Димові завіси
У ніч на середу 30.03.2016 німецька газета Bild опублікувала на своєму сайті результати журналістського розслідування, яке документально підтверджує, що Росія повністю контролює все, що відбувається на території сепаратистських «ДНР» і «ЛНР». Протоколи засідань Міжвідомчої комісії з надання гуманітарної допомоги цим територіям, що є у розпорядженні редакції Bild, переконливо свідчать, що реальне управління «ДНР» і «ЛНР» безпосередньо здійснюють шість робочих груп, сформованих з представників п’яти російських міністерств. На основі проведеного розслідування та наявних документів німецькі журналісти стверджують, що до складу тіньового (реального) уряду цих територій входять віце-прем’єр уряду РФ Дмитро Козак, заступник міністра фінансів Леонід Горнін та інші російські чиновники. Що ж до Захарченка та Плотницького, то це маріонетки, які не вирішують жодного питання.
Розслідування Bild не відкриває Америки, але дозволяє впевнено говорити про те, щодо чого раніше можна було робити припущення. У світлі цих фактів по-новому виглядають, наприклад, Мінські угоди, виконання яких для України стає абсолютно безглуздим. Оскільки проводити вибори на території, що формально є українською, а насправді перебуває під суверенітетом Росії, є річ безглузда й зрадницька. Тобто Мінські угоди стали димовою завісою для часткової втрати Україною свого суверенітету.
Іншими димовими завісами, що прикривають ту ж мету, стають численні «страждання за Україною», які в режимі нон-стоп організовуються на всіх федеральних каналах російського телебачення.
Одним з таких «страждань» стала програма «Политика» на Першому каналі від 30.03.2016 з ведучими Петром Толстим і Олександром Гордоном.
«Давно ми не говорили про Україну!», — з такого веселого жарту почав програму Петро Толстой і впродовж усієї передачі демонстрував вельми грайливий настрій. Насамперед Толстой запропонував обговорити ініціативу низки депутатів Верховної Ради про розрив дипломатичних відносин з Росією. У всій цій історії ведучого Петра Толстого неймовірно веселило прізвище одного з ініціаторів, депутата Володимира Парасюка. Толстой просто не міг випустити його з рота, так би все тримав і повторював це кумедне слово: «Парасюк». Особливо анекдотичним ведучому Петру Толстому здавалося, що в парламенті України є ще депутат з прізвищем Тарасюк, і якщо виголосити злито «Парасюк-Тарасюк», то взагалі обрегочешся з цих кумедних українців і їхніх безглуздих прізвищ.
Український експерт Олеся Яхно, якій Петро Толстой запропонував прокоментувати можливий розрив дипвідносин, ніяк не могла зрозуміти тонкого останкінського гумору й усе намагалася пояснити, що, по-перше, ця ініціатива не має шансів на підтримку Радою, а по-друге, колишній міністр закордонних справ України 67-річний Борис Тарасюк і 28-річний активіст Євромайдану, беззмінний учасник бійок у парламенті Володимир Парасюк — люди досить різні і далеко один від одного стоять в особистісному й політичному плані. Але Толстой ніяк не хотів угамуватися й усе повторював каламбур, що сподобався: «Парасюк — Тарасюк», тонко посміхаючись і примовляючи, мовляв, «вони ж завжди разом». На місці українських експертів слід було запропонувати раптом здитинілому Толстому змінити підгузки.
Ймовірно, саме стрімким омолоджуванням Петра Толстого пояснювалося те, що він припустився грубої помилки й запросив на передачу Леоніда Гозмана, який явно не зрозумів доброго до себе ставлення й з перших слів поніс дивне. «Війну на сході України розв’язали ми, Росія», — почав Леонід Гозман, і одразу стало цікаво, скільки таких же слів він встигне сказати, перш ніж йому заткнуть рот. Дивно, але він встиг висловити захоплення Надією Савченко, запропонувати президентові Росії негайно її звільнити й засудити Толстого за дитсадівські кепкування з прізвищ громадян іншої країни. На що Толстой, заткнувши йому нарешті рота, почав вимагати, щоб він негайно виїхав до Америки.
Гозман чомусь відмовився їхати до Америки, заявив, що він більше непокоїться долею Росії, а Україна — це інша країна і зі своїми проблемами вона розбереться сама, без росіян. На що Толстой обурено відрізав: «Україна — моя країна, і вона без мене не розбереться!»
Можна було б здивуватися й навіть порадіти відчуттю українського патріотизму, що раптом зародилося в грудях російського ведучого, якби не одна обставина. Упродовж усієї передачі Петро Толстой вимагав повернути російсько-польський кордон. Якщо пригадати карту Європи, то це означає, що ведучий Петро Толстой палко бажає, щоб Україна зникла, проковтнута Росією. Утім, кажучи про відновлення російсько-польського кордону, Толстой задумливо додавав: «а може, й російсько-німецького», натякаючи цим, що Польщі й Словаччині з Чехією не варто розслаблятися. Не кажучи вже про Білорусь з країнами Балтії, які Толстой, напевно, теж вважає «своїми країнами», причому в прямому, гастрономічному сенсі, тобто з’їденими Росією в найближчому майбутньому.
Для всіх, хто цікавиться технологією цієї аншлюсної справи, тобто тим, як саме Росія проковтне Україну, в студії Першого каналу дали роз’яснення. Їх дала начальник телеканала «Раша Тудей» Маргарита Симоньян, яка знає, що Донбас чекає доля Абхазії та Південної Осетії, а Порошенка в найкращому разі чекає кар’єра мера Даугавпілса.
Для нетямущих техніку проковтування розжував депутат Железняк, який знає, що більшість українців ненавидять свою владу й хочуть бути разом з Росією, а ведучий Олександр Гордон тут-таки запропонував усім в Україні роздати російські паспорти. «Подивимося, що від України залишиться!» — з людоїдською посмішкою додав ведучий Гордон. Річ у тім, що більшості учасників програми «Политика», а особливо депутатам Держдуми та телеведучим, в’їзд до України заборонено, тому вони знають про ситуацію в цій країні виключно з передач, у яких самі беруть участь. Напевно, якимсь дивним чином опинившись в Україні, всі ці люди були б здивовані тим, наскільки разюче настрої людей і вся ситуація у країні відрізняються від того, як усе це виглядає у програмах російського телебачення.
А російський телеглядач щоразу, коли мова заходить про Україну, щиро дивується, чому ця країна досі існує, коли вона мала зникнути ще два, ну гаразд, півтора роки тому. І в цій програмі «Политика» від 30.03.2016, як і два роки тому, письменник Сергій Шаргунов передрік, що замість України буде одна велика Новоросія, що тяжітиме до Росії.
Політолог Ростислав Іщенко дізнався, що після зникнення України (сам факт зникнення України політолог Іщенко вважає вже доконаним) будуть написані нові правила. Про те, що це будуть за нові правила, політолог Ростислав Іщенко не розповів.
Сенатор Євгеній Тарло пов’язав неминучу загибель України зі звільненням Надії Савченко. «Савченко обміняти на наших полонених і на Караджича (!!). Вона повернеться до України й підірве там усе!» — радісно повідомив сенатор Тарло. І злорадно додав, дивлячись на єдиного у студії російського ліберала: «І Гозману їздити буде нікуди!» Видно було, що, незважаючи на весь кошмар, що коїться в Україні, сенатора Тарло зачіпає, що лібералові Гозману можна їздити до України, а йому, патріотичному сенаторові Тарло, — ні.
Але найбільш українолюбною людиною у студії виявився депутат Желєзняк. Залишивши за дужками зникнення (розпад, анігіляцію, випаровування, відліт у Космос, потрібне підкреслити) України, жалісливий депутат Желєзняк поставив запитання, яке його, мабуть, давно мучило: «А що нам робити, коли всі відмовляться від України й сорок мільйонів голодних і злиденних людей опиняться на межі загибелі?» При цьому в очах депутата Желєзняка світилися такі співчуття й людинолюбство, що було навіть дивно, що його досі не призначили уповноваженим з прав людини замість Ели Памфілової.
До кінця передачі димова завіса, виткана з брехні й хворих фантазій російських політиків і експертів, згустилася настільки, що особи учасників було вже неможливо розрізнити. Зрозуміло було одне: путінська Росія не дасть спокою Україні, й усі надії, що Путін «зіллє Новоросію» і дасть громадянам України самим вирішувати свою долю, є однією з димових завіс, під прикриттям якої Путін продовжуватиме свою повзучу агресію.
