Інстинкти не пахнуть,

Субота. Ранок. Студія на каналі СТБ. Драпіровки, що зображають напівтемряву. Білий м'який куточок від спонсора. На дивані — ведуча в надзвичайному міні. Звуть лікар Оксана. Праворуч — героїня Марина, за словами ведучої, дуже мужня, бо зважилася розповісти таке. Ліворуч — сексопатолог Л. Бистров, насправді найвідоміший український лікар. У нижньому кутку — логотип рекламодавця, який, очевидно, все це оплатив.

Досить бадьоро, як на репетиції, Марина оповідає, що її переслідує якийсь запах, вона намагалася частіше митися, носити натуральну білизну, але нічого не допомагає, вона — в стресі. Лікареві Бистрову пропонують поставити діагноз. Лікар, здається, трохи спантеличений, він не психіатр, тому ставить уточнююче «некоректне» запитання зі своєї галузі знань — а з якої, власне, частини тіла походить запах? Героїня манірна, але «мужня»: «…швидше, це мої жіночі проблеми». Дисбактеріоз піхви — ставить діагноз лікар, вважаючи, очевидно, що запрошений у медичну передачу, де недоречно недомовляти.

Далі в студію пробивається телефонний дзвінок (передача взагалі-то йде в записі, але її творцям чомусь хочеться імітувати живий ефір). Сповідується схвильований молодик, якому «в момент інтимної близькості» з дівчиною «хочеться пестити її всю. Ну, ви мене, вибачаюся, звісно, розумієте». Невдача в іншому: «коли залишається одне місце, найінтимніше в дівчини, відчувається якийсь такий неприємний запах».

— Ой, — стрепенулася лікар Оксана, — а можна вам задати уточнююче запитання: а на що цей запах похожий? (Мову оригіналу збережено — Авт. )

— Якийсь кислий, я не дуже донюхувався…

Цей гінекологічний вісник називається ток-шоу «Інстинкт», лікар Оксана, як виявилося пізніше, вважає його еротичною програмою.

Частину програми було присвячено ароматерапії. Значення запахів у нашому житті мала проілюструвати розповідь ароматерапевта про експеримент каліфорнійських вчених, під час якого сто подружніх пар шукали один одного за запахом білизни. «Білизна була чиста?» — у ході розповіді наївно уточнює ведуча. Ну, що ви дійсно, лікарю Оксано. Стерильна білизна хіба пахне? Передача ж про запахи, а не про їх відсутність. Якщо вже говорити про відсутність чогось, то — смаку й почуття міри у ведучої, яка, вдихаючи продемонстрований на її ж прохання еротичний запах апельсинового листя, видає в ефір протяжний стогін:

— О-о-о-о, я вже відчуваю, наскільки він еротичний. Мені тільки жаль, що мені прийдеться в студії сидіти якійсь час.

А, може, й дійсно, не варто піддавати такому випробуванню лікаря Оксану?

Такі довгі цитати з «еротичної» програми, що вразила мене, сподіваюся, не дуже розважили читача, тому як, вибачте, не смішно. Й те, що показують цей несмак у суботу вранці — також швидше сумно. Й мерзотно. Але передача ця якнайкраще ілюструє інстинкти, що зароджуються в певних телевізійних колах.

Для частини телевізійників стає безумовним рефлексом бажання заповнити якомога більш дешевим мотлохом проміжки між якомога більш дорогими рекламними роликами. А якщо цей мотлох до того ж і оплачується рекламодавцем, то можна не соромитися — дати волю своїй «творчій» фантазії. Нічого, що фантазія якась убогенька — рекламодавцю за певних навичок завжди можна навіяти, що людей приваблює секс і еротика на екрані. Ви тільки оцініть ідею — зняти передачу про запахи на гроші розрекламованого спрею для носа! Не здивуюся, якщо за тонку рекламну ідею зажадали подвійний тариф! Судячи з усього, спритні телевізійники повинні взяти гроші авансом, бо після того, як цей «апофеоз творчого фіаско» потрапив на екрани, навіть у найщедрішого рекламодавця повинні зародиться сумніви — а за що платимо-то?

На наших каналах множаться передачі, зняті на гроші рекламодавців, але за цього не кожна з них стає хрестоматійним прикладом вульгарності. Можна заробити гроші й більш гідно. Наприклад, на «Новому каналі» є передача «Запитайте в лікаря» — нехитра розмова з професіоналом приватної служби меддопомоги. Але розмова примітна тим, що лікар дає коректні, допустимі для теледіагнозу поради. Рекламуючи свою фірму, він не втрачає обличчя, не ставиться в ситуацію, коли виникає конфлікт між обов'язками лікаря й суттю телебачення.

Є й ще одна проблема. Телебачення, по своїй суті, командний вид спорту. Припустимо, страждає несмаком той, на чиї гроші знято програму. Припустимо, неідеальний ведучий. Припустимо, що ситуація безвихідна — рекламодавець наполягає на втіленні своїх грандіозних «творчих» задумів. Але які гроші він повинен заплатити, щоб найшло затьмарення на всіх інших: редактора, режисера, продюсера телеканалу?

Вульгарність, що насаджується телебаченням, не така нешкідлива, як здається на перший погляд. Остерігаючись вульгарності, вимкне телевізор далеко не кожний телеглядач, а лише той, хто цю вульгарність ідентифікує, підліток же, приміром, чиї погляди тільки формуються, можливо, сприйме розмови в «салоні» доктора Оксани як вияв природності або навіть стильності. Відповідальність за вульгарність доступна зрілим людям, але чи завжди зрілі люди роблять ТБ? Питання вже не риторичне.

Робити з усього гроші — природний «основний інстинкт» телебачення в усьому світі. Тож вада, ілюстрацією якої стала програма «Інстинкт», не в тому, що гроші заробляються, а в тому, що заробляються вони будь-якими засобами, вельми далекими від розуміння того, що ТБ усе ж — не лише бізнес, але й творчість.

До того ж, як говорила Фаїна Раневська, завжди настає завтра, коли виявиться, що гроші з'їдено, а ганьба залишилася.