«Йолка» стала символом нового коду незалежної нації»

Постійним читачам, партнерам та експертам нашої газети цього року ми запропонували відповісти на три запитання:

1. 2014-й рік на тлі історії (думка, деталь, штрих, фото).

2. «День» на тлі року.

3. Ваш світ цього року — з чого він складався (основні події, люди, враження).

Людмила ГУБIАНУРI, директор Літературно-меморіального музею  Михайла Булгакова:

1. Цей рік, звичайно, ввійде в історію не тільки України, а й в історію всесвітню. Без зайвого пафосу скажу, Україна сьогодні показала те, що часто бракує сучасній Європі, — жертовну готовність боротись за свободу, гідність, незалежність своєї країни.

Головним фото цього року я вважаю фото «Йолки»,  з якої усе почалося. У Нью-Йорку я спеціально відвідала Меморіал та Музей «11 вересня». Мені було важливо подивитись, як американці зробили музей сучасної національної трагедії. Там, на  місці трагедії, знаходиться меморіал «Відображення відсутності» та сам музей. Як на мене, порівняно з меморіалом, музей програє. Автор меморіалу, архітектор Майкл Арад, зробив щось неймовірно пронизливе. Без будь-якої ілюстративності, сюжетності, які так полюбляють наші скульптори, лише чіткі лінії, пропорції, декілька рівнів кубів та вода. Все, але серце реагує миттєво, як тільки наближаєшся до самого об’єкту. Ми також маємо своє місце трагедії. До останніх подій на Майдані кожен рік встановлювали ялинку. Сама ялинка, та і всі новорічні дії навколо, були взірцем несмаку та провінційності. Кияни обходили це місце, щоб не псувати собі настрій. Але саме це місце і саме ця ялинка стали символом нового коду незалежної нації. Комічне перетворилось на величне. Ці роздуми можуть бути цікавими під час створення музею Майдану.       

2. Газета весь рік перебувала зі своїм народом. Це мало небезпеку в дні Майдану, коли було багато зрад, але саме тоді по-справжньому потребувалася допомога, підтримка. Моя особиста подяка газеті за відкритість та доступність. Мабуть, «День» єдина газета, яка так щедро надає можливість розповісти про культурні події країни, особливо, як для мене, музейного працівника, про музейне життя.

3. Основні події це, безумовно, Майдан, анексія Криму і війна на сході нашої країни.  Весь цей час я працювала, жила, їздила до Нью-Йорка, переймалася  музейними проектами, але жодного дня я не змогла відійти від наших подій. Ніколи в житті стільки не плакала. Головними враженнями були і є саме люди. Моя родина, мої друзі в Україні, Америці, мої колеги — ніхто у ці важкі часи не розчарував, не зрадив! Звідки в країні, де змалечку хлопців виховували жінки, ховаючи їх від чоловічого впливу, з’явились справжні воїни? Звідки в країні, де останніми роками домінувала споживча ідеологія, взялася така сила волонтерів? Ще страшенно горда за свою професію. Музеї України у найскрутніший час  мають абсолютно чітку громадянську позицію, їхні проекти на допомогу військовим, переселенцям вражають своєю креативністю, благодійністю та чуйністю.  Особливо хочу згадати деякі музеї сходу. Я називаю їх «музейними кіборгами». У страшних небезпечних умовах вони, не маючи жодної підтримки, фінансів, ризикуючи своїм життям, боронять та захищають свої колекції. А це — справжній золотий фонд країни!