Дмитро ДЖАНГIРОВ:

— Як одна з можливих причин того, що відбувається навколо «1+1», звучала версія про можливу причетність до цієї історії київського міського голови — адже канал досить критично оцінює діяльність Олександра Омельченка, і не важко передбачити, що останньою краплею могли стати саме «Перегони». Як ви самі до цього ставитеся?

— Повірте, я не настільки сильно інтегрований в сьогоднішню тусовку навколо Київської міської адміністрації, щоб знати, що там відбувається. Починаючи з періоду моєї роботи політичним оглядачем, парламентським кореспондентом і до сьогодні, я краще орієнтуюся в тому, що відбувається у Верховній Раді, ніж у кулуарах міської адміністрації. Не виключено (знаючи певні риси вдачі нашого градоначальника), що програма могла бути останньою краплею, але, звичайно, — не вирішальним чинником. Я не схильний перебільшувати ролі «Великих перегонів» у цьому скандалі. Швидше, тут ситуація визначається відстанню до виборів, а не особистими образами. Хоча, звичайно, це могло зіграти свою роль.

Швидше, образу явно висловлюють прихильники Ющенка, які відчувають, що — як відомо — над ким сміються, того важко полюбити.

— З історії жанру, в якому ви працюєте, стає зрозуміло, що програма тоді здобуде найбільш сильну дію, коли той чи інший «потерпілий» політик звернеться з претензіями до її творців... Чи все-таки наші політики сьогодні вже розуміють, що означає для них використання їхніх образів в подібних проектах?

— Різні політики є. Є ті, хто розуміє, що краще не виявляти жодної реакції. Або — я таких знаю — навіть сказати: «Мені це подобається» — і ніби вийти з- під удару. А деякі... Не приховую, Віктор Андрійович Ющенко ще за часів свого прем’єрства (під час другої чи третьої появи в ефiрi «Великих перегонів») намагався впливати на програму, на її зміст. Саме тоді певні людські якості цього політика стали для мене остаточно зрозумілі. Адже ті програми, незважаючи на загальний іронічний тон, були дуже незлобиві стосовно уряду в цілому. І тоді вже це йому не подобалося. Зараз він, зрозуміло, важко переживає. У своєму інтерв’ю «Українській правді» він сказав, що у нього «щемить серце» від того, що два-три мультики можуть змінити уявлення про нього, про ті сили, які його підтримують. Хочеться запитати: що ж ти за політик, про якого два-три мультфільми можуть змінити думку?

— А можуть?

— Про такого, як Ющенко, в принципі, так. Звичайно, не у його щирих прихильників, а у тих, хто ще не визначився — безумовно. Адже Ющенко, як будь-яка людина, як будь-який політик, багатогранний. І він намагається повернутися до виборців певним боком, кількома своїми блискучими гранями, а ми цю призму крутимо і повертаємо іншою стороною. Тут і політична нерозбірливість, і боягузтво (як людське так і політичне), і готовність до компромісів заради компромісів. Він, як кажуть, просто не мужик, і ми ось цей бік його діяльності показуємо.

— А ви не боїтеся якихось обвинувачень, скажiмо так, в злих намірах?

— Ви знаєте, це було б дуже смішно. Справа в тому, що інших традицій взагалі немає. Вибачте мене, а чи морально було, наприклад, коли по телеканалах, в газетах висміювали найжорстокішим чином комуністів, які, до речі, були партією, що перемогла на виборах і має стабільно чверть голосів виборців? Тобто, у нас подвійна мораль. Отже, над комуністами сміятися можна, а над «американськими» демократами — не можна, так?

— Українська політика завжди вважалася «підкилимною». Через це ще кілька років тому набагато цікавіше по ТБ було спостерігати за російською політикою. Зараз, проте, вважають, що українська політика стала більш публічною, стало цікавіше спостерігати за нею. Чи вважаєте і ви так? І чи цікавіше зараз робити «Перегони», ніж тоді, коли вони вперше з’явилися на екрані?

— Їх завжди цікаво робити. Звичайно, в будь-який перехідний період — як-то вибори 1999 року (перша поява «Перегонів» в ефiрi ), робота нового уряду (ніби друга поява), організація так званої парламентської більшості, яка не склалася, або нинішня передвиборна кампанія — звичайно, це особливо цікаво. Політика стає в Україні гострою і досить публічною. А в Росії — інша ситуація. Там президент повністю контролює ситуацію і проводить ті рішення, які хоче провести, але він їх проводить через чинні інститути, через чинні процедури. Демократична країна сама по собі нецікава, а авторитарно-демократична, коли у людини — не завдяки силі, а завдяки авторитету — є можливість, не порушуючи законів, здійснювати свою волю, насправді ще більш нецікава. До речі, політика будь- якої по-справжньому демократичної країни нецікава. Можна подивитися, до чого доходять перед виборами кандидати в Америці. Це ж просто шоу: кульки якісь, якісь ходи. Насправді ці шоу — спроба підбадьорити виборців. Адже демократія — не стан, а процедура, нудна і рутинна, тому що в ній правлять не люди, а інститути. Демократія — це дорожні знаки, а не регулювальники. А ми живемо в такий перехідний період, коли, наприклад, знак може показувати «шлях прямо», а регулювальник — перекривати дорогу. І це цікаво.

А кожні «Великі перегони» — той же літературний експеримент. Це спроба вставити певних політичних персонажів у відомий літературний (чи то твір Шекспіра чи Вальтера Скотта, чи якась комедія радянських часів) або якийсь інший контекст — взяти, наприклад, Олімпіаду чи операцію проти талібів.

— До речі, про персонажів. Такий жанр, як сатира, більше тяжіє до негативних героїв. А ось у вашому розумінні — сатира передбачає відсутність позитивних персонажів? І чи є вони у вас, позитивні персонажі?

— Є. Я ж не буду називати біле чорним, а чорне білим. Є персонажі, які зображаються сатирично, а є — іронічно. Ось і все. Загалом, не може бути абсолютно позитивного — «білого і пухнастого» — героя, але над кимось можна пожартувати іронічно, більш м’яко, а хтось заслуговує на більш жорстке до себе ставлення. Така ситуація. А за конструкцією, насправді, це — спроба перенести політичні взаємини між людьми, між політиками в людські взаємини між персонажами.

— А наскільки важко буває політичний матеріал підігнати під той чи інший сюжет? Чи сам сюжет (наприклад, тих же «Джентльменів удачі» або «Останнього героя», завдяки чому останні передачі були особливо смішні) напрошується під той чи інший політичний матеріал?

— Сюжет приходить сам собою. Я не буду сперечатися з приводу того, що смішно, а що ні (судити, зрозуміло, глядачам). Але «Джентльмени удачi» були дуже смішними, судячи із скаженої реакції — як ви можете здогадуватися, аж ніяк не позитивної — націонал-патріотів. Вони якось не звикли, що їх лідера — опору і надію — можна так зобразити. Але я вважаю, нічого кращого вони не заслуговують. Ось і все.

— Що, на вашу думку, чекає програму в період активної агітаційної кампанії та після виборів?

— А що має змінитися? Природно, ніхто не буде приховувати, що програма з’явилася в зв’язку з виборами, але вона не залежить від розкладу виборчої кампанії. Вона живе за своїми законами і прив’язана, швидше, лише до тих чи інших подій (наприклад, до тієї ж зимової Олімпіади). Але одним із обов’язкових елементів такого роду серіалів є наступне — характери персонажів повинні бути більш-менш стабільними. Тоді вони стають впізнаваними, тоді вони вбудовуються в контекст. Хто, так би мовити, Боягуз — він весь час Боягуз, Балбес — він Балбес, Бувалий — він Бувалий. Тут відбувається те ж саме. Це не потрібно сприймати буквально, але це може відповідати деяким взаємовідносинам між людьми в реальній політиці.

Ну, а що стосується періоду після виборів, я думаю, що на нас чекає багато захоплюючих подій і після них. Тi катаклізми, якi відбуваються зараз, набагато ширшi, ніж сам виборчий процес. І вибори — тільки етап у тому всьому, що відбувається, дуже дивному і часто небезпечному для України, яка є частиною світових процесів.

ДОВIДКА «Дня»

ДЖАНГІРОВ Дмитро Георгійович. Народився 1966 року в Києві. Закінчив Київський політехнічний інститут. Журналістикою займається з 1994 року. Був політичним оглядачем щотижневого аналітичного збірника «УНІАН-Політика» (1994 — 1995), редактором відділу «Держава й економіка» тижневика «Бізнес» (1995 — 1998), головним редактором щоденної газети «Вечерние вести» (1998 — 1999), головним редактором газети «Слово Батьківщини» (2000 — 2001). Зараз працює аналітиком на каналі «1+1».