Гризня усередині путінської опричнини

Після того як у Держдумі не залишилося жодного незгодного, а розмір здобичі помітно зменшився, зграя путінських опричників почала викорінювати крамолу у своїх лавах. Путін у своїй черговій валдайскій промові невдоволено пнув надмірно біснуватих, тих, які й дня не можуть прожити без того, аби не спопелити Америку.

Сигнал прийняв до негайного виконання нещодавно призначений перший заступник очільника путінської адміністрації Сергій Кірієнко, який 1.10.16 провів закриту для преси зустріч із політологами. Ті скупі відомості, які на умовах анонімності повідомили троє учасників зустрічі телеканалу «Дождь», дають змогу зробити припущення, що Кірієнко має намір трохи очистити російський федеральний ефір від найоскаженіліших прибічників партії війни.

Про це свідчить склад учасників зустрічі: серед восьми експертів, яких покликав Кірієнко, не було жодного з тих, хто регулярно дає концерти ненависті на трьох головних телеканалах. Все ж таки Олексій Чеснаков це не те ж саме, що Сергій Міхєєв, Дмитро Орлов не кидається на навколишніх, як це зазвичай роблять Коротченко з Багдасаровим, а Валерій Фадєєв, який замінив Петра Толстого у «Воскресном часе» трохи менше схильний до мілітаристської істерики, аніж попередник, відправлений до Держдуми.

Заява Сергія Кірієнка про те, що він виступає проти агресії в російському ефірі і має намір стримувати найбільш радикальних глашатаїв колективного самогубства людства, цілком відповідає його репутації системного ліберала, «младореформатора», колишнього лідера СПС, що поєднує дружбу з Борисом Нємцовим із вірністю Путіну та його курсові.

Обсяг нинішніх повноважень Сергія Кірієнка величезний. Його попередники на цій посаді — Сурков і Володін — за своєю апаратною і політичною вагою входили до першої п’ятірки, а то й трійки російських чиновників. Але апаратна і політична вага не передається разом із кабінетом і назвою посади. Її «нагулювання» залежить від уміння чиновника вести апаратні війни, знищувати супротивників і мобілізовувати прибічників. Уся попередня політична біографія Сергія Кірієнка не дає приводу запідозрити в ньому міцного і вмілого апаратного бійця. І це змушує засумніватися в успіху його затії знизити рівень ненависті у російському ефірі.

Окрім того, крайній фланг партії війни наразі згуртований, організований, має вирощену за роки неподільного хазяйнування в ефірі підтримку в суспільстві, а також внутрішню логіку самоескалації, яку можна зупинити лише рішучими кадровими замінами. А ось на це не піде Путін, який 16 років створював цього медійного монстра, всі ці роки його ростив, годував, пестив і леліяв не для того, щоб тепер знищити.

Гризня між поміркованими й оскаженілими в путінській зграї тривала увесь минулий тиждень. Спочатку путінський прес-секретар Пєсков спробував змусити Хірурга вибачитися перед Костянтином Райкіним за хамство і погрози на його адресу. Хірург негайно відповів, що вибачатися наміру не має, в чому одразу ж здобув підтримку Кадирова.

Потім колишня кримська прокурорка Поклонська на заклик активістів організації «Царський хрест» звернулася до Генпрокуратури з вимогою перевірити фільм Олексія Учителя «Матільда», який, на думку активістів, ображає пам’ять Миколи II. Безглуздість у тому, що фільм «Матільда», який описує взаємини цісаревича Миколи Романова і балерини Кшесинської, ще лише знімається і жодного кадру цього фільму ніхто бачити не міг. Отже, прокурори мають перевіряти творчий задум у голові режисера Учителя. Проти затії Поклонської виступив режисер Сергій Говорухін, який заявив ТАСС, що не розуміє, як можна перевіряти те, чого ще немає, і зажадав такі ініціативи знищити в зародку.

Про те, що біснуваті здаватися наміру не мають і просто так надягти на себе намордник не дозволять, свідчить програма «Вечер» з Володимиром Соловйовим, яка відбулася наступного дня після того, як Сергій Кірієнко пообіцяв приборкати розпалювачів війни в ефірі. Так, справді, член Ради Федерації Олег Морозов спробував заспокоїти росіян запевненнями, що великої війни Росії зі США не буде. Соловйов одразу ж засміявся, мовляв, на велику війну американці з нами не наважаться. І пояснив, що спроби США протистояти Росії видаються такими, як ніби він, Соловйов, викликав на бій Тайсона. У цьому порівнянні Соловйов явно переплутав сторони, оскільки з будь-якого погляду логічніше було б уподібнити можливості США до бойового потенціалу Тайсона, а боєготовність Росії — до фізичних кондицій Соловйова.

Решта експертів, щоправда, не закликали до негайного розв’язування світової війни, але вимагали дій, які цілком цю війну можуть спровокувати. Найбільше їм було потрібно, аби ті російські конструкції, які наразі плавають у Середземному морі, завдали нищівного удару по Сирії. Головним аргументом на підтримку цієї ідеї було те, що не можна просто так заплисти у Середземне море і не вбити пару сотень тисяч осіб. Що це просто незручно, і нас після цього перестануть поважати.

«Замахнувся — бий!» — ділився своїм життєвим досвідом Соловйов і зажадав негайного «святкового салюту Північного флоту». Цю ідею підтримали військовий експерт Михайло Ходаренок і сходознавець Сатановський, який підкріпив свою вимогу історичним боргом російських моряків перед Близьким Сходом: «Флот Росії з XVIII—XIX століть на Близькому Сході нічого не брав. Тому зараз російський флот має влаштувати там якийсь святковий салют». Згідно з логікою сходознавця Сатановського, оскільки, наприклад, в Австралії і Південній Америці російський флот зроду нічого такого не брав, то його борг перед цими регіонами, певно, полягає в тому, аби їх вбомбити у глибини відповідних океанів.

Можливо, комусь здасться, що я у своїх оглядах приділяю постаті Соловйова надмірну увагу. Зізнаюся, мені він смертельно набрид, але, на жаль, на нього не можна просто не звертати уваги, оскільки цей персонаж є сьогодні головним складальником публічної частини крайнього флангу партії війни. Саме на його безперервних шабашах біснуваті отримують трибуну для висловлення своїх людоїдських поглядів, дістають  можливість отруювати цими поглядами суспільство і штовхати країну у прірву.

Фракція біснуватих усередині російської партії війни має важливі конкурентні переваги перед фракцією поміркованих. Зокрема, й те, що їхня риторика закликів до знищення планети зрозуміла. Що конкретно пропонують помірковані, з урахуванням того, що вони не готові йти із Криму, Донбасу і Сирії, — абсолютно незрозуміло. Отже, результат сутички в путінській павуковій банці незрозумілий.