«Якщо ти хочеш виграти війну – розвивай культуру!»

Сьогодні коли в країні триває війна, питання культури, на жаль, втрачає свою актуальність. Проблеми в театральній та музичній сферах, конфлікти між культурними інституціями відсунуто на периферію, а якщо вони й «дотягуються» звідти до центру, то обов’язково йтиметься про участь у них державної влади. Проте, що робити тим митцям, до діяльності яких держава лише дотична? На минулому тижні в Українському кризовому медіа-центрі відбулася прес-конференція на тему «Реформування театрального напряму в аспекті діяльності незалежних театрів», із експертним обговоренням зазначеної проблеми. Захід ініційовано громадською організацією «Асоціація діячів незалежних театрів», яка, залучивши фахових юристів, працює над реформуванням театральної галузі на основі аналізу відповідного європейського і українського досвіду. В колі проблематики — розробка державної програми, зміна законодавчої бази в театральній царині та адаптація її до Європейських норм згідно з укладеною Угодою про асоціацію України і ЄС. Члени Асоціації є експертами «Реанімаційного Пакета Реформ», що тісно співпрацює з органами влади і здійснює адвокацію законодавчої бази.

Про шляхи реформування діяльності недержавних театрів та проблеми, які з цим пов’язані — наша розмова з одним із співзасновників громадської організації, режисером та громадським діячем Олександром БІЛЕРОЮ.

«РПР — ЦЕ НЕЗАЛЕЖНА ГРУПА, ЯКА МАЄ НА МЕТІ ЧЕРЕЗ РЕФОРМИ ВИВЕСТИ КРАЇНУ ІЗ КРИЗИ»

— Олександре, що стало поштовхом до виникнення організації, яка займається питанням незалежних театрів?

— Ідея виникла після Майдану. Була створена Асамблея діячів культури, в яку первісно входила кількість людей, але досить швидко значна частина відсіялась. Під час інтелектуальних штурмів було сформовано низку питань і пропозицій щодо реформування театрального напряму, але Асамблея займалась проблематикою усіх напрямів мистецтва.

— Хто сформував ці пропозиції?

— Основні — драматург Надія Мірошниченко (Неда Неждана) та режисер Олександр Вітер, які мають чималий досвід закордонної практики, і я. Ми виписали перші тезиси на основі аналізу, як це відбувається за кордоном — у Литві, Латвії, Болгарії, Німеччині, Франції, які у них є театральні майданчики і яким чином це може працювати у нас. Роботу Асамблеї гальмувало колишнє керівництво Мінкульту. Асамблея — найперше — пропонувала зробити аудит Міністерства культури.

Восени 2014 р. одна із засновників Асамблеї Лариса Артюхіна створила волонтерський проект «Новий Донбас», із яким ми й зараз тісно співпрацюємо. Потім було обрано нового міністра культури... Загалом, якби все, що має бути зроблено, було зроблено вчасно, ми цю війну вже зупинили б! Якщо ти хочеш виграти війну, то розвивай культуру — а культура зараз зумисно знищується!

Я спілкувався із заступником міністра культури Ростиславом Карандєєвим, сказав йому, що процес розпочато, є певні напрацювання з театрального напряму і запропонував їх реалізовувати. Він погодився, і на тому все й зупинилося... Через деякий час ми зібралися виходити на мітинг, і буквально на наступний день нас з Надією Мірошниченко запросили в міністерство на зустріч із паном Карандєєвим. Він сказав, що ми за два дні маємо сформувати склад комісії, і роботу буде розпочато. Ми сформували — запросили вісьмох людей, а далі вони 10 днів не могли цю комісію доформувати, тобто запросити Олексія Кужельного та Василя Неволова.

Комісія запрацювала, і як тільки ми винесли на огляд документ, який можна втілювати, все почало гальмуватись. Наша позиція була дуже гостра. Чому? Тому що зараз війна, люди гинуть, а на цьому маніпулюють. Де ваша відповідальність? Люди загинули на Майдані, гинуть в АТО, все це продовжується... Нові чиновники нічого не роблять. Якщо знищити культуру, нація не знатиме, хто вона, у неї не буде самоідентичності. Тоді тут буде порожнє поле, на яке може прийти хто завгодно.

Урешті-решт міністерство повністю загальмувало роботу, і ми звернулися до «Реанімаційного Пакета Реформ», де ще не було напряму культури. РПР — це незалежна група, яка має на меті через реформи вивести країну із кризи. Це доволі успішна громадська ініціатива, яка утворилася теж після Революції та спеціалізується на напрацьовуванні законопроектів. Тобто можна створити закон на базі РПР, а потім вони лобіюватимуть його у Верховній Раді.

Таким чином, у РПР одним із напрямів діяльності став напрямок культури. Створилась ініціативна група, в яку, зокрема, ввійшли члени Асамблеї. Принцип роботи той самий — представлені усі напрями культури, в руслі яких відбуваються обговорення гарячих питань та представлення законопроектів. Я взяв на себе недержавні театри і ми виробили три законопроекти.

— Які питання ви пропонуєте вирішити на законодавчому рівні?

— По-перше, це надання відповідного статусу недержавним театрам, оскільки, поки немає статусу, ми не маємо юридичної ваги, яка вирішує все. По-друге — надання податкових пільг та створення рівноправних пільгових умов оренди приміщень державної і комунальної власності для театрів усіх форм. Оскільки держава нічого не дає, то нехай хоча би не забирає. Також це дотаційна схема на оренду приміщень — театрів, будинків культури тощо. Тобто ми взяли найболючіші проблеми і почали опрацьовувати.

У подальших планах — новий закон про театр. Тут одним із головних і найболючіших є питання театральних центрів, тому що воно блокується з усіх боків.

— У чому полягає загроза театральних центрів нинішній системі?

— По-перше, вони самоокуповуються. По-друге, мають горизонтальну структуру, яка пронизує усі верстви населення. У Києві ми плануємо відкрити такий театральний центр на Русанівській набережній, у приміщенні колишнього кінотеатру «Краків», у якому ще два роки тому містився муніципальний театр «Київ». Провідний напрям — робота з дітьми-переселенцями та військовими АТО. Планується створення двох груп, одна з яких працюватиме при центрі, а друга їздитиме і по третій лінії фронту, і по місцях, де перебувають переселенці. Насправді їх дуже багато, і така робота — пшонинка на підлозі. Ми би зараз, замість того, щоби займатися політичними та юридичними питаннями, краще поїхали б до цих дітей, бо їм така підтримка надзвичайно важлива. Ми вже їздили з виставами, і направду ці діти сприймають їх «на ура».

Отже, одна частина виїзної групи може їздити по центрах, а друга — по третій лінії фронту, яка пролягає на відстані 15 км від самого фронту. Я планував зробити виставу на шість акторів, але фінансово ми просто не подужаємо, тому в проекті планується вистава на трьох акторів.

Стаціонарна група при самому центрі, зокрема, безплатно показуватиме вистави. Буде присутня й патріотична тематика, але патріотизм не вимірюється в шароварах і стрічках. Це передусім самоідентичність, це відповідь на питання «хто ти такий». Також планується створення групи акторської майстерності для дітей переселенців, щоби через мистецтво виводити з посттравматичного розладу. Волонтерів та людей, які хочуть підтримати, вистачає.

«ПЛАНІВ БАГАТО, ПРОТЕ Й ПРОБЛЕМ — ТАКОЖ»

— Чи плануєте ви надання психологічної допомоги дітям переселенців та військовим АТО?

— Звичайно, ми запрошуватимемо психологів. Планів багато, проте проблем також, зокрема з приміщенням. Для їх вирішення ми звернулись до комісії з культури, і нас підтримав депутат Павло Бригінець, який особисто звертався і до Департаменту культури, і до Департаменту власності. Писали ми також заяви і до Віталія Кличка, і 12 серпня планується обговорення у КМДА.

Ми створили громадську організацію незалежних театрів, яка здебільшого орієнтована на інтелектуальну роботу та допомогу в юридичних питаннях, питаннях реалізації творчих особистостей. Ключове завдання — реформування театрального напряму, але паралельно — відкриття творчих центрів.

— На які кошти мають існувати театральні центри?

— Одним із ініційованих правок до Закону про театри є заснування грантової програми. Я розіслав листи-описи нашого проекту і запрошення до співпраці до британської культурної інституції, вони нас підтримали і готові надати допомогу. Французьке посольство також відгукнулось. Також подали заявку на отримання гранту до норвезького центру «Ібсен», чекаємо відповідь восени. Ще один грант, американський, ми могли виграти, пройшли конкурсний відбір, проте одним із умов було надання посилання на наш заклад. А його немає. Нам відписали, що, на жаль, змушені нам відмовити, але хочуть нас відзначити за високий художній рівень нашої роботи. Проблема лише у правовому полі, так як немає юридичного статусу.

— Тобто європейські культурні формації готові до співпраці, але потрібна юридична основа?

— Так. Немає з чим працювати, тому що немає юридичного рішення, яке становить загрозу для системи. А система нічого не хоче робити, тому що зберігає себе.