«Євгеній Онєгін» — «курортна» версія Андрія Жолдака

Петербурзький Михайлівський театр відкрив свої перші гастролі показом опери «Євгеній Онєгін» Чайковського в ультрасучасній постановці українського режисера Андрія Жолдака, цілком задовольнивши потребу глядачів у потрясіннях і відкриттях.

Спеціально для Савонліннського фестивалю Жолдак створив нову версію своєї резонансної вистави, прем’єру якої Михайлівський презентував на початку сезону, повідомляють ria.ru. За словами режисера, що неодноразово працював в Скандинавії, Фінляндія, сьогодні посідає перше місце в Європі за відвідуваністю театрів — приблизно половина мешканців ходить туди не менше п’ять разів на рік. Життя тут тече розмірено і спокійно, і саме від вистав — класичних і сучасних — люди чекають потрясінь і відкриттів.

Придумати нову версію своєї ж власної вистави А. Жолдака змусили обставини. Літній оперний фестиваль, заснований ще 1912 року, проводиться в середньовічній фортеці Олавінлінна, оточеної Сайменськими озерами. Сценою на час форуму стає внутрішнє подвір’я замку, що перекривається спеціальним навісом. Старовинні кам’яні стіни вміщають і зал, розрахований на 2 364 місця. Простір, проте, здається дуже затишним, і акустика виявляється ідеальною. Проте є й свої складнощі. Фортеця є пам’яткою архітектури, тому модернізувати тут нічого не можна — у тому числі неможливо використовувати складні декорації, ліфти тощо. Прості декорації доводиться доправляти на острівець водою на баржах. Артистам доводиться і зовсім працювати в екстремальних умовах. А втім, як признався виконавець партії Онєгіна Яніс Апейніс, звикнути до таких умов було не складно, а атмосфера старовинної Олавінлінни з лишком окупає побутові незручності.

Неможливість перенести петербурзький варіант в первісному вигляді змусила режисера переглянути концепцію. У результаті народилася абсолютно нова постановка, що стала своєрідною «курортною» версією оригінала. Її головною знахідкою виявився великий екран на заднику, куди транслювався запис петербурзької вистави — строгої, майже стерильної, у чорно-білій гаммі. Сценічна дія, що йшла паралельно екранній, місцями дублювала запис, але здебільше відрізнялася — перш за все, декораціями і костюмами. Усі артисти переодягнулися в повсякденний літній одяг, який часто зовсім не відповідав оперному жанру: Ольга красувалася в купальнику, а Онєгін з’явився на обидва бали і зовсім у трусах і майці! Сюжет, перенесений з інтер’єрів в легковажний літній антураж, дещо змінив акценти. Проте Андрій Жолдак зберіг величезну кількість персонажів (з петербурзької версії перейшли навіть придумані герої, наприклад, «слуга Онєгіна» в образі Чорномора) і об’ємний символічний ряд (розсипані намистини, дзига, що крутиться, поливання героїв водою і молоком, циферблат та ін.). Але для глядача завдання ускладнювалося — він був змушений не лише сприймати реальну дію, але і постійно зіставляти його з відеорядом, що, не даючи ані секунди передиху, наповнювало неймовірною напругою і свіжими емоціями.

Складність режисерського рішення, його багатоплановість і очевидна епатажність (виклик на дуель у ситуації, коли обидва суперника майже повністю роздягнені, інакше й не сприймеш) сподобалися далеко не всім завсідникам фестивальних показів. В антракті зграйка опероманів нарікала на те, що від великої кількості деталей і потреби дивитися і на екран, і на сцену у них розколюється голова. Але якщо сама концепція викликала суперечки, то гра акторів і музичний бік фінської прем’єри були бездоганні. Тетяна Рягузова — зірка Михайлівського театру, що сходить — у ролі Тетяни вражала як видатна актриса і як висококласна співачка, зумівши з хрестоматійної сцени з листом створити повну еротизму і захопленого екстазу поему кохання. Прекрасний вокальний ансамбль склали й інші учасники — прекрасне мецо Соф’я Файнберг (Ольга), чудовий тенор Євген Ахмедов (Ленський) і першокласний баритон Яніс Апейніс (Онєгін). Прекрасне враження створював і оркестр під керуванням Михайла Татарнікова, що звучав не просто досконало, але завжди дуже безпосередньо і живо.

У підсумку вистава, що завершилася незвично, — повторенням вступу до опери в оркестрі, картиною родинного щастя Тетяни з чоловіком на сцені і «Чорним квадратом» Малевича на екрані — викликала щире захоплення публіки. Артистам аплодували близько десяти хвилин! Акторів і режисера глядачі нагородили гучним тупотом — вищим знаком схвалення у західної публіки.