Борис БУРДА: «Без гравців суспільство слабшає, як організм без вітамінів»
— За яким принципом вибираються «ніші» для нових ігрових проектів? На яку аудиторію вони розраховуються?
— На людей, які кимсь є насправді. Знаючих, кмітливих, досить азартних і готових боротися за перемогу — які, отже, володіють духом суперництва. Загалом, на людей, без яких суспільство все одно слабшає, як організм без вітамінів. Для людей, без достатньої верстви яких у держави просто немає шансів. Сам запуск проекту інтелектуальної гри є актом віри у те, що такі люди навколо все-таки є.
— Ігри — актуальний і затребуваний телепродукт. Чим викликана ця мода? Як довго вона триватиме?
— Розмова складна… Можливо, високим рівнем освіти, властивим нашому суспільству не так давно, що спостерігається досі як своєрідне залишкове явище? Я був свідком того, як Ворошилов після досить вдалої гри, коли всі були у дещо піднесеному настрої, охолодив усіх словами: «Це все ненадійно. Моя публіка виїжджає». Я намагався його переконати, що все не так погано, що сотні і тисячі зовсім молодих людей пришли у клуби любителів інтелектуальних ігор, витрачають на цей весь вільний час… Але він зі мною різко не погодився — і, напевно, у чомусь мав рацію. Згодом я і сам побачив, що це не зовсім ті люди…
Як довго триватиме мода, не може передбачити жоден великий кутюр’є, а ви у мене запитуєте. Просто один потрапляє у струмінь нової моди і кричить, що вгадав, а інший не потрапляє, і його ніхто не слухає. Судячи з того, що робиться на ТБ інших країн (США, Західна Європа, Росія), мода на ігри не пройде ніколи — ігри завжди популярні. Ми лаємо американців за кричущу неінтелектуальність, а тамтешня інтелектуальна гра Jeopardy (за ліцензією вона вже майже 10 років виходить у Росії під назвою «Своя гра») з’являється на загальнонаціональному американському каналі ЩОДНЯ, а не 12 разів на рік, як «Що? Де? Коли?» при Ворошилові. Й інтерес до неї не зменшується…
— Як пояснити популярність програм «Слабка ланка» та «Російська рулетка», які певною мірою принижують гідність гравців?
— «Російську рулетку» не дивився, не знаю. «Слабку ланку» бачив декілька разів і більше не дивлюся. Назва не зовсім відповідає суті — слід було б назвати «Які всі сволотa!». Якщо у когось у душі таке є, він дивиться із задоволенням, — пересвідчитися, що й інші не кращі.
Така гра може стати популярною якраз серед людей із розхитаною моральністю та культурою. Так що якраз саме час для таких ігор. Я десятиліттями вів ігри «Що? Де? Коли?» серед школярів і мав можливість стежити, як неухильно зростає кількість граматичних помилок — навіть серед учнів спецшкіл… Коли люди знову почнуть грамотно писати, кількість любителів «Слабкої ланки» трохи зменшиться.
— Як ви ставитеся до «провокацій» подібного роду?
— Швидше, негативно — це небезпечна зброя, потрібна велика майстерність, щоб нею володіти. Ворошилов також часто був некоректним, піддавав гравців важким і не завжди справедливим та заслуженим випробуванням. Але у гравців був шанс пройти випробування, встояти і навіть перемогти — це траплялося досить часто, і саме такі моменти ставали кращими кадрами передачі. А в «Слабкій ланці» насолоджуються не перемогами гравців, а їхніми поразками. Із закономірним результатом.
— Багато років глядачі дивилися телегру «Що? Де? Коли?». Чи можна сказати, що це задало високу планку рівня передач цього жанру?
— Ще й як! Ця передача стала частиною менталітету цілого покоління, причому не гіршою. І фон для порівняння з іншими передачами вона відразу задала досить серйозний. Не кажучи вже про те, що практично всі телеігри схожого жанру практично не здивували любителів «Що? Де? Коли?», тому що в подібні ігри, розроблені ними самими, вони вже грали роками. І якщо висока якість еталона була додатковою трудністю, то виховане цією передачею ціле покоління любителів таких ігор — істотною підмогою.
— За вашими спостереженнями, що частіше приводить гравців до студії — грошовий інтерес чи бажання виявити свою ерудицію?
— Грошовий інтерес на більшості таких ігор символічний — адже більшість нічого не виграє, тільки витрачає. Мене завжди дивувало це запитання стосовно гравців «Що? Де? Коли?» тоді, коли вони робили грошові ставки, — адже так легко було порахувати, що гравці більше програють, ніж виграють (тих, хто залишився у «плюсах», можна взагалі перелічити на пальцях, не роззуваючись). Я, наприклад, завжди говорив, що якби грали не на гроші, а на ламані ґудзики, я грав би зовсім так само — мені цікаві запитання, а не призи.
Є гравці, для яких матеріальний чинник досить важливий. Про одного із них Андрій Козлов якось сказав мені: «Не хочу більше з ним грати! Після кожної гри довгі розмови щодо того, яка його частка грошового виграшу, хоч начебто про все домовилися!» Судячи з усього, проблеми з цим гравцем не тільки у Козлова — коли команди набираються самими гравцями, його звично не запрошують…
Якщо у людини вистачає розуму, щоб добре зіграти в інтелектуальній грі, зазвичай його досить і для того, щоб нормально заробляти і тверезо оцінювати шанси, — їй гра важливіша за гроші. Та й не можна добре зіграти, якщо раптом почав думати про гроші, — багато хто зауважував…
— Якими будуть телеігри через декілька років? Адже ви є мозковим центром і одним із небагатьох професіоналів у цій галузі.
— Єдине, що мені вбачається, — те, що техніка зробить можливою гру безлічі людей, майже миттєвий добір кращих та їхнє практично очне змагання одне з одним, хоч би де вони перебували. Ігри «Що? Де? Коли?» з використанням Інтернету, де одночасно брали участь (хоч і в обмежених рамках) жителі майже сотні країн, і тут виявилися піонерами.
Якщо ми не змінимося — й ігри не зміняться. Станемо гіршими ми — стануть гіршими й ігри. Це тільки дзеркало, в якому ми бачимо самих себе.
