Без перемир’їв

Це може виявитися непоправним, адже у нас немає величезних просторів, куди можна було б довго відступати. З цього погляду наше становище подібне до становища Ізраїлю, який для того, щоб вижити, має мобілізовуватися нестримно, діяти швидко й рішуче. А казки керівників про те, що воєнний стан не можна вводи ти, оскільки МВФ грошей не дасть — від лукавого. А що, окупованій Росією Україні МВФ дасть грошей?

РАДІО «ПРОМІНЬ» І «РУКА ВАШИНГТОНА»

Тим, хто керує нашою країною, треба більше думати про країну, а не про свій бізнес, позбавлятися комплексу бізнесючества, «купи-продай» і не торгувати Україною, її національними інтересами. А якщо хтось не здатен мислити категоріями війни, не може бути військовим лідером нації, то краще піти, а не вести Україну до поразки й капітуляції.

Далеко не всі наші ЗМІ витримують гідний рівень обговорення проблематики воєнних дій. Нещодавно слухав радіостанцію «Промінь», у минулі часи вельми пристойну. Але в останньому випадку за ці вельми непрості питання взялися дві веселі подружки з «Променя», які радісно щебетали про глобальну політику. Виявилося, що в наших бідах винна... «рука Вашингтона», який щось там з’ясовує з Москвою, а нам американці мало допомагають. Провінційний антиамериканізм підтримав в ефірі й такий собі Ігор Попов з центру «Політика». Так, США повинні як гаранти Будапештського протоколу 1994 року допомагати нам значно більше. Але давайте подумаємо, що було б, якби в світі не існувало США? І як поводилася б тоді Росія по відношенню до своїх сусідів? Європа підібгала б хвіст і мріяла б лише про те, щоб Росія її не чіпала, а російська авіація вже бомбила б Київ і Львів. Але вкорінені радянською пропагандою (а вона у нас тривала й 23 роки незалежності, й сьогодні ще далеко не померла) тези про «світове зло» в особі Америки, ніяк не хочуть покидати загиджені мізки багатьох наших співгромадян.

Та й щодо позиції керівництва України. Ще раз хочу нагадати слова філософа Фрідріха Ніцше: «Допоможи собі сам, і тоді кожен тобі допоможе». А як наша влада допомагає Україні? РФ веде проти нас війну на знищення. А ми навіть свого посла з Москви не відкликали, не кажучи вже про розрив дипломатичних відносин і закриття кордону. Російські потяги можуть вільно курсувати через нашу територію, так само як і автобуси, машини, літаки російських компаній можуть літати над нашою землею, а громадяни РФ можуть без обмежень пересуватися Україною. У нас працюють російські банки, підприємства, що належать російському капіталу, йде жвава торгівля з агресором. Окупований Крим і десятки тисяч військовослужбовців РФ досі не перейшли на картки і пайки на півострові лише завдяки потоку продовольства з материкової України. Для того, щоб у Криму не було продовольчого колапсу, щодня через Перекопський перешийок мусять проїздити мінімум 500 хур з продуктами, оскільки добовий максимум Керченської переправи — 90 хур. І вони проїздять. Значна їх частина транзитом йде в Краснодарський край РФ. Війна війною, а «любим друзям» наших лідерів треба збагачуватися. І що, на Заході не бачать, як наша влада намагається однією дупою сидіти одразу на десяти стільцях: по парних днях з ворогом воюємо, а по непарних — торгуємо... США заборонили своїм фірмам вести бізнес у Криму, а Україна — не заборонила, навпаки... Хури до Криму їдуть, а от простим українцям з материка й півострова дорога закрита, ні до Криму, ні з Криму, ні потягів, ні автобусів, нічого. За рахунок простого люду відігратися завжди легше, ніж ображати олігархів, яким не війна, а мати рідна. Безпринципна політика може закінчитися тим, що всі наші союзники плюнуть, і ми залишимося наодинці з Кремлем. Деякі олігархи розраховують домовитися з Путіним. Нехай читають Ільфа і Петрова, Остап Бендер теж розраховував домовитися з румунськими прикордонниками... На війні треба воювати, а не займатися бізнесючеством, об’єктивно допомагаючи агресорові.

А в радіоефірі починає, як пошесть, поширюватися типаж веселих подружок у студії, які можуть з рівним успіхом обговорювати будь-які теми, від рецептів кетчупу до світової політики. Чомусь менеджмент радіостанцій вважає подібний формат дуже прогресивним...

СПАСИБІ «ПЕРЕМИР’ЯМ»

На телеканалі «112» екс-нардеп від «Свободи» Ігор Мірошніченко в компанії з командиром батальйону «Айдар» і нардепом Мельничуком і нардепом від «Блоку Порошенка» Герасимовим обговорював поточні події. Зрозуміло в першу чергу йшлося про війну й наші упущені перемоги, про сумні наслідки горезвісних «перемир’їв», які для російських регулярних і парамілітарних підрозділів ніколи нічого не означали, окрім можливості регулярно відстрілювати українців (наші втрати під час «режимів тиші» обчислюються сотнями бійців) і колосально нарощувати власні сили. Якщо вірити секретареві РНБО Турчинову, сьогодні «ДНР» і «ЛНР» разом з їхніми російськими кураторами мають уже повноцінний танковий корпус. Спасибі «перемир’ям»... А якби в червні-липні, коли кадрових російських частин на Донбасі ще не було, діяли рішуче й сміливо, то були всі шанси взяти Луганськ і Донецьк, поставивши Путіна перед фактом ліквідації його маріонеток. Але почалися хронічні «перемир’я»... Нехай мене звинувачують в особистому, так, я кримчанин, але думаю, що багато наших поразок пов’язано з тим, що досі не зроблені висновки, не проведено аналіз кримської катастрофи Української держави. Тому помилки й злочини кримського зразка постійно повторюються. Я розумію, що багато вищих керівників особисто зацікавлені в тому, щоб про Крим мовчали.

Кримський письменник Валентин Бут, який був очевидцем подій, написав про це: «...вперте небажання пана, що назвався Головою парламенту (а, отже, за відсутності Президента обійняв пост Головнокомандувача Збройних Сил) взяти на себе відповідальність дати наказ на застосування підрозділів ЗС, розташованих на півострові, призвело, зрештою, не лише до втрати Криму, втрати іміджу України, а й до значно серйозніших загроз. Я вже не мовлю по кинуте на призволяще військо, яке протягом майже місяця просило Київ хоч про якийсь притомний наказ, але так і не дочекалось його. Тепер те військо намагаються виставити зрадниками. Спроби перекладання своєї провини на іншого ніколи й нікого не прикрашали. Якщо ж провину в зраді намагаються перекласти на зрадженого, то це вже підпадає під визначення підлості...

Попри весь розвал, який панував у війську, в Криму все ж було достатньо боєздатних частин, які в разі вчасного отримання відповідних наказів могли ефективно припинити катастрофічний розвиток подій, взявши під контроль адміністративні будівлі, найважливіші об’єкти інфраструктури.... Справді, коли головнокомандувач забороняє застосовувати зброю задля уникнення провокацій («Стояти й не провокувати!» — пам’ятаємо майдану тактику, яка ледь не довела до удавлення Революції Гідності?), чи зважиться на те пересічний офіцер, який чітко розуміє рівень своєї відповідальності?

Недолуга тактика зволікань, непротивлення злу насильством не могла не заохочувати агресора. Росія діяла рівно так, як їй те дозволяла українська влада... Саме тому, виждавши зовсім недовго, переконавшись, що спротиву не буде, Путін почав методично насичувати Крим російськими військами. Здача Криму відбулася». (Тут дуже багато схожого на те, що сьогодні відбувається на Донбасі!)

Валентін Бут робить висновок: «Вище керівництво держави, військове відомство і досі поводяться так, наче ніякої війни нема. Справді, все вирішується просто, досить лише назвати війну АТО!

Я не можу чомусь останнім часом позбутися відчуття, що дими вулиці Грушевського і кров Інститутської стали початком очищення для моєї нації, та, на жаль, не для влади, бо від неї й досі тхне брехнею, облудою, некомпетентністю, зрадою».

ВОНИ ВИЗНАЮТЬ ЛИШЕ СИЛУ

Чи можна з такою владою розраховувати на перемогу? Вона, влада, постійно лякає нас, що третій Майдан допоможе Путіну. А хіба ця влада не допомагає Путіну своєю боязкістю, інтриганством, пожадливістю й безпринципністю? Чого варте, наприклад, рішення цієї влади (вже після Криму!) скоротити вдвічі Військово-морські сили України? Це що, заклик-пропозиція Путіну здійснити морські десантні операції проти Одеси, Миколаєва, Очакова? Дійсно, що реально небезпечніше для нашої країни — третій Майдан чи збереження нинішньої саботажно-олігархісько-капітулянтської влади?

На «5-му» телеканалі відбувалися чергові депутатські посиденьки. Представник «Блоку Петра Порошенка» нардеп Іван Вінник наполегливо радив публіці не критикувати Президента, не чіпати вище військове командування. Багато хто висловлює незадоволеність діяльністю начальника Генштабу Муженка. Пан Вінник патетично закликав не лише критикувати, а й вносити конструктивні пропозиції, мовляв, а кого ви можете назвати, крім Муженка... Майже як у Росії, хто, якщо не Путін, немає таких. Наскільки мені відомо, великий авторитет у військових мав командувач Сухопутних військ генерал-полковник Воробйов. Але його піддали люстрації.

Утім, не треба вимагати від громадськості вирішення конкретних кадрових питань. Проблема в іншому. Чому за феноменального героїзму наших солдатів і офіцерів ми зазнаємо аж ніяк не неминучих поразок? Якою є якість вищого командування й політичного керівництва країни?

Здійснення мирного плану Порошенка можливе лише в разі ліквідації «ДНР» і «ЛНР». На миротворчу риторику-президента Путін і його терористи плюють. І на всі домовленості — теж. Вони визнають лише силу. І лише надлюдським напруженням усіх сил нації та держави ми можемо встояти в цій війні.