Юрій СОЛОМІН: «Найважливіше — думка глядачів»

У Києві проходять гастролі відомого московського театрального колективу, які триватимуть до 20 вересня. На вокзалі колектив Малого театру зустрічали хлібом-сіллю, і художній керівник, відомий театральний і кіноактор, улюбленець публіки Юрій Соломін добродушно жартував, дозволяючи обіймати себе симпатичним дівчатам у яскравих і красивих українських костюмах. До нашої столиці приїхали імениті артисти, котрі є славою не лише свого театру, але й усього колишнього радянського театрального простору.

У п’яти спектаклях Малого театру: «Ревізор», «Горе від розуму», «Вовки та вівці», «Таємниці Мадридського двору», «На всякого мудреця достатньо простоти» глядачі побачать: Еліну Бистрицьку, Людмилу Полякову, Юрія Соломіна, Ірину Муравйову, Едуарда Марцевича, Бориса Невзорова, Юрія Каюрова, Дмитра Солодовника, Гліба Подгородінського, В’ячеслава Єзепова, Олександра Потапова і багатьох інших.

Прес-конференція, провести яку Соломін пообіцяв «у стилі танго й щиро», «швидким танцем не вийшла». Юрій Мефодійович відповідав докладно, передусім, відзначивши чудове ставлення до гастрольного складу Малого театру приймаючої сторони (Національного академічного театру Російської драми ім. Леси Українки), понарікав на кордони, що з’явилися між нашими країнами, і висловив жартівливу готовність зостатися у Києві назавжди...

— Юрію Мефодійовичу, розкажіть про акторів, які приїхали на гастролі?

— У зв’язку з цим мені пригадався анекдот, коли на акторській біржі цікавилися акторами і пропонували їм: ось народний республіки такої-то, ось заслужений такої-то. Гаразд-гаразд, і ще нам одного хорошого. Ось таким «хорошим» у нашому гастрольному колективі виявився один Дмитро Солодовник, він ще молодий і без звання, а всі інші актори нашої команди — народні. Своїми званнями ми пишаємося, вони заслужені довгою і плідною працею на сцені нашого театру. Зараз модно відмовлятися від звань, прийнято звертатися запросто — Гоша, Ксюша, Маша. Я цього не розумію і, напевно, ніколи вже не зрозумію: інше виховання, інші поняття. Наш театр ніколи не підлаштовувався ні під які віяння, ні під які думки, для нас важлива єдина думка — глядацька. Я вважаю, побудувати нове легше, ніж зберегти старе. Малий театр зберігає свою історію вже 250 років, і, як це не складно, ми продовжуватимемо робити це й надалі. Без оманливої скромності скажу, у нас в Росії на позиціях тієї театральної школи, якою можна пишатися, залишився тільки Малий театр. Це визнають навіть наші недруги. А, самі розумієте, без них жити неможливо, вони стимулюють театральне життя. Колектив у нас дуже великий, усього працює 700 осіб, у складі творчої трупи — 130 чоловік, разом з камерним оркестром, до речі, єдиним, лише в нашому театрі. Звичайно, нам кажуть, життя довкола змінюється, ви ж бачите, що відбувається довкола! Так, бачимо ми все й відчуваємо, але все ж нам здається, що не можна кидатися справа наліво, зліва — до центру і так далі. Ми йдемо своїм шляхом, визначеним людьми, що створили Малий театр. Насамперед, я маю на увазі високу драматургію. Якби не було в Росії такої талановитої, могутньої літератури, драматургії, відомої в усьому світі, може, і не було б нашого театру. Тільки на значній літературі міг бути створений такий театр, як Малий, і його школа. До речі, нашому Щепкінському училищу 2009 року виповнюється 200 років. Бачите, якими цифрами я оперую, 250, 200 років — солідні цифри, але для нас вони природні. Наші актори, дай Бог їм здоров’я, славляться своїм віком, навіть зараз на гастролі з нами приїхала чудова актриса Тетяна Олександрівна Єремеєва, а їй 94 роки!

— Як добирався репертуар для київських гастролей?

— Для нас особливого напруження у виборі, що везти, не було. Наш театр грає лише класику, ми спочатку поставили перед собою завдання — зберігати автора, авторське слово. У нас іде Островський, Чехов, кращі класичні твори світового значення. Коли вирішували, що везти до України, то насамперед зупинилися на Гоголі. А як інакше? Тим більше, що «Ревізор» — нещодавня прем’єра. Багато хто з наших акторів грав у «Ревізорі», виставах минулих років. Ось, наприклад, Олександр Сергійович Потапов 1966 року в постановці Ігоря Ільїнського грав трактирного слугу. А тепер «доріс» до Городничого. Ось такі перетворення. Коли ми взялися до репетицій «Ревізора» і почали читати текст, то захопилися його актуальністю. Першою засміялася Людмила Петрівна Полякова на репліку Зємляники, опікуна богоугодних закладів, тобто місцевого міністра охорони здоров’я — «Хороших ліків ми не вживаємо, проста людина якщо виживе, то й так виживе». Глядачі на такі репліки також чудово реагують. Яка вже тут сучасна драматургія може змагатися з класикою? У своїй виставі ми хотіли говорити не стільки про Хлєстакова, скільки про чиновницький страх, про страх як явище.

Наступна вистава, на якій ми зупинилися — «Горе від розуму». По-моєму, Грибоєдов — кращий драматург на всі часи і для всіх народів. Нещодавно у Парижі поставили Грибоєдова, і всі глядачі охали: такий драматург, а ми й не знали! Ну, що ж, погано, ми ж їх Мольєра знаємо. До речі, «Ревізор» і «Горе від розуму» йшли у нас в кількох редакціях, практично кожні 25 років вистави оновлюються і акторами, і ставленням суспільства, і думками. Ще ми покажемо дві вистави за Островським («Вовки та вівці» й «На всякого мудреця достатньо простоти»). Взагалі у нас в репертуарі зараз 12 п’єс цього класика. А за часи існування театру йшли всі 49 його п’єс.

«Таємниці Мадридського двору» — блискуча комедія, ми до неї також неодноразово зверталися. Цікаво, що центральну роль у ній грає відомий і улюблений у Києві актор В’ячеслав Єзепов. Він довгий час працював у Театрі ім. Лесі Українки і навіть зараз, раз на місяць приїжджає грати Чехова у «Насмішливому моєму щасті». Ми б іще могли привезти кілька вистав, але існує регламент і, як кажуть, совість треба мати...

— Ваше ставлення до публіки?

— У всі часи публіка різна буває, й інтелігентна, і так звані жлоби. Я вважаю, що вихованням публіки треба займатися наполегливо й планомірно. У нас в театрі не може прозвучати таке слово, як, наприклад, «блін», яке зараз, немов паразит, розповсюдилося скрізь. До нас приходять у театр іноземці, щоб почути справжню російську мову і вчитися правильній вимові. Багато хто з них зізнається, що приходить на вистави вивчати російську мову. Ми не калічимо драматургію і мову, у нас глядачам все чутно, видно й зрозуміло.

— Юрію Мефодійовичу, чи є якийсь театр, який ви сприймаєте як конкурента Малого за ідеєю збереження класичних традицій?

— Мені здається, що серйозних конкурентів у нас немає. Ми займаємо своєрідну нішу в мистецтві. Працюємо, зберігаємо традиції. Хтось каже, що Малий театр — старий музей! Так що ж, тепер треба музеї знищувати, якщо прийшов інший час, викинути з Третьяковки старі шедеври і повісити новий «Чорний квадрат»? Це, щонайменше, безглуздо. Ми ні з ким не сперечаємося, не змагаємося, ми просто чесно робимо свою справу...

ПРО ЗМАГАННЯ

18 вересня на Київському стадіоні спортивної бази футбольного клубу «Динамо» (вул. Салютна) пройде товариський матч між двома командами київського і московського театрів: Малого та ім. Лесі Українки. Це буде захоплююче змагання театральних і спортивних талантів. Юрій Соломін прогнозує, що це змагання закінчиться дружньою нічиєю, а матч між двома колективами зміцнить українсько-російську дружбу.

ДОВІДКА «Дня»

Юрій Соломін народився 18 червня 1935 року в Читі. Його батьки мали сибірське коріння. Батько Мефодій Вікторович родом iз Забайкалля, а мати Зінаїда Ананіївна — з Томська. Батьки були відомими педагогами-музикантами.

Малий театр увійшов у життя юного Соломіна «с младых ногтей» і на все життя. Ще в Читі Юрій побачив фільм «Малий театр і його майстри», зроблений до 125-річчя театру. Він дізнався про Щепкінське училище і після закінчення школи відіслав туди документи. Вчився у класі Віри Миколаївни Пашенної, великої російської актриси. Вона дала Ю. Соломіну путівку в кінематограф (рекомендувала його режисеру Анненському на головну роль у фільмі «Безсонна ніч»). Усього актор знявся в понад 50 фільмах і серіалах. Юрій Мефодійович грав різнопланові драматичні, ліричні, гострохарактерні, комедійні ролі. Популярність актору принесли фільми: «Ад’ютант його ясновельможності», «Дерсу Узала», «Ходіння по муках», «Блокада», «Мелодії білої ночі», «Звичайне диво», «Летюча миша», «Сни про Росію», «ТАСС уповноважений заявити», «І був вечір, і був ранок», «Сильні духом», «Московська сага» тощо.

Величезним успіхом для себе Соломін вважає роботу і дружбу з Акірою Куросава, Оттакаром Ваврою, Михайлом Калатозовим, Марком Донським, Комакі Куріхара, Жанною Моро, Мариною Владі.

У Малому театрі Юрій Соломін зіграв понад 50 ролей російського і західного репертуару. Серед них — головні ролі у виставах: «Ревізор», «Цар Федір Іванович», «Пучина», «Лєший», «Дядя Ваня», «Сірано де Бержерак», «Живий труп», «Чайка», «Віяло леді Віндермієр», «Горе від розуму» (Фамусов) тощо.

З 1980 року Ю.М. Соломін почав працювати як режисер. Він поставив: «Ліс» у Болгарії, в Малому театрі — «Ревізор», «Чайку», «Ліс», «Підступність і кохання», водевіль «Таємничий ящик», «Три сестри», а також кілька вистав у Вищому театральному училищі імені М.С. Щепкіна.

В кіно і на ТБ Соломін поставив фільми: «Скандальний випадок у Брікміллі» за Прістлі, «Берег його життя», «Спочатку було слово». Як режисер і актор працював у Болгарії, Чехословаччині, Німеччині, Японії.

З 1961 року Ю.М. Соломін викладає у своїй альма-матер — Вищому театральному училищі імені М.С. Щепкіна, є професором, постійно веде майстер-класи зі студентами Америки, Японії, Південної Кореї.

У 1988 роцi Ю.М. Соломін був художнім керівником колективу Державного академічного Малого театру. У 90-ті два роки Юрій Соломін був міністром культури РФ.

Ю.М. Соломін — народний артист СРСР, лауреат багатьох престижних премій, президент Асоціації російських драматичних театрів (МАТР), є академіком Міжнародної академії творчості, членом-кореспондентом Російської академії освіти. Нагороджений високими нагородами: орденами і медалями.