириленка. Представники кіноіндустрії очікували «напутнього слова», проте міністр почав із невтішного. «Видатків на кіно планувалося 22 млн грн, зараз грубо виходить 74 млн, що практично дорівнює нулю! Треба віддати старі борги Держкіно, і ми нічого не можемо запустити у 2015 році. Всі ці пафосні речі про національну безпеку і «давайте покажемо наших кіборгів», а не їхніх феесбешників — все це впирається в те, що принаймні державної частки фінансування не буде, або вона буде нескінченно невелика», — заявив В.КИРИЛЕНКО.

•  Справді, кілька разів на цій нараді звучала думка про те, що система бюджетного фінансування характеризується нерегулярним надходженням коштів на потреби галузі протягом фінансового року, через що потерпають в тому числі й режисери, які не можуть в такому разі зорганізувати знімальний процес. За словами міністра культури, єдиний вихід із такої ситуації — спеціальний збір у фонд для українського кіно. Це кошти, що збиратимуться цільовим чином із визначених об’єктів оподаткування і розподілятимуться серед наперед визначених потреб у галузі кінематографа. Законопроект про спеціальний збір має напрацювати Мінкульт разом із кінематографічною спільнотою, провівши попередньо публічні й «внутрішньо-цехові» дискусії. І хоч сам же В’ячеслав Кириленко зазначає, що одностайності щодо цього питання немає серед експертів, проте вважає, що «зобов’язаний винести знову це питання на порядок денний».

— Ми повинні пробувати вийти на редакцію, яка влаштує всіх, влаштує наших європейських партнерів, які дуже дивляться, щоб ми знову не стали на шлях зарегульованості економіки... І тоді не треба буде стояти в черзі за бюджетним фінансуванням, — вважає віце-прем’єр-міністр.

•  Із інших шляхів виходу з кризової ситуації в кінематографі В. Кириленко назвав дерегуляцію і зменшення кількості податків, збільшення ставки збору за прокатні посвідчення, а також створення міжвідомчої комісії з питань сталого розвитку кінематографії. Перший пункт особливо важливий, адже, як намагався донести до аудиторії голова Державного агентства України з питань кіно Пилип Іллєнко, з 1 січня 2016 р. спливе термін дії податкових пільг, передбачених для національної кінематографії, проте частково ці пільги скасовано вже з 1 січня 2015 року. Водночас, чинні інструменти стимулювання вкладання у національне кіновиробництво коштів приватних інвесторів є недостатньо ефективними. Проте доповідь перебили у грубій формі режисери із залу. Якщо навіть перед камерами представники галузі кіно не можуть досягти компромісу, то про яке відродження кіноіндустрії можна говорити?

•  Із конкретними цифрами прийшов на обговорення голова комітету Верховної Ради з питань культури і духовності Микола Княжицький. Він пропонує збільшити ставку адміністративного збору за прокатні посвідчення для фільмів (зараз це 85 гривень за хвилину). За словами нардепа, «якщо це фільми країни-агресора (а в нас у законі є визначення про окуповані території), — це 400 грн за хвилину за трансляцію, мінімальна плата для європейських та українських фільмів, і 200 грн за хвилину — для всіх інших, в тому числі й американських». «Якщо це вдасться втілити, можна збирати в бюджет 50 млн доларів на рік», — запевняє Микола КНЯЖИЦЬКИЙ. Це була єдина втішна цифра, що пролунала під час наради, та й та стосувалася непевного майбутнього. 

Всі інші говорили про проблеми. Генеральний директор Національної кіностудії Олесь Янчук поскаржився на те, що 30 років тому на кіностудії було 2900 працівників, випускали 12 повнометражних фільмів та 18 телевізійних серій за рік. Натомість зараз на студії ім. Довженка залишилися 200 осіб із мізерними зарплатами. Звучали претензії до представників Фонду держмайна щодо завищеної ціни для оренди площ кінопавільйонів. Заступник міністра фінансів України Володимир Матвійчик розводив руками, постійно з’їжджав на загальні фрази, брав на себе зобов’язання, але сказав, що держава може фінансувати у першу чергу ті фільми, які задовольняють найпекучіші потреби суспільства, наприклад, п’ять фільмів на рік. І це при тому, що, за стратегією Держкіно, у 2020 р. ми маємо вийти на показник 30 власних фільмів на рік. Одним словом, більше проблем, ніж їх вирішень...

•  На завершення виступив голова Національної спілки кінематографістів України Сергій Тримбач. За його словами, українському кіно надзвичайно необхідна політична підтримка.

— І пан Кириленко, і Микола Княжицький означили головні, на мій погляд, причини фактичного припинення державного фінансування кінематографа, — зазначив Сергій ТРИМБАЧ. — Вони не лежать у площині фінансів, економіки. Йдеться про відсутність політичної підтримки. Наша так звана політична еліта просто не бачить, не відчуває найменшої необхідності підтримувати кіно... Двадцять літ кіно не фінансували, не розвивали, окрім останніх трьох років. Результат ми бачимо — втрачено Крим, поволі втрачаємо Донбас. А зрештою, ми втрачаємо Україну. Бо якщо не розвиватиметься кіно, культура в цілому, — то що за країну ми матимемо? Необхідно не просто фінансування, потрібні реформи. Для їх проведення і необхідна політична підтримка. Нічого так просто не дається. Давайте працювати всі разом, давайте тиснути на владу, яка є такою, якою є. Тільки тоді щось зміниться...