Жіночі сльози фестивалю

Цей кінофорум існує не для того, щоб вигулювати дизайнерські вбрання, не для розвитку кіноринку й не для того, щоб визначати тенденції кіно на найближчий час. Він існує, щоб тисячі журналістів після оголошення підсумків спробували виправдати рішення журі, аналізуючи політичні пристрасті голови журі, економічні взаємовідносини країн, що брали участь у конкурсній програмі, модні напрями літнього відпочинку, а також силу вітру й температуру води на середземноморському узбережжі, пише gazeta.ru.

Для того, щоб проаналізувати підсумки 60-го Канського кінофестивалю, не обов’язково бути в курсі політичних пристрастей голови журі та його естетичних переконань (режисер Стівен Фрірз). Уперше за останні роки переміг саме той фільм, якому пророчили перемогу всі критики, що тим більше дивно, бо зазвичай члени журі, здається, уважно слухають думку критиків і вчиняють навпаки. Щоправда, Фрірз попрохав членів журі не читати ніяких критичних відгуків про фестиваль, щоб на остаточне рішення ніхто не вплинув, так що в цьому році й нагорода ФІПРЕССІ, і «Золота пальмова гілка» дісталися одному й тому ж фільму.

«Пальмову гілку» отримав румунський режисер Крістіан Мунгіу за фільм «4 місяці, 3 тижні й 2 дні», а в конкурсі «Особливий погляд» переміг румунський фільм «Сalifornia Dreamin» загиблого в минулому році режисера Крістіана Немеску.

Фільм Мунгіу — про кримінальний аборт напередодні падіння соціалізму, із показом абортованого плоду великим планом. Якийсь румун у прес- центрі скаржився: «Але я ж був у країні в той час! Все було зовсім не так!» Однак Мунгіу розповідає не про те, як все було в останні дні соціалізму, а про те, як поводиться людина в безвихідній ситуації: спочатку вона йде на все, щоб справа була зроблена, бо інакше неможливо. А коли все улагоджується, ця людина говорить: «Ми більше ніколи не будемо це обговорювати».

Гран-прі дістався фільму Наомі Кавасі «Ліс Могарі». Після його появи хтось із критиків полегшено зітхнув: «Нарешті в конкурсі з’явилося хоч щось світле, а то ж чорнуха суцільна». Кращим режисером став Джуліан Шнабель, чий фільм «Скафандр і метелик», хоч і про вмираючого паралітика, ніяк не можна було звинуватити в чорнусі. Навпаки, люди виходили із зали й казали один одному: «Адже в мене все добре в житті! Можливо, мені зайнятися малюванням? Або написати роман? Адже я стільки ще можу встигнути!».

Якщо в найближчий рік книжковий ринок звалиться під натиском графоманів, винуватити в цьому потрібно буде Джуліана Шнабеля.

Приз журі був поділений між мультиком Маржан Сатрапі й Венсана Паронно «Персеполіс» і «Тихим світлом» Карлоса Рейгадаса. Мультфільм про іранську революцію — французький хіт, у книжкових можна купити всі чотири томи коміксів Сатрапі, а в деяких магазинах сторінками її коміксів обвішані стіни. Рейгадасу ж обов’язково потрібно було що- небудь дати, хоча б за зазор між його фільмом і тим, що в нього вчитали критики. На прес-конференції хтось спитав режисера, у чому філософський підтекст снігу, що з’являється в одній з сцен, чи не намагається цей сніг підготувати нас до дива, яке відбувається наприкінці фільму? Режисер здивовано відповів: сніг — це просто змінилася пора року. Фільм Рейгадаса доводить, що глядачів не потрібно нікуди підштовхувати, як це щосили робить Звягінцев, вони самі всe домислять, вийде прекрасне кіно.

Кращим актором був названий росіянин Костянтин Лавроненко за роль у фільмі Звягінцева «Вигнання». Начебто потрібно радіти, але не виходить. І фільм вимучений, і Лавроненко в ньому гарний рівно один раз — коли спокушає дружину зробити аборт і несподівано роздвоюється, опиняючись одночасно позаду дружини й далеко попереду. Але й це або заслуга режисера, або помилка монтажу... Кращою актрисою стала До Ен Чон, що дійсно блискуче зіграла в корейській драмі «Таємне сонячне світло». Приз за сценарій отримав Фатіх Акін — очевидно, за те, що в його фільмі «З іншого боку» сюжетні ходи — як в складному, багаторічному серіалі. Якщо дочка, яка розшукує свою маму, їде в машині, то поруч із цією машиною їде автобус, в якому розшукувана мама розповідає попутнику про свою дочку. У таких збігах, безумовно, можна знайти чаклунство кіно, але в новому фільмі Акіна формальних фокусів дуже багато, вони здаються просто недбалістю. Однак цьому ж фільму дісталася й нагорода екуменічного журі.

Але, загалом, майже всі фільми, що перемогли в цьому році в основному конкурсі, були так чи інакше про важку жіночу долю.

Та й взагалі, велика частина конкурсної програми була присвячена тому, із чого зроблені дівчата, — їхнім абортам, коханням, роботам, боротьбі за свободу, боротьбі за життя коханої людини та іншим милим жіночим дрібницям. Чоловічі фільми — прекрасний, дуже похмурий коенівський вестерн «Не для старих цей край», параноїдальний фінчерівський «Зодіак», ніжний пубертатний «Параноїд-парк» ван Сента, чорно-біла медитація «Людина з Лондону» Бели Тарра — залишилися зовсім без нагород. У президенти балотується жінка, Гран-прі отримує жінка, на аборт йде жінка, в п’ять годин ранку на Круазетт стоїть пом’ята жінка й плаче п’яними сльозами. Можливо, їй сумно, що фестиваль закінчився, і в найближчий рік ніде буде вигулювати дизайнерське плаття. А можливо, вона плаче від ревнощів: на Круазетт в останні два тижні було стільки красивих жінок, а чоловіки вважали за краще дивитися на румунські й російські аборти.