«Гратися», щоб пізнати реальність

У ніч із 31 березня на 1 квітня, о 00.45, на телеканалі «1+1» дивіться програму «Аргумент-Кіно» та фільм режисера Йоргена Лета «Чоловік у пошуках еротики».

Художнім продюсером цієї картини виступив Ларс фон Трієр — чи не найзнаменитіший данський кінематографіст, давній шанувальник творчості Йоргена Лета та його співавтор за одним із фільмів.

А фільмував свого «Еротичного чоловіка» (таким є прямий переклад назви фільму — The Erotic Man) Йорген Лет у різних країнах, не послуговуючись, сказати б, класичного виду сценарієм. Утім, під час перегляду стане зрозуміло, чому. Задум цієї стрічки не потребував іншого підходу. Разом із тим Лет як автор використав у фільмі власні поетичні твори, листи й роздуми на цю тему.

Принагідно, в програмі перед показом фільму «Чоловік у пошуках еротики» в спеціальному сюжеті йтиметься про творчість Йоргена Лета, який є, передусім, поетом і режисером — однією з найвидатніших фігур у експериментальному неігровому кінематографі останнього півстоліття, адже першу свою стрічку зафільмував далекого 1963 року. Взагалі ж, Лет створив близько сорока різноманітних картин і є лауреатом багатьох першорядних фестивалів та премій. Прикметно, що 1995 року Данське королівство удостоїло Лета пожиттєвого гранту за його досягнення в кіноцарині.

Цікаво, що він також протягом тривалого часу працює як спортивний коментатор на Данському телебаченні. І це аж ніяк не випадково — Лет обожнює гру в усіх її проявах. За його ж словами, для нього важливий сам момент гри, до того ж якомога складніший. Він полюбляє гру в нове, в несподіване: повсякчас експериментує з мовою — кінематографічною та літературною; і він схильний у своїх творах ставити питання, на які чесно не знає відповідей. «Насправді я хочу одного, — веде Лет, — пізнати реальність. Але ігри допомагають мені в цьому й додають гумору».

Йорген Лет є професором Данської національної кіношколи, багато викладав у американських університетах. Певне, зокрема, й від того він тяжіє до пояснення принципів та основ своєї творчості. І нерідко ці пояснення є достоту поетичними чи принаймні тяжіють до того.

Наприклад, Йорген Лет каже, що в кінематографі любить передусім ті епізоди, коли можна відчути, як тече час, як він протікає крізь сцену, — у фільмі завше має бути місце для часу, фільм має дихати природно. І Лет, як і раніше, досі вважає, що кінематограф — це спосіб знайти певну магію в зафільмованому матеріалі; це спосіб відкинути всі загальноприйняті теорії заради повернення до основних питань: що відбувається, коли експонується плівка? Як та чи та інтонація або декілька слів впливають на прочитання образу? Зрештою, як — попри людський вік, попри роки — зберігати цікавість до життя й бути відкритим?

Отже, Лет кличе нас у екзотичну подорож світом — у своєму чуттєвому, провокативному та, судячи з усього, часом автобіографічному фільмі, в кіноесеї про спроби чоловіка примиритися з власним минулим і змиритися зі своїм рішенням покинути кохану...