Без інтелектуальної мужності нове покоління не відбудеться

Уперше на зустріч зі студентами Московського державного університету президент Росії Дмитро Медведєв приїхав 20 жовтня. Але тоді цей захід відбувся, можна сказати, у добрих радянських традиціях: поспілкуватися з президентом запросили лише обраних «активістів», багато з яких навіть не мали стосунку до університету. Натомість вони мали стосунок до прокремлівських молодіжних організацій... Щоправда, серед потенційної аудиторії виявилися й «несанкціоновані» студенти з «незручними» запитаннями. Тоді їх навіть затримали співробітники Федеральної служби безпеки. Цей випадок спровокував скандал, активна громадськість була обурена «підставними» учасниками, затриманнями за мирний протест та хазяйнуванням силовиків у стінах університету. До обурених долучилася преса — «Эхо Москвы» запросило на ефір кількох із затриманих студентів, а невдовзі на журфаці влаштували символічний суботник, відмиваючи факультет після приїзду Медведєва. Деякі студенти й випускники також написали відкритого листа, в якому пропонували ректорові МДУ пояснити те, що відбувалося під час зустрічі з президентом, а самому Медведєву перепросити. Президент не вибачився, але...

У середині минулого тижня відбулося «друге пришестя» Медведєва. Цього разу все чесно: від кожної навчальної групи на зустріч було обрано одного представника, і питання цього разу нікого не просили «узгоджувати». Але й трансляції зустрічі не передбачалося, утім, відео можна переглянути на сайті «Эхо Москвы».

Уже на початку діалогу президент Медведєв окреслив теми, на які хотів би поспілкуватися зі студентами: проблема розвитку ЗМІ, російське медійне законодавство і розвиток нових медіа. Із реакції залу було очевидно, що більшість не задоволені й навіть обурені спробами президента встановити межі дискусії — студенти мали інше бачення пріоритетності тем. І в цьому шарм живого спілкування.

Молоді люди впевнено почали з неполітичних тем, а саме: так звана дачна амністія, проблема відтоку мізків із країни та непристосованість країни до потреб людей з обмеженими можливостями. Далі перейшли до політичних запитань: «Якщо народ вас засудить до смертної кари, чи готові ви її хоробро прийняти, як це зробив Саддам Хусейн?» Серед інших прозвучали запитання про розслідування нападу на журналіста видання «Коммерсантъ» Олега Кашина і про опозиційну активістку зі Смоленська Таїсію Осипову, яку напередодні Нового року засудили до десяти років ув’язнення.

Нагадаємо, її визнали винною у продажу наркотиків в особливо великих розмірах. Утім, є підстави стверджувати, що ця справа політично вмотивована. Таїсія Осипова входить до незареєстрованої партії «Інша Росія», а її чоловік Сергій Фомченков є членом виконкому партії та займається її реєстрацією. Тому багато російських активістів вбачають у справі Осипової спробу вплинути на її чоловіка та нову політичну силу. Як розповіла Таїсія Осипова в інтерв’ю «Грані.ру», спостереження за нею та її родиною ведеться вже давно.

Запитували Медведєва і про його політичні плани: «На вашу думку, чи існує зв’язок між серпневими протестами і тим, що ви не висуваєте своєї кандидатури на другий термін?»

Відповідаючи, він закликав не ставити хреста на його політичній кар’єрі й додав, що не виключає, що знову балотуватиметься на посаду президента. «Я ніколи не казав, що не буду більше балотуватися. Я нагадаю: мені всього 46 років — це ще не такий серйозний вік, щоб відмовлятися від подальших політичних баталій», — пояснив він.

Медведєв постійно апелював до досвіду, наголушуючи на своїй віковій перевазі над аудиторією. Найбільш показовою стала його відповідь на гостре запитання студента кафедри телебачення Володимира Куликова, якою буде його особиста стратегія під час революції в країні: «Якщо ви говорите про сьогоднішню політичну ситуацію, знаєте, я, мабуть, все ж трошки старший за вас, — дещо зверхньо сказав президент. — І я маю більш спокійне ставлення до цього. Я пам’ятаю і 1989 рік, і 1991 рік, і 1993 рік — ситуацію, коли в нас гармати стріляли по парламенту. У будь-якому разі я переконаний, що жодна революція не потрібна нашій країні. Тому що ліміт на революцію Росія вичерпала в XX столітті (до речі, доволі слушна думка. — Авт.), тому я дуже не хотів би, щоб ситуація в нашій країні розгорталася за якимось революційним або іншим екстремальним сценарієм. Але скажу відверто — я не бачу достатньо передумов для цього», — сказав Медведєв.

Загалом був відчутний рівень підготовки студентів. Журфаківці діяли, як справжні журналісти. А в пострадянських умовах зростання — це цінна річ. Пригадайте, що зовсім інакшою була розмова, коли Медведєв зустрічався у травні минулого року зі студентами Національного університету імені Тараса Шевченка. Вони не ставили незручних запитань. Хоча невже в української молоді не було запитань до президента Росії?

Коли ж один зі студентів оголосив: «А зараз буле гостре запитання», хлопець поцікавився у російського президента ймовірністю військового союзу між Росією та Україною. Таке запитання Медведєв навіть трохи зневажливо прокоментував: «І це гостре питання?» Друга «гостра» тема: Медведєв та iPad.

Тут є кілька важливих аспектів. По-перше, вже згаданий рівень. Хоч би хто там що казав про утиски свободи слова, недостатній рівень демократії в російському суспільстві, але рівень спілкування з президентом був показовим. По-друге, проблема спілкування політиків із суспільством, зокрема молодими продуктивними силами. Наші політики не мають звички цікавитися життям молоді й відповідати на їхні запитання. Зустрічі представників влади зі студентами далекі від діалогу на рівні, а часто скочуються до настанов «вічно молодим та зеленим». Хоча питання: хто кого — зважаючи на стан держави — повинен вантажити настановами? Випадки, коли українські політики приходили поспілкуватися зі студентами, складно й пригадати. З останніх — зустріч прем’єра Миколи Азарова зі студентами, які вирушають на навчання за кордон державним коштом (15 вересня 2011 року). Вона закінчилася майже двогодинною лекцією прем’єра. Попри це, Азаров хоч робить спроби вести діалог із молоддю, він навіть відкрив особисту сторінку в соціальній мережі Facebook. Тому брак спілкування з політиками може означати й недостатню активність молоді.

То чому ж українські студенти не наважуються на гострі запитання? А якщо ті, хто може наважитися, просто не ходять на подібні зустрічі, то звідки така байдужість? Адже без інтелектуальної мужності нове покоління не відбудеться.