Життя, як спомин...

Вокальний цикл відомий композитор, якого вважають класиком сучасності, написав ще у 1977 р. для фортепіано і... баритона. В основі — 24 вірша легендарних поетів, у творі розкривається глибока любов маестро до високої поезії, до краси почуттів і оспівування природи. Валентин Васильович підкреслює, що головним героєм циклу є «поезія серця». У «Тихих піснях» втілені найглибші, найзаповітніші роздуми маестро. В усіх творах циклу простежується надзвичайно гармонічна єдність поезії та музики, схожість їх виражальних засобів, — і тому він сприймається як нескінченне щире висловлювання, як необмежений, безупинний спів. Красу безперервної пісенності підкреслюють багатство відтінків та різноманіття мелодичних зворотів. Нагадаємо, «Тихі пісні» з успіхом виконували різні співаки і музиканти, зокрема Інна Галатенко й Олег Безбородько. Нині твори В. Сильвестрова представлять відомий піаніст Йожеф ЕРМІНЬ і Наталія Половинка, знана співачка, акторка, художній керівник Театрального центру «Слово і голос», яка засобами театру та музики творить унікальну художню територію прояву пісні як категорії життя, духовної категорії.

— Сьогодні саме ця музика Валентина Сильвестрова надзвичайно близька мені, — зізнається Йожеф Ермінь. — Я відчуваю, що його твори несуть дуже важливий меседж для світу і для людства. У чому він полягає, висловити складно, але я відчуваю, що цей процес близький самозародженню єства музики: з нічого, з хаосу вибудовується певний контур мелодії, цеглинка за цеглинкою, поволі складається ідея.

Музика, як каже композитор, ніби корабель, що заблукав, шукає дорогу, і ось з’явився маяк, за яким він випливе у цьому безмежному просторі, знайде свій шлях. Сильвестров його знайшов. Його музичний «словник» наче відкриває той момент щастя, за яким настає медитація... життя після життя...

Нагадаємо, коли слухачі почули «Тихі пісні» на фестивалі агенції «Ухо», «Архітектура голосу», то музикознавці дуже високо сприйняли твір. Зокрема, підкреслили, що «в елегії є щось від ангельського світу. Життя, як спомин. Або пригадування. З дистанції років, можливо, століть і життів, із дистанції пережитого і прийнятого душею досвіду»... «Так, ніби крізь товщу води. Де, вода увібрала в себе всі бурхливі вітальні емоції, а той, хто дивиться, — хоч і пізнає ландшафти і рідні обличчя, але... як там у Рільке в перекладі Стуса про душу-Еврідіки: «Уся в собі. Наповнена по вінця холодним небуттям»... Це погляд з іншої перспективи, тієї, що на іконах — зворотної. Лики, що дивляться на нас і співають до нас нашими голосами. Чи то в тузі за своїм втіленням, чи в намаганні полегшити наш тягар. В музиці — це нота віддалення, тривання в тиші і в тишу. До нас і від нас. Такий Сильвестров у його «Тихих піснях». ..

Ця музика ніби спеціально написана для Наталки Половинки. «З її досвідом виконання ірмосів і акторства — акторства не квазіпсихологічного, а ігрового і містеріального. Білий звук, тонкий голос. Він лине згори, з якоїсь ангельської перспективи і тиші, наближаючись до земного звуку, ніби сторожко торкається води крилом якась херувимська істота з небесного океану»...

Сам автор про «Тихі пісні» в одному з інтерв’ю «Дню» розказував: «Якщо взяти, наприклад, «Зимовий шлях» Шуберта, то там все ж відчувається персонаж — сам ліричний герой, по суті — сам Шуберт, який проходить цей шлях. А тут — відсторонення: начебто в кожному вірші є персонаж, але все ж персонажем є сама лірична поезія... Українська ментальність характеризується тим, що все переводять у пісню. Але якщо про якусь подію не складена пісня, то це означає, що ця подія не прийнята народом... Для української ментальності дуже характерним є й гумор. Гумор — дуже важлива для народу риса. Він звільняє від дурощів, коли розвінчуються брехливі ідоли, і на мить осяє світлом розуміння, й це світло схоже на райське»...