ЗАПИТАННЯ «Дня»

Оксана ЗАБУЖКО, письменниця:

— А їх в Україні, вибачайте, якось і не назвете… Питання, що називати успішним — дуже слизьке питання, яке в кожній країні варіюється. Скажімо, з точки зору Стівена Кінга, Шаймас Гіні не є успішним письменником — хоча є, бо він Нобелівську премію отримав. А вона забезпечує певний заробіток, принаймні співставний із заробітком Стівена Кінга. А до того як він Нобелівську премію отримав, який же він, до холєри ясної, успішний письменник? У Стівена Кінга дача з басейном і контракти з Голлівудом, а хто такий Шаймас Гіні знає хіба жменька університетських професорів, спеціально поведених на поезії. Успішний ринково — це комерційний, який «дєньгу зарабативаєт». В цьому сенсі єдиним успішним українським письменником можемо вважати Куркова, який до того ж має свої комерційні успіхи не на українському ринку, і навіть не на російському. Хоча це досить складно — всі ці виснажливі поїздки, рекламні виступи — але це професія. Нобелівської премії це не обіцяє, бо це зовсім інший розряд літератури, письменства.

Що таке успішний письменник по-українськи? Я можу сказати, що маю я і чим я заслужено пишаюсь — читацький успіх. Це справді річ сильна. На рівні суто психологічному, емоційної віддачі, ти знаєш і твій видавець знає, коли він привозить тебе на презентацію книжки — чи то Львів, чи то Харків — що в зал на 300 чоловік наб’ється понад 500. І по двісті автографів за вечір виписуєш — це якийсь дуже безпосередній, дуже грубий і плаский, але все таки критерій. Це показник, за яким ти дійсно знаєш, як обертаються твої книжки. Я вам можу сказати по «Польових дослідженнях…»: перше видання було десять тисяч, я не рахую піратського накладу, який ішов десь там iз Тернопільської друкарні, але «не впійманий — не злодій», по другому виданню насьогодні вже продано більше тринадцяти тисяч. По легальних примірниках виходить більше двадцяти трьох тисяч продано. Це цифри, які я можу чесно оприлюднити. Але з чим я маю їх порівнювати?

Павло ВОЛЬВАЧ, поет:

— Що таке успішність — я не знаю. Мені легше сказати, що не є успішність: принаймні не сидіння в президіях, парламентських залах тощо, що деякими громадянами трактується як «жизнь удалась». Інша сторона медалі — це зробити з барикади генделик і проводити там всілякі акції у вільний від політичного заробітчанства час. Це теж вважається успішністю. Вициганити якийсь грант, якогось фонду, з’їздити в Америку і потім у всіх мас-медіа, від газети «Гудок» до «Пєтровни» розказувати щось на кшталт «сидимо ми, значить, із Бродським…» Це теж у нас вважається успішністю. Я так не вважаю. Зараз вважається успішністю бути не поетом чи прозаїком, а якимось літературним менеджером та імпресаріо в одній особі, таким собі літературним «лавочником». Я не хотів би робити якихось заяв, маніфестів — хотів би, щоб за мене говорили мої тексти. Оце була б найбільша успішність. Ну і ясно — щоб була змога їх видавати. Але поки цього немає, то успішністю є хоча б те інтуїтивне відчуття, що це когось може заторкнути, що це зроблено непогано. Якщо відштовхуватись від тиражності книг, то це теж є показником, але суть у тому, що всі книжки різні. Я, наприклад, пишу вірші — я поет — тому я не знаю, як тут бути з тиражністю. Я не знаю, яка доля поезії в умовах ринку. Але є, принаймні зараз говорять, що вона народжується, література так званої середньої полиці. Безумовно, що тут тиражність є показником. Петро МАЦКЕВИЧ, головний редактор видавництва «Кальварія» (яке видає найбільше в Україні сучасної художньої української літератури):

— Категорія успіху тільки одна: кількість проданих книжок. Інших категорій бути не може. По-друге, я думаю, що ми говоримо про різні речі, коли говоримо про українських письменників. Я не називаю, наприклад, Куркова чи Рогозу українськими письменниками. Починати треба з цього… Я не в курсі, скільки насьогодні продано того ж Винничука чи того ж Андруховича, а з тих, що видавалися у нас, я б успішними назвав Подерв’янського і Покальчука. Судячи з того, що є зараз, треба також додати Кожелянка і Шкляра. По продажу однієї назви книжки рекордсменом безумовно є Подерв’янський. Взагалі, це питання дефініцій — що таке українська книжка, що таке український письменник і що таке український видавець. Українська книжка — це книжка українською мовою або іншою мовою з повним паралельним викладом українською, себто білінгва, видана резидентом України, незалежно від того де її розмножено, себто роздруковано, в Китаї, Гонконгу чи Занзібарі. Головне, щоб видавець був український резидент. Все решта — не українська книжка. Коли мова йде про письменника, українського чи російського, це передовсім питання мови. Я дуже поважаю Куркова, дуже добре до нього ставлюсь, але все ж таки він російський письменник. Так само як і Д’яченки, незважаючи на те, що переклади Д’яченків українською ми видавали.

Марина ДЯЧЕНКО, письменниця:

— Варіант перший: українським успішним автором може називатися людина, яка видала хоч би одну книгу, прочитану (продану) в кількості не менше тисячі примірників.

Варіант другий: українським успішним автором може називатися людина, про яку говорять у літературній тусовці, яку час від часу рецензують (зокрема, у газеті «Книжник-Ревю»), книжки якої займають перші місця серед продажу спеціальних магазинів (Хіт-парад все того ж «Книжника»).

Сергій ДЯЧЕНКО, письменник:

— Успішний письменник — це людина, яка любить і поважає свою працю. Цей стан душі, коли творчість — джерело насолоди. Такий письменник — людина, яка нехай і не володіє великими накладами чи гонорарами, але проте має розумних, талановитих читачів, здатних на співзвуччя, співпереживання. Письменник, який бачить процес перевидання своїх книг, тобто запитуваність їх у часі. Письменник, який розділяє біль інших людей, але прагне — як лікар, священик чи навіть Господь Бог — угамувати її по змозі. У кінцевому результаті це — письменник, який відчуває свою неповторність, свою індивідуальну екологічну нішу — якою б малою вона не була. Бо мудрість життя полягає у тому, що немає в природі малого або великого, а є загальний взаємозв’язок, і частка є елементом нескінченності.

З прикладами тут туго. Але я б назвав Павла Загребельного. У його віці він активно працює (і дай йому Бог ще багато молодості!), запитані і його старі твори (що стали класикою), і його нові романи... Можна пригадати Андрія Куркова — він активно перекладається, видається за кордоном, і, мені здається, йому подобаються його речі і він поважає свою працю. Я би назвав Ліну Костенко. Ось уже світлість нашої культури! Її вірш вигравіювано на пам’ятнику на могилі моєї матері — найдорожчої для мене людини на землі... Рівень поезії Ліни Костенко приголомшливо, надхмарно, ноосферно високий — але чи щаслива вона? Цього я не знаю. Мені прикро, що її праця недостатньо запитана ні тут, ні за морями-океанами... Наостанок же відзначу Г. Л.Олді (псевдонім Д.Громова і О.Ладиженського) — цей російськомовний автор живе у Харкові, публікується в Москві, у центральних видавництвах, випустивши вже більш двадцяти книг та масу перевидань. За його романами (відзначеними багатьма літературними преміями) проводяться театралізовані ігри, вирують дискусії в Інтернеті, створюються пісні...

Андрій КУРКОВ, письменник:

— Успіх будь-якого письменника вимірюється кількістю читачів, а отже, — накладами та кількістю проданих книг. Успішний письменник не може не бути професійним. Він, звичайно, може займатися і чимось іншим — професорствувати в університеті або копатися у своєму городі — немає значення. Його головна іпостась — творча. Можна додати, що успіх на терені масової літератури і, навпаки, у серйозній літературі — це речі цілком порівнянні, тому що найуспішніші серйозні книги все одно стають масовими, наприклад романи Мілана Кундери, Мілорада Павича, Бернарда Шлінка. В Україні при цьому не можна не пам’ятати про знижений читацький інтерес і про таку ж знижену купівельну спроможність звичайних читачів. Через невисокий інтелектуальний рівень «нових українців» (незалежно від етнічного походження) і дуже тонкий прошарок середнього класу у нас не з’явилося «альтернативного» популярного у цьому середовищі письменника (у Росії цю нішу зайняли Пелевін, Петро Алешковський та багато (!) інших). Тому наші більш-менш відомі письменники не структуруються за рівнем успіху в різних групах читачів. Я хочу цим тільки підкреслити, що саме населення досі становить собою «моногенну» масу, яка не самоподілилася на, грубо кажучи, різні групи споживачів (певної ковбаси, літератури, мистецтва, політики... ), що, в результаті, і заважає побудові в Україні для початку хоч би «приземленного» громадянського суспільства. Ну і наостаннє — успіх на Заході: це гроші і слава, при цьому грошей більше, ніж слави. Успіх у нас — це щонайбільше слава без грошей або з якою-небудь премією. За літературу (навіть у разі справжнього успіху) у нас ще не навчилися платити.