З «Орденом людини» проти жлобства

Роман Кухар повернувся в Київ із пропиленого Сімферополя, де провів останні шість років у свідомому творчому усамітненні. У Києві його пам’ятали за гучною груповою виставкою: «Абетка: Ієрархія простору» (грудень 1992-го). Відтоді творча манера скульптора докорінно змінилася: у його камерній пластиці дедалі виразніше проступають сюрреалістичні риси. У «тадзіївській» експозиції домінують дві, мабуть, найактуальніші сьогодні для молодого скульптора метафори — тугенькі голівки маленьких чоловічків і вгодована жаба, яка сидить усередині медитуючого «iмовiрно-монгольського-лами». Крихітні черепи автор ретранслював в «Орден людини», яким нагороджує своїх друзів (охочим скульптор пропонує замовити в нього меморіальну дошку ще за життя). А «жабодав» — це й народна назва стенокардії, і розгорнута метафора відомого вислову — «жаба душить», пластичні варіації на тему анекдоту «не з’їм, то хоч понадкушую». Художник процитував новелу Аутагави «Жаби», давши глядачеві ключ до розуміння образу: «жаба» — це те, що сидить у кожному, нахабно вигукуючи «сонце світить — для мене, вітер віє — для мене, усе навколишнє — також для мене». Жабодав — «це не стьоб, а глибока душевна рана», стверджує сам скульптор.

На виставку Р.Кухаря можна приходити не раз і не два, знову і знову радісно відкриваючи в кожному рельєфі, неначе в стародавній табличці з загадковими письменами, новий зміст. Кожну скульптуру Романа Кухаря виконано настільки графічно-філігранно, що порівняння їх із ювелірними прикрасами видається надміру банальним. За граничної повноти свого художнього вираження скульптор нібито ув’язнює в кожному створеному ним предметі безліч шифрів, розгадування яких вимагає від тебе зосередженості й душевного просвітління.