Життєстверджуючий музичний еліксир

У цьому гранд-концерті виступили провідні колективи нашої країни: Симфонічний оркестр Національної філармонії України, капела «Думка», Хор ім. П. Майбороди і Великий дитячий хор Національної радіомовної компанії України, камерний хор «Хрещатик». Саме завдяки їм публіка почула геніальний твір великого австрійського композитора рубежу ХIХ-ХХ сторіч Густава Малера (1860—1911), який сьогодні в Україні дуже рідко виконується.

Густав Малер був особистістю дуже різнобічною. Він виявив себе в стількох іпостасях і кожна з них накладала свій відбиток на головну справу його життя — написання музики. З раннього дитинства Густав — виконавець-віртуоз, уже в юності виступив як педагог, а з 20 років як диригент і капельмейстер. У 22 роки Малер у Гамбурзі керував першою німецькою постановкою «Євгенія Онєгіна». Чайковський, який був присутній на репетиціях і прем'єрі, написав: «Тутешній диригент — не якась посередність, а істинний всебічний геній, який вкладає життя в диригування виставою». Десять років Малер працював диригентом і директором Імператорського оперного театру у Відні, і цей час музичними критиками визнаний «блискучою ерою Віденської опери». Останні роки свого життя маестро присвятив «Метрополітен Опера» і нью-йоркському філармонічному оркестру.

Життя Малера можна назвати захоплюючим романом. Як всяка творча людина, він часто захоплювався в пошуках музи і натхнення. Тому його доля рясніла любовними пригодами, а кожна із закоханостей народжувала новий твір. Але маестро ніколи б не погодився з тим, що лише кохання було сенсом його творів... У Лейпцизі з полум'яної пристрасті до пані фон Вебер народилася Перша симфонія. Проте сам Малер вказував на те, що «симфонія не обмежується любовною історією, ця історія лежить у її основі, і в духовному житті автора вона передувала створенню цього твору. Однак ця зовнішня подія послужила лише поштовхом до створення симфонії, але не становила її змісту». Найбільш ґрунтовно цю ідею було втілено композитором при створенні Восьмої симфонії. При написанні її Малер звернувся до «Фауста» Гете, до заключної частини поеми. Гетевську вічну жіночність, символ нескінченної мети, до якої спрямоване дійове, чоловіче начало всіх виявів життя, Густав Малер сприйняв як філософське вираження прекрасного і довів правомочність саме такого тлумачення: «Ерос — як творець світу». Світу, який не обмежується фізіологічними виявами, а є осереддям досягнення гармонії. Любов фізична для нього як творця — не самоціль, а поштовх до створення все більш довершених витворів мистецтва, тобто до духовного зачаття...

Кохання до дружини Альми Марії Шиндлер надихнуло маестро до написання найбільш значних малерівських творів, і в їх числі найбільш грандіозного симфонічного полотна — Восьмої симфонії, так званої «симфонії тисячі виконавців»! Хоча насправді в концерті в Національній опері було зайнято близько 350 виконавців. У Києві, на жаль, немає величезного концертного майданчика, де б на сцені могли вміститися тисячі виконавців. Проте в академічних стінах Опери симфонія прозвучала вельми переконливо: розширений склад оркестру (з посиленою духовою групою), три хори, поставлені високим каскадом у глибині сцени, і прекрасні солісти на авансцені з великим почуттям донесли публіці озвучене одного разу композитором у листі до друга сприйняття цього свого музичного витвору: «Уявіть собі, що всесвіт почав звучати й грати. Це вже не людські голоси, а сонця та планети, які рухаються своїми орбітами», — написав композитор.

Фанатична любов до опери, до найбільш досконалого з музичних інструментів — людського голосу підштовхнули Малера до того, щоб у своєму коронному жанрі (в симфонії) використати для викладу та розвитку головних думок вокал і слово. Восьма симфонія — це грандіозна за силою звучання та смислового наповнення симфонія- кантата, що й ставить її в розряд видатних творів усіх часів.

Для виконання цієї симфонії в Києві головний диригент Філармонічного оркестру Микола Дядюра запросив молодих, але дуже талановитих солістів. Тембрально багатий, драматично забарвлений ліричний тенор Дмитра Попова, густий баритон одесита Станіслава Трифонова, барвистий бас Сергія Магери, густе та яскраве меццо-сопрано Наталії Кислої і Алли Позняк, що суперничали щодо краси і могутності з сопрано Алли Родіної і Оксани Крамаревої, були добрі як у ансамблевому, так і в сольному звучанні. Додаткового просторового ефекту додав ніжно-сріблястий голос Наталії Ніколаїшин, який просто лився згори, з ложі першого ярусу, коли вона виконувала невелику партію Богоматері. У найскладнішій і наймогутнішій драматичній сопрановій партії блискуче виступила Оксана Крамарева. Без надриву її голос перекривав на фортісімо спільне звучання оркестру та хористів. Протягом півтори години величезний виконавський склад під керівництвом Миколи Дядюри жив як єдиний організм, доносячи публіці велич і красу музики найбільш життєстверджуючої симфонії Малера.