Червоно-коричневий зсув
У фізиці відомий ефект червоного зсуву, тобто зрушення спектра в червоний (довгохвильовий) бік. Причиною цього ефекту можуть бути зокрема й особливості гравітаційного поля.
У російській політичній ідеології і журналістиці, в суспільній свідомості в цілому за останні 20 років сталось радикальне зрушення у червоно-коричневий бік. Це відбувається через особливості російського політичного і медійного полів. Про ці особливості — в одній із наступних колонок цього циклу, а зараз — факти. Головними ідеологами держави російської сьогодні є Дугін і Проханов — люди, які 20 років тому перебували на віддаленому узбіччі політичного спектру і в повній моральній ізоляції.
Саме тоді, трохи більше двох десятиліть тому, і виник термін «червоно-коричневі», й саме Проханов і Дугін були втіленням жахливого синтезу фашизму і сталінізму. Послідовний неосталініст Проханов і «євроазієць» Дугін — у минулому рейхсфюрер гуртка «Чорний орден SS», член народно-патріотичного фронту «Пам’ять» Дмитра Васильєва.
Було неможливо уявити собі, що через 20 років ці люди будуть головними телевізійними оракулами, що їхня ідеологія практично стане панівною в країні, а глава держави говоритиме їхньою мовою. Опинитись на сторінках тодішньої прохановської газети «День» для нормальної людини означало важко відновлюване обвалення репутації.
Сьогодні один із лідерів культурної еліти країни, голова «Мосфільму» Карен Шахназаров дає інтерв’ю нинішній прохановській газеті «Завтра» і при цьому почувається доволі комфортно, оскільки говорить мовою цієї газети, перебуває в спільному з ними ідейному руслі. Судіть самі, ось витримки з цього інтерв’ю: «Ті молоді хлопці, які взялися за зброю на південному сході України, зараз вирішують долю світової політики, долю світу, а не лише долю України і Росії. Якщо вони зазнають поразки, то й світ опиниться в обіймах однополярного диктату, і Росія буде назавжди викинута з Європи далеко до Азії... Поразка сторони Новоросії стане поразкою Росії й відкриє шлях до глобального конфлікту, нової світової війни, можливо, з масовим застосуванням ядерної зброї». Кінець цитати.
А ось Дугін на сайті Агентства Новоросії: «Геополітика заснована на протистоянні Моря (США, НАТО) і Суші (Росія, Євразійський Союз). Це аксіома. Іншої геополітики немає». А далі геополітик пояснює, що за протистоянням Моря (США) і Суші (Росії) стоять дві наукові школи, очолювані двома великими умами. На чолі атлантичної (США) школи стоїть Бжезинський, на чолі російської — він, Дугін. І ось вони з Бжезинським погодилися щодо ключової ролі України в дуелі Море vs Суша. Я не впевнений, що Бжезинський знає про існування Дугіна, а тим більше — що про щось із ним домовлявся і погоджувався, але стан провідного російського ідеолога мені нагадав стан Аксентія Івановича Поприщина, гоголівського героя в момент написання знаменитого фрагмента з його записок: «Сьогодні — день найбільшого торжества. В Іспанії є король. Він віднайшовся. Цей король я».
Утім, діагноз Дугіна чітко проявився вже років 30 тому, а ось те, що такі люди, як Шахназаров, по суті повторюють дугінську маніакальну маячню, це цілком можна вважати новиною нинішнього ідеологічного сезону.
Недивно, що саме Дугін задавав тон на ток-шоу «Політика» з Петром Толстим на «Першому каналі» 2 липня, де ведучий намагався з’ясувати у експертів їхнє ставлення до плану «Б» Порошенка і до їхніх уявлень про те, що в цій ситуації повинна робити Росія.
На жаль, на всіх російських політичних ток-шоу не прийнято обговорювати змістовні питання, а прийнято влаштовувати керовані істерики. Але навіть на цих ток-шоу випадково трапляються важливі запитання, сама відсутність відповіді на які стає важливим симптомом. Так, наприклад, Петро Толстой начебто риторично дивується, ставлячи Олегу Царьову запитання: чому Порошенко не бачить з боку південного сходу суб’єкта переговорів. Царьов у відповідь повторює мантру про те, що Україна тепер колонія Євросоюзу, а Порошенко — лакей США.
Адже запитання Петра Толстого було (випадково вийшло) зовсім не риторичним, а, можна сказати, — ключовим. Шкода, що в студії не знайшлося нікого, хто поставив би це питання серйозно і попросив би на нього відповісти того ж Царьова. Хто персонально може бути суб’єктом переговорів від Донецька? Пушилін чи Бородай? Один із них називається прем’єр-міністр, другий — глава уряду. У ДНР два уряди? Хто з них контролює ситуацію? Хто з мовців у студіях російського ТБ може сказати, що на переговорах він висловлює позицію Стрілка? Чи Біса? Чи Абвера? Втім, організатори російських політичних ток-шоу створюють свої дійства не задля з’ясування подібних речей. Їм важливіше створити обстановку ненависті, а для цього в студії потрібен ворог. І таким ворогом цього разу став Ігор Юргенс.
Я звернув увагу, з яким захватом Дугін дивився на Юргенса від самого початку передачі. «Здобич! Жива здобич!» — читалось у його очах. І справді, ось він, ворог, живий представник Моря, тобто атлантичної цивілізації, тобто США. Коротше кажучи, живе втілення шостої колони, яка, на відміну від п’ятої, фактично знищеної, вдає, що за Путіна, а сама мріє розчинити Росію в Європі, а росіян узагалі винищити.
І Юргенс виправдав очікування. Спочатку він сказав, що не розуміє цілей Росії. Включити Новоросію до складу Росії? Начебто такі цілі не ставляться, принаймні, публічно. Зробити її самостійною державою? Навіщо? І далі Юргенс сказав те, від чого вибухнула аудиторія. Він сказав: «Я попросив би президента РФ запросити громадян Росії Стрєлкова і Бородая до Росії для консультацій». І далі Юргенс, незважаючи на наростання реву протесту в студії, сказав, що він хоче, аби президент Росії спонукав джентльменів (так і сказав, уявляєте?), громадян Росії, які поїхали як найманці воювати до України, от щоб президент спонукав їх повернутися до Росії.
Дугін встиг викрикнути першим. «Ви зрадник Росії!» — цю новину він повідомив Юргенсу кілька разів. Царьов заявив, що Юргенс образив його товаришів. Юргенс, розуміючи, хто тут головний, відповідав тільки Дугіну, двічі чи тричі назвавши його націонал-фашистом. Толстому знадобилося хвилин п’ять, щоб погасити цю пожежу.
Юргенса ще клювали впродовж усієї передачі, зокрема, депутат Желєзняк суворо запитав у нього, громадянином якої країни він, Юргенс, є, але головним підбурником спокою наприкінці передачі став депутат Верховної Ради Микола Левченко. Депутату дуже пощастило, що йому протистояв цього разу Царьов, а не двоє співголів Народного фронту Новоросії, Рогов і Долгов, які у програмі у Володимира Соловйова буквально розтерзали Левченка, не даючи йому говорити. Цього разу народних фронтовиків не було, тому Левченко зміг виголосити свій план із семи кроків, суть якого в тому, що всім треба роззброїтися, екстремізм заборонити, Україна має бути єдиною, а Новоросія — стати вільною економічною зоною.
Оскільки Левченко ще у Соловйова пояснив усім, що він сердечний друг Ахметова, а викладені ним сім кроків є втіленням мрії Ахметова про подальше процвітання, то Царьову було дуже легко опонувати своєму колезі по Верховній Раді. Що він і зробив, заявивши, що головна проблема України — те, що великий бізнес не відокремлений від влади. Оскільки Царьов увесь цей час пильно дивився на Левченка, сумнівів, хто цю проблему персоніфікує, не залишилось ні у кого.
Сольний виступ Дугіна я не цитуватиму, оскільки він повністю повторює вже процитований вище виступ на сайті Агентства Новоросії. Але коли Дугін завершував свою геополітичну мантру про битву цивілізацій, його перебив депутат Левченко з доволі несподіваним проханням. Обмовившись, що він великий шанувальник творчості Дугіна і навчався на його книгах, Левченко, втім, наважився звернутися до великого мислителя з проханням. «Чи можна зробити так, щоб цивілізації Моря і Суші влаштовували свою битву не на території України?» — допитливо дивлячись у вічі Дугіну, попросив Левченко. Мені здалося, що Дугін був розчарований містечковою дріб’язковістю свого учня. Його відповідь була категоричною: «Ні!». Оскільки саме в Україні стався Євромайдан, який був, на думку Дугіна, атакою Моря проти Суші.
Особливістю всіх без винятку представників червоно-коричневої частини політичного спектра є те, що вони ані в гріш не ставлять людські життя. А реалізація їхніх ідей завжди веде до морів крові і гір лайна, сконцентрованих на поверхні соціуму.
Кров і лайно — ось що обіцяє Росії червоно-коричневий зсув.
