...Iз чим українці стикаються щодня

Наприкінці минулого тижня професор Йєльського університету (США) Тімоті Снайдер, відомий своїми дослідженнями злочинів радянського та нацистського режимів у Східній Європі (зокрема, його книжку «Криваві землі» було видано українською), заявив про порушення своїх авторських прав з боку народного депутата від Партії регіонів Вадима Колесниченка. Статтю американського історика з блогу New York Review of Books було без дозволу автора передруковано у збірці «ОУН і УПА: дослідження про створення «історичних» міфів». Книжку було видано цього року Міжнародним антифашистським фронтом та Міжнародним благодійним фондом «Дніпро-Січ», співголовою якого є Вадим Колесніченко.

Більше того, видавці зверталися за дозволом до Тімоті Снайдера передрукувати його текст, але останній їм у цьому відмовив. Незважаючи на відмову, стаття таки вийшла у збірці, та ще й зі скандальними помилками. «Вони двічі ввели в оману потенційних читачів: по-перше, назвавши мій матеріал «науковою статтею» (насправді, це запис у блозі, котрий має свої правила і жанр, які відрізняються від академічної публікації); по-друге, перекрутивши послідовно впродовж усієї книжки моє прізвище («Шнайдер» замість «Снайдер»)», — зазначив в офіційній заяві, переданій УНІАН, американський історик. Тепер він вимагає вибачення і знищення всіх паперових та електронних версій книжки.

Бажання Колесніченка опублікувати у згаданій збірці (який посил нестиме ця книжка — очевидно, адже позиція самого народного депутата давно відома: згадати хоча б скандальну виставку «Волинська різанина»: жертви ОУН-УПА», що з його ініціативи 2010 року відбулася в кількох великих містах України) статтю Тімоті Снайдера цілком зрозуміле. Адже американський професор дотримується думки, що ОУН-УПА винні в масових вбивствах. Але... Цю точку зору науковця врівноважують інші його публікації на українську тематику, зрештою, дискусія з українськими істориками, серед яких вдумливий читач здатен віднайти золоту середину. А вирвані з контексту думки Снайдера, хоч як це прикро, служать опорою для політичних маніпуляцій. Утім, сам історик у своїй заяві зауважив, що Україна сьогодні як ніколи потребує правил цивілізованої поведінки, зокрема в такій чутливій і вибухонебезпечній ділянці, як історична пам’ять та історична політика. А «поведінка видавців збірки «ОУН і УПА», за його словами, не є зразком ані цивілізованості, ані чутливості. Вона завдає шкоди самій Україні та її образу в усьому світі». Вочевидь, цим можна пояснити й відмову співпрацювати з обома фондами.

«День» поспілкувався з Тімоті СНАЙДЕРОМ. Зокрема, як він бачить цивілізовану поведінку щодо історичної пам’яті.

— Чому ви відмовили Міжнародному антифашистському фронту в публікації вашої статті, тоді як відомо, що раніше ви давали дозвіл на публікацію своїх матеріалів, наприклад видавництву «Грані-Т»?

— Основне питання — не в тому, чому одна особа робить той вибір, який вона робить. Важливо те, що всі ми маємо право на власний вибір. Ви — журналіст, який працює в газеті «День». Ми з вами вирішили співпрацювати. Ми обоє знаємо, що я не надішлю вашої статті в іншу газету для публікації. Ми поважаємо права одне одного. Якщо я письменник, то я маю право вирішувати, хто може публікувати мої роботи. Це право визнано українським та міжнародним законодавством. Незалежне видавництво «Грані-Т» опублікувало дві мої книжки українською мовою. Одна з них — «Криваві землі», це історія злочинів нацизму і сталінізму у Східній Європі, передусім в Україні, від Голодомору до Голокосту. «Грані-Т» дотрималися всіх відповідних законів, і мені дуже приємно співпрацювати з ними. З іншого боку, Міжнародний антифашистський фронт просто взяв текст та опублікував його без мого дозволу. Зробивши це, вони нашкодили всім українським інституціям, які дотримуються закону.

— Коментуючи ситуацію, ви сказали, що Україна передусім потребує дотримання правил цивілізованої поведінки. Як ви бачите цивілізовану поведінку в тому, що стосується історичної пам’яті?

— Україна серед усіх європейських країн має найбільш трагічну історію. Протягом 1933 — 1945 років, коли Гітлер і Сталін перебували при владі, в Україні було знищено більше людей, аніж у будь-якій іншій країні. Вся республіка голодувала внаслідок радянської політики 1933 року. Українці були серед радянських солдатів, яких 1941 року нацисти навмисне морили голодом. Населення України, особливо поляків, було вбито набагато більше, ніж в інших республіках під час радянського терору 1937 — 1938 років. Й українських євреїв німецькі окупанти знищили з допомогою декого з місцевих жителів між 1941 — 1945 роками. Внаслідок небачених масштабів цих страждань виникає величезна спокуса політичних маніпуляцій. Вихід із цієї ситуації такий же, як і деінде: відкрити всі архіви і дати змогу історикам з України та інших країн висловити свою думку щодо отриманої інформації, фінансувати достойні дослідження — і нехай історики вільно публікують результати досліджень без політичного тиску. Зокрема, тому, що ці питання настільки важливі та складні, що ми повинні поважати права тих, хто їх досліджує.

— Чому, на вашу думку, політичні маніпуляції навколо історії ОУН-УПА досі можливі?

— Це не дивно. У Сполучених Штатах все ще можливі політичні маніпуляції навколо питань історії рабства. Кожна нація має важку історію, і не залишається іншого вибору, крім як їх порівнювати. В України є два історичних моменти, через які ситуація ускладнюється. ОУН та УПА відповідальні за вбивства десятків тисяч людей: українців, поляків, євреїв та інших. На Галичині й Волині це історія. У Центральній і Східній Україні про це здебільшого говорять у політичному контексті. Щось схоже можна сказати про злочини сталінізму: Голодомор, що забрав життя мільйонів жителів Радянської України 1933 року, і страти десятків тисяч людей із Радянської України в 1937 — 1938 роках. Усе це відбувалося в центральній та східній частинах України, а на Галичині й Волині про це зазвичай говорять у політичному контексті. У спільній історії України має бути місце для всіх цих фактів. Доки цього немає, політикам завжди буде легко акцентувати увагу на моментах минулого, як на підтримку своєї позиції, ніж на проблемах сучасної України.

— Чи є ці політичні маніпуляції наслідком, зокрема, того, що Захід сприймає складні політичні події на пострадянському просторі спрощено?

— Українцям не слід сподіватися, що Захід вирішить питання їхньої історичної пам’яті. Я гордий із того, що мої праці опубліковані в Україні, так само як і з моїх колегіальних взаємин із блискучими українськими істориками. Міжнародна співпраця дуже потрібна. Але зрештою, підтримка незалежних історичних досліджень і захист прав тих, хто публікує праці про ці складні українські питання, — завдання українського уряду.

— Чи зробив Антифашистський фронт або Вадим Колесніченко які-небудь зустрічні кроки, щоб залагодити конфліктне питання після вашої публічної заяви?

— Так, пан Колесніченко зробив більше, ніж я очікував. Він публічно визнав, що опублікував мій текст без дозволу. Це головне. Після цього визнання наступним логічним кроком стало б розслідування уповноваженими українськими органами. І пан Колесніченко, без сумніву, захоче йому посприяти. Зрештою, як у депутата парламенту його особливий обов’язок — захищати закон, і не лише в моєму, а в усіх випадках. Мій досвід — лише частка того, з чим українцям доводиться стикатися віч-на-віч щодня. Вони мають справу з вибірковим застосуванням законів, коли сплачують податки, починають власну справу або роблять будь-що, пов’язане з урядом. Випадок зі мною не є надто важливим, оскільки я іноземний професор. Випадок зі мною важливий лише як приклад великої проблеми сьогоднішньої України: відсутності верховенства права.