Чи у всякій дискусії народжується істина?

Обридлі за багато років «вічні» нардепи, самовдоволені «грантоїди» («діти капітана Гранта», як деякі з них із гумором себе називають), необтяжені грамотністю і ерудицією телеполітологи, чиновники, які ухиляються від виконання прямих обов'язків і тиняються по телестудіях, нарешті , просто особи, які страждають на «телехворобу», схильність до постійної присутності на будь-яких екранах, невтомно симулюють у наших телевізорах «пошуки істини».

Щось подібне відбувалося в студії «Свободи слова» на ICTV, де обговорювали питання про те, чи можна звільнити Донбас дипломатичним шляхом. Тверезомислячих серед публіки в студії виявилося більшість, 61% не вірять у подібну перспективу, а в Інтернеті таких було ще більше. Те, що програно на полі битви, відіграти за столом переговорів практично неможливо. Як афористично висловилися класики марксизму: «Зброя критики, звичайно ж, не може замінити собою критику зброєю. Матеріальна сила має бути спростована матеріальної ж силою». А у нас триває дитячий лепет на галявині, мовляв, підемо, поскаржимося дядькові Трампу, або тітці Ангелі, або юнаку Макрону, якщо той переможе на французьких виборах. Ніхто не допоможе нам, крім нас самих. Як справедливо зазначила заступник міністра закордонних справ Олена Зеркаль, яка відвідала студію, - світ несправедливий. І ми можемо бути тисячу разів мати рацію, але це не допоможе, якщо не доведемо свою правоту силою, яка, на жаль, є універсальним і загальнозрозумілим аргументом, останнім доводом королів. На жаль, груба сила переконує більше, ніж найвишуканіші теоретичні конструкції. Скільки наші політики намагалися довести західним партнерам, що на окупованому Донбасі жодні вибори неможливі, що це абсурд - розуміння не було. Але варто було автомобілю зі спостерігачами ОБСЄ нарватися на міну в «ЛДНР», що призвело до смерті співробітника місії, громадянина США, як розуміння реалій стало з'являтись. Які вибори там, де будь-якої миті можна втратити не виборчий бюлетень, а голову? Де вистрілити можуть із-за будь-якого куща і в будь-який час?

ЩО ТАКЕ «РЕЖИМ ТИШІ»

Деякі експерти в студії, переважно завсідники, рішуче вимагали від України виконувати «Мінські угоди». Треба б їх за державний рахунок відправити на лінію розмежування, щоб вони на власній шкурі відчули, що таке «режим тиші» в натурі. Ці експерти - чи то щиро, чи то навмисно - не розуміли, що виконання «Мінських угод» призведе до «мирної» перемоги Кремля і краху Української держави. Дехто з цих глашатаїв Мінська грає явно не в українській команді, хоча є і просто наївні простаки... Нехай прочитають ці горезвісні «Мінські угоди», поворушать мізками і подумають, що це все означатиме на практиці.

А на президентському «5-му каналі» заступник міністра тимчасово окупованих територій Юрій Гримчак дуже шкодував про припинення Україною безкоштовного електропостачання «ЛНР». А як було добре: ми їм кіловати безкоштовно, а вони нам трупи наших солдатів. Між іншим, комунальні платежі в «ЛНР- ДНР» (за рахунок України!) втричі нижче, ніж у нас. Мудра політика за Гримчаком?

Країна має під час війни жити за логікою війни, а не за логікою «договорняків». Нехай РФ платить за окуповані нею території, а не Україна. Досить фінансувати терористів, найманців і окупантів на Донбасі, повністю очищаючи кишені українців на вільних землях.

Після Гримчака ведуча Лариса Губіна дала слово Юрію Павленку від «Опозиційного блоку». На моє переконання, всі нормальні патріотичні ЗМІ України повинні ігнорувати це друге видання партії Януковича. Втім, вимагати принциповості від президентського телеканалу не доводиться, він, як і багато інших у нас, відрізняється всеїдністю і негидливістю. Зрозуміло, «опозиційний» Павленко був проти припинення енергетичного спонсорства тих, хто веде проти нас війну і вбиває наших воїнів.

Але поки не визнано юридично факт війни, Україна перебуватиме в абсурдному стані. Політика: ні миру, ні війни - самогубна.

Лариса Губіна чогось підкинула для обговорення чергову «ідею» Медведчука про відмову України від Європи і НАТО і повернення країни в московську «стайню». Скільки можна популяризувати в ЗМІ цього одіозного діяча? Але тут справедливо висловився Юрій Гримчак: «У березні 2014 року Україна офіційно була позаблоковою державою. Але Крим і Донбас це не врятувало». Тому всі російські «ідеї» такого роду: ось ви, Україна, відмовтеся від НАТО, від ЄС і тоді вам щось повернуть, - брехня і обман. Це просто тестування Кремлем суспільних настроїв в Україні. Його ідеал - ліквідація Української держави в будь-якій її формі.

ЯК ВІДРІЗНИТИ АНТИКОРУПЦІОНЕРА ВІД КОРУПЦІОНЕРА?

На каналі ZIK Остап Дроздов вів задушевну розмову з Андрієм Сенченком. Поверталися до подій 2014 року в Криму. Сенченко сказав, що тоді треба було терміново протягом двох-трьох днів поміняти цивільну владу на півострові. Всі політичні сили в Києві почали діяти узгоджено, але свою палицю в колесо вставив Віталій Кличко, який заявив, що заблокує все, поки до останньої районної адміністрації не будуть враховані кадрові інтереси його партії «УДАР»

Знайшов час, боксер... Що й казати, високий рівень політичного розвитку і національної відповідальності...

Сенченко сумно підтвердив очевидне: велика частина української політичної еліти - цинічна і торгує країною.

Він розповів ще багато цікавого: коли Андрій Сенченко домігся перекриття на півострів Північно-Кримського каналу, з Москви до Києва приїхали емісари з пропозицією 20 мільйонів доларів за відновлення водопостачання окупованих територій. Продажність української верхівки є важливим фактором у російській стратегії.

За словами Сенченка, Яценюк і Гройсман намагалися це водопостачання відновити. Як він вважає: «При цій владі війна не закінчиться. Для них це можливість заробляти щодня».

На «5-му каналі» ведуча Яніна Соколова розмовляла з екс- депутатом Держдуми РФ Іллею Пономарьовим. Спочатку вона поставила росіянина у незручне становище, показавши йому на планшеті його власний виступ у США влітку 2014 року, де він з пафосом і обуренням розповідав про те, як українська армія на Донбасі «вбивала мирних жителів». Пономарьов розгубився і почав скаржитися на поганий англійський переклад. Але до чого тут переклад, якщо він говорив по-російськи і саме російський текст цілком могли оцінити українські телеглядачі? А сказав він те, що сказав. Майже у всіх російських демократів щодо України є якась червоточина.

Ну а потім екс-депутат розповів багато правильного. Зокрема, він порівняв корупцію в Росії і в Україні. У Росії корупція - це важливий елемент управління державою (за московських царів вона називалася - «годування», коли чиновника саджали на якусь територію, щоб він нею керував і стягував з неї і свій дохід). Але брати треба було відповідно до свого становища в ієрархії. Не випадково збереглася приказка: «Не по чину береш!» В Україні корупція - фактор руйнування держави, і тому для України корупція небезпечніша, ніж для Росії. Росія завжди була корумпована, і для неї це норма життя, бо є ресурси, сибірські комори, є готовий терпіти будь-яку злидні народ, є, нарешті, можливість захопити якусь чужу територію і експлуатувати її. Для РФ корупція не є таким страшним дестабілізуючим фактором, як для України. РФ з корупцією може жити досить довго, Україна з корупцією перебуває на краю геополітичної прірви. Важко не погодитися з паном Пономарьовим.

Все питання в тому, як цієї хвороби позбутися. А у нас непросто відрізнити антикорупціонера від корупціонера. Спосіб життя у них часто ідентичний, і манери схожі, і звички.