Херсонський феномен мальованих афіш

Не багатьом сучасним прихильникам перегляду фільмів у кінотеатрах відомо, що 15—20 років тому кіно рекламували з допомогою великих мальованих афіш. На сьогодні Херсон залишається єдиним обласним центром в Україні, де можна зустріти афішу кінострічки, зроблену пензлем і фарбами. Решта міст задовольняється тиражованими плакатами фільмів, віддаляючи масовий кінематограф від мистецтва і все більше зводячи його лише до комерції. Про долю мальованих афіш говоримо з художником Валерієм Поповим, автором цього рідкісного виду реклами для херсонського кінотеатру «Україна». Як зазначає Валерій Іванович, за час роботи в кінотеатрі він намалював понад дві тисячі афіш, на які було витрачено більш ніж чотири тонни гуаші. Якщо їх з’єднати, довжина полотна сягатиме близько п’ятдесяти кілометрів.

— Два роки тому у виставковій залі Спілки художників друзі організували виставку моїх афіш, яку назвали «Невідомий відомий художник», — розповідає Валерій ПОПОВ. — Мої роботи щодня бачить чи не половина міста, а про те, що в кожну з афіш укладаєш частинку душі й орієнтовно дві доби часу, знають не багато. Завжди приємно спостерігати, як перехожі задивляються саме на мої плакати, а не на «мертві» стандартні білборди, які надсилають у всі кінотеатри, де відбуватиметься показ того чи того фільму. Вимоги до афіші незмінні: вона має інтригувати, бути гарною й помітною здалека. Дуже важливо, щоб можна було легко впізнати головних героїв фільму. У мене це виходить непогано, адже завжди полюбляв малювати портрети. А сам процес без творчої уяви ніколи не обходиться. Раніше перед кожною прем’єрою нам надсилали кадри із фільму й фотографії. Малювати можна було на вибір. Головне — щоб кадр сподобався. Однак роботи сучасних дизайнерів мені подобаються все менше, тому й не наслідую їх.

— А що роблять із плакатами після закінчення прокату фільму?

— Про це говорити завжди трішечки сумно. Після кожного прокату я забираю афішу до майстерні. Тут змиваю фарбу, висушую полотно, ѓрунтую його й беруся до роботи над новим малюнком. Буває, що прощатися із власним творінням дуже важко, але уявіть, скільки б місця зайняли плакати, якби я їх зберігав. Утім, кілька років тому були випадки, коли зі стін кінотеатру полотна вирізали прямо з рамок. Тож у якихось «злодіїв» мої афіші таки є в колекції (усміхається. — Авт.).

— Чи знайдуться в Херсоні люди, які змогли б продовжити вашу справу і цим зберегти особливість кінотеатру «Україна»?

— У мене є двоє товаришів, які можуть гарно малювати афіші й іноді допомагають мені в цьому. Але, говорячи відверто, таке заняття мало кого цікавить. А причина цього — низька зарплата.

Однак у свої 67 років Валерій Попов не має наміру йти на пенсію, а навпаки, планує ще довго радувати херсонців і гостей міста яскравими афішами. Художник переконаний, що до мальованої реклами ще повернуться, адже люди завжди цінують ексклюзивні роботи.