Іванна ЧЕРЕДНИЧЕНКО: «Завітайте до Лондонa, Парижа, Відня, Римa, Берлінa — і ви зможете оцінити Київ»
Перший ефір програми «Київські мініатюри» (ТРК «Київ») відбувся 25 лютого 1996 року. Отже, у лютому наступного «Київські мініатюри» (які, до речі, влітку стали лауреатом премії «Телетріумф» у номінації «Регіональна програма») святкуватимуть 10-річний ювілей. Небагато на пострадянському ТБ знайдеться телепроектів, які можуть похвалитися таким поважним віком. «День» запропонував розповісти про подробиці біографії програми її автору і режисеру Іванні ЧЕРЕДНИЧЕНКО.
— Ваша програма — один iз довгожителів на телеекрані. Як ви вважаєте, чому?
— Певно, ми досі в ефірі тому, що виходимо не на комерційному, а київському державному телеканалі, де у керівництва є можливість думати також і про духовне, а не тільки про кошти, які, зрозуміло, дає реклама, ток-шоу, музика, гумористичні програми, серіали і тому подібне. Хоча певний час ми йшли у повторах і на каналі ICTV, а також — окремими сюжетами — у програмі англійською мовою для іноземців, яка мала назву «PRO UKRAINE» на телеканалі «Інтер».
А ще, на мою думку, тому передача так довго в ефірі, що ми з колегами займаємося темою, яка одночасно є хворобою нашої творчої групи в цілому і кожного окремо. Київ має дивовижний магнетизм. Ми дійсно дуже любимо це місто, його історію і незрозумілу сторонньому оку принаду. Ми не заробляємо на цій темі гроші, адже любов неможливо купити. Це стосується і наших постійних позаштатних авторів, які з нами усі ці роки: дослідника київської старовини Михайла Кальницького, наукових співробітників Музею історії Києва — Дмитра Малакова, Ольги Друг, Віталія Ковалинського, а також — Музею Однієї Вулиці (Андріївського узвозу) — Владислави Осьмак. А також усіх інших фахівців, мистецтвознавців, істориків, чиї коментарі глядачі слухають у наших передачах. Приміром, наш оператор Олег Авілов, який працює на комерційній телестудії, на нашій програмі — у свої вихідні дні. «Я заробляю на життя там, а тут — робота «для душі». Я думаю, що наша програма тримається тому, що вона саме — «від душі» нашої маленької творчої групи.
— А чи є у вас відомості про те, наскільки затребувана ваша програма глядачем? Яким чином здійснюється зворотній зв’язок з ним?
— Керівництво каналу постійно замовляє рейтинги компанії «GFK- USM-Україна». Нас дивує те, що рейтинги програми протягом тривалого часу залишаються високими. Адже передача має специфічну аудиторію, це переважно київська інтелігенція. А її у Києві, на жаль, не так багато.
Був такий випадок. У кінцевих титрах програми з метою реклами ми писали телефон фірми, яка зробила для нас комп’ютерну графіку. Через деякий час звідти телефонують і просять прибрати номер телефону. «Чому?» — запитую я. «Розумієш, телефонують багато, але не замовники, а якісь дуже чемні і виховані люди, які вирішили, що це — телефон програми. Відповісти їм некоректно на черговий десятий дзвінок язик не повертається, доводиться пояснювати, куди вони дзвонять і до кого потрібно звертатися, щоб знайти творчу групу передачі, а на це немає часу».
Глядачі у нас — дійсно особливі, ми отримуємо велике задоволення від спілкування з ними. Дуже тактовні, ввічливі і зовсім не нав’язливі. Багато тем було підказано саме ними, особливо на початку нашої роботи. Згадую репліку на концерті Сергія та Тетяни Нікітіних, коли хтось запитав: «Чому ви не можете вплинути на фірму «Мелодія», щоб вони випускали більше ваших платівок?» Тоді Сергій відповів, що на фірму «Мелодія» можуть вплинути тільки листи трудящих. А ті, хто любить слухати їхні пісні, не любить писати листи. Наші глядачі — такі самі. Вони не люблять телефонувати до редакції і писати листи. Але якщо дзвонять, то лише з дуже цікавого і корисного для програми приводу. Так, наприклад, з’явилися в ефірі сюжети про династію подільських купців Баліних, київських представників грузинського князівського роду Багратіон-Мухранських, нащадків видатного міського архітектора Павла Альошина.
— А які трансформації формату пережила ваша програма протягом свого існування? Чи передбачаються якісь зміни найближчим часом?
— Спочатку в одній програмі було кілька головних тем, вона поділялася на три частини — три нариси по 7—8 хвилин (хронометраж програми — 30 хвилин). Приміром: київський період творчості Михайла Врубеля, Театр Соловцова — сучасний Франка та — в гостях у нащадків старовинного роду Гудим-Левковичів. Багато цікавої інформації залишалося за кадром. Потім перейшли на одну тему в програмі з кількома супутніми «підтемами». Хоч як це дивно, але й зараз чимало важливого не вміщується у 30 хвилин.
— Наскільки, на ваш погляд, телегенічною є історія Києва? З якими проблемами найчастіше доводиться стикатися, втілюючи на екрані той чи інший задум?
— Проблеми, які заважають працювати, пов’язані з тим, що найкращі особняки та прибуткові будинки у центрі Києва, що збереглися, стали власністю різних установ і організацій, котрі чомусь вважають себе їхніми єдиними господарями, навіть коли на фасадах прикріплені вивіски «Пам’ятка архітектури та історії. Охороняється державою». Особливо важко потрапити до так званих «гостьових» будинків на Печерську, на Липках, «спецособняків», які належать адміністрації та уряду — колишніх приватних помешкань київських цукрових магнатів. Багато сил, на жаль, доводиться витрачати на організаційні питання, пов’язані з одержанням дозволу на зйомки у таких спорудах.
Щодо того, наскільки телегенічною є історія Києва — про це можна було б запитати у Олега Авілова, який вже сім років знімає програму. Безумовно, талановитий оператор покаже об’єкт набагато кращим, ніж він є насправді. Київська давня архітектура у своїй більшості спотворена, понівечена, перебудована, пофарбована у неймовірні кольори. Хоча є й вдалі приклади реставрації, але їх, на жаль, дуже мало.
— Дуже часто полюбляють говорити про неповторну атмосферу Києва? А в чому вона проявляється, на ваш погляд?
— Київську атмосферу визначає унікальне історичне середовище давнього міста, яке має вік у десятки століть, а також люди — яскраві особистості, які протягом тривалого часу створювали його. Затишок, сформований унікальним, стрімким і поривчастим ландшафтом міських гір, розкішна зелень численних парків, золоті бані церков, малоповерхова забудова старого міста, безкінечні мальовничі краєвиди, які відкриваються з усіх верхівок київських гір, музика дзвонів (за кордоном зверніть увагу на звучання місцевих дзвонів, і ви будете мати ще один привід пишатися своїм містом). На невеличкому просторі ця атмосфера дуже коротко визначена обрисами Андріївського узвозу. Як писав Віктор Некрасов — «найбiльш київської з усіх міських вулиць».
— «Київські мініатюри» — програма не лише про сам Київ, але й про киян. Хто з тих киян, про яких ви вже розповідали, здався вам найбільш цікавим персонажем?
— Цікавих людей у програмі було дуже багато, я щиро вдячна усім за співробітництво. Серед них — тонкий і шляхетний колишній предводитель Київського дворянського зібрання, представник давнього князівського роду Володимир Володимирович Масальський. Вишукана і чарівна спадкова дворянка Зоя Іванівна Лільє — дочка будівничого Суворовського училища на Печерську, чия грація і шарм викликають захоплення і шану. Нащадок видатних українських меценатів, збирачів українських старожитностей та шевченкіани — Ірина Михайлівна Тарновська, чиє почуття власної гідності, усвідомлення причетності до відомого роду, гордість за справи своїх предків відчуваються у кожному русі, слові, погляді.
— А якими будуть теми та герої програм нового сезону?
— Найближчим часом має вийти в ефір програма, присвячена видатному киянину, поету, композитору, актору — Олександру Вертинському. Ми довго відкладали цю тему. До Києва на відкриття відповідної експозиції мала приїхати дочка Олександра Миколайовича — Анастасія Вертинська. Але після того, як закрили Музей історії Києва, зухвалим чином виставивши його з будівлі колишнього Кловського палацу, яка сподобалось Верховному суду України, і Музей фактично припинив своє існування для міста, цей приїзд не відбувся. І ми вирішили більше не чекати.
Плануємо також передачі про Симиренків, Заньковецьку, Сікорського. Про Кирилівський монастир, будівлю Національного банку України, Південне товариство декабристів.
— А наскільки складно знаходити нові теми після стількох років виходу в ефір «Київських мініатюр»?
— Тема історії Києва є невичерпною, як незбагненою і неоціненою його жителями є його краса. Відкрийте Булгакова і прочитайте: «Нет города лучше на свете, чем Киев», — писав він у Москві. Чи Вертинського: «Я готов целовать твои улицы, прижиматься к твоим площадям...»,— напише він про Київ уже після 10 років перебування у Парижі, після Америки, Туреччини, Польщі, Німеччини. Завітайте до Лондона, Парижа, Відня, Рима, Берліна — і ви зможете оцінити у порівнянні Київ. Ви будете пишатися своїм містом і дивуватися власній наївності. Ви станете патріотом, адже зрозумієте — нічого дорожчого за власний дім, власну вулицю, власне місто, власну історію немає у світі. Це не високі слова. Це правда. Багато подорожуючи світом завдяки чоловіку, я знаю це напевне.
Коли у нас приймали до ефіру першу програму, запитали — навіщо ви усі цікаві теми використали в одній програмі? Що ви будете показувати далі? Минуло майже 10 років, і ми мріємо встигнути розказати про хоча б дійсно найцікавіше. Історія Києва і його мешканців справді невичерпна. Уявіть для порівняння програму з історії Парижа. Хіба усій Франції вона була б не цікава? Хіба її можна було б вичерпати колись? І дуже прошу не вважати Київ європейською провінцією! До революції пересування у світі було вільним, вітчизняні фахівці навчалися у кращих навчальних закладах Європи, мали пристойну освіту. А київські таланти! Тут жили Лифар, Булгаков, Ахматова, Сікорський, Паустовський, Купрін, Стражеско, Грабар, Горовиць, Бердяєв, Врубель, Вертинський! Київ завжди був творчим містом, яке любило мистецтво —театр, музику, літературу. Цьому сприяла тутешня мальовнича природа, давня історія та мистецькі традиції.
