Коли газета – це розкіш

Воєнний журналіст, волонтер Анна Домбровська вже більше року перебуває на передовій, знімаючи вражаючі документальні стрічки не лише про умови життя, побут українських військових, а й щоденні проблеми, з якими доводиться зустрічатися мирним людям — відсутність побутових зручностей, світла, опалення, продуктів харчування, грошей та... об’єктивної інформації про те, що насправді відбувається в країні і коли можна чекати закінчення війни. Віднедавна Анна на волонтерських засадах розповсюджує на передовій газету «День», а вражаючі фото та тексти з реакцією людей публікує на своїй сторінці у «Фейсбуці».

Для нашої газети це не новий досвід. Не завжди доставляти газету на передову дається легко, але вже два роки «День» потрапляє на блокпости та в окопи наших військових. Минулого року тричі на тиждень системно постачали газету для мешканців прифронтової зони. Віднедавна в доставці допомагає Анна Домбровська.

«Більше року працюю в зоні АТО. Часто доводиться їздити в мирну частину України. У якийсь момент було прийняте рішення допомагати людям, зокрема брати газети і розвозити, — розповідає Анна Домбровська. — Тут у них лише однобока інформація. А це дуже неправильно. Починаєш говорити з людьми, і розумієш, що вони тобі переказують новини з російських каналів».

За словами Анни, в зоні проведення АТО українського телебачення, радіо і газет практично немає. «За виключенням тих несистемних випадків, коли газети привозять або волонтери, як ми з газетою «День» це робимо, або самі видавці якимось чином передають частину накладу нереалізованих або додатково надрукованих газет, — продовжує волонтер. — За підтримки Міністерства інформаційної політики України відновлено випуск газети «Спецвыпуск для жителей Донбасса», яку ми також розповсюджуємо. Але 20 тисяч накладу — це дуже мало. Це не охопить навіть мешканців кількох райцентрів. І Києву не треба плекати ілюзій, що схід покритий інформаційно. Тут легко можна зловити на стару антену російські телеканали, російське радіо і деякі розважальні музичні радіостанції. Транслюються також канали  «ДНР»/«ЛНР». Українські ЗМІ, повторюсь, практично відсутні. Тому дуже важливо розповсюджувати газети. І неабиякі — а саме «День», за що вдячна редакції і волонтеру Олександру Юркову, який надав частину газети. Це дуже важлива і правильна позиція редакції. Якщо тут і зустрінеш якісь видання, то вони здебільшого російськомовні. А «День» — це не просто українська, це газета з позицією. Люди хочуть читати українською. Люди хочуть читати про Україну. І це видно по реакції місцевих мешканців, які тішаться, коли отримують «День», мов діти. Чесно, ті люди з прифронтової зони, кому ми давали «День», не просто дякували, а й зізнавалися що для них це стало святом. Бо можливість на сході прочитати повноформатну серйозну газету, яка користується авторитетом, це розкіш. Насправді на сході знають та люблять «День», читали його раніше. У нас зараз є можливість системніше і більшими обсягами розповсюджувати «День». Сподіваюся, що через небайдужих людей, зокрема Фонд підтримки вашого видання, пана Юркова, ми будемо співпрацювати ще краще. Розумієте, всі ці новітні технології та онлайн-ресурси — дуже класно. Але одна справа, коли тобі до рук дали газету, ти прочитав і передав сусіду. Інша — коли ти мрієш про доступ до Інтернету в далекій перспективі. Люди шукають у вашій газеті інформацію про те, що відбувається в країні, коли закінчиться війна, яка позиція Президента щодо відновлення зруйнованих територій, де вони продовжують жити. Ми розповсюджували «День» в Опитному, Пісках, Нетайлове і Первомайське... Місцеві, навіть ті, що спочатку дещо симпатизували «ДНР», вже давно зрозуміли, що таке «русский мир», і хочуть додому, в Україну. Зараз для сходу інформаційний голод гірший за бажання поїсти».