Країна УТН — 2
Колеги з російської служби радіо «Свобода» запропонували відповісти на цікаве запитання: чи виправдані надії українських політиків, котрі прагнуть до президентства, на вплив ЗМІ — передусім електронних — на вибір виборців? Цікавим це запитання робить та специфічність ситуації, яка склалася з електронними ЗМІ в Україні. Специфічність, яка явно позбавляє нас можливості говорити про вплив ТБ на вибір виборців у звичайному для цивілізованих суспільств значенні: по-перше, з точки зору впливу на електорат самої по собі Інформації, яка є такою лише при повноті висвітлення фактів. По-друге, з точки зору доступності цієї інформації основній масі виборців, передусім завдяки сформованому ринку (а значить і плюралізму) мас-медіа. По-третє, з точки зору змагання в ефективності дій іміджмейкерських (пропагандистських) команд різних політиків.
В Україні про такий — цивілізований — вплив електронних ЗМІ говорити неможливо, бо всі загальнонаціональні телеканали у нас контролюються лише одним кандидатом у президенти — отже, немає ні ринку плюралізму, ні змагання іміджмейкерів. І цей єдиний кандидат — чинний Президент, котрий за п'ять років свого правління, володіючи величезними повноваженнями, привів країну до cтану, що межує з економічною катастрофою. Щоб довести виборцям можливість і необхідність продовження строку повноважень подібного кандидата на другий термін, інформувати громадян не можна. Будь-яка інформація (тобто повнота фактів!) — у цьому разі смертельна. Що й доводить політика всіх одверто пропрезидентських ЗМІ, які спеціалізуються у скромному замовчуванні фактів і ненав'язливому їх перекручуванні, у масштабній «дезі» і елегантному «паркетоукладанні»... Жанри? Теж на будь-який смак: пряма антиреклама ( «На самом деле», Інтер ) або антиреклама завуальована ( «Великі перегони», «1+1» ), компромат (спочиле поки що в бозі «Досьє», УТ-1, звинувачувальні промови на адресу конкурентів-«не мужиків» і парламенту — політиканствуючого «нероби» — із вуст самого Президента чи його «медіа-адвокатів» і «медіа-прокурорів», якими особливо захоплюються в «УТН» і «7 днях», і там же — лагідні репортажі та славослів'я...
Таким чином, в Україні питання про вплив електронних ЗМІ на вибір виборців — це («на самом деле»!) питання про те, чи можна переконати убогий, принижений народ у тому, що брехня — це правда? Або, що краще «звична брехня» — тобто, яка вже знайома, до якої хтось пристосувався, хтось навчився лавірувати, хтось отримує дивіденди, ніж «незнайома правда» — тобто, яка несе певний ризик, певні суспільні стреси, катаклізми, що неминучі при зміні караулу політичних еліт. Пробувати прогнозувати відповідь на це питання можна, оперуючи різними паралелями і фактами. Але не менш, а, може, і більш важливо, я вважаю, також вдумливо зафіксувати саме запитання. Воно неминуче провокує наступне: а що буде з країною, де правителем оберуть того, кого інакше, як за допомогою тотальної брехні, обрати не можна? Може, коли-небудь таку нескладну розумову операцію пророблять і ті, хто зараз цю саму брехню продукує і розповсюджує? Ну, добре, свої дивіденди — найцікавіше, що у самих журналістів, як правило, жалюгідні — протягом п'яти років вони ще, припустимо, отримають. А що далі? У якій країні ми прирікаємо жити своїх дітей, онуків? Адже країна УТН, про яку мені вже доводилося писати — це, насправді, міраж, спецефект, віртуальна реальність. Насправді такої країни немає — де всі співають і танцюють, де все відкривається і відроджується, де все виростає і примножується, і де для Президента не знаходиться ніякої іншої роботи, крім як за спеціальністю стрічкорозрізувача... І так же ж не буває — щоб протягом передвиборної кампанії народ переконували, що все — окей, а відразу після виборів — відкривали шлюзи правди і, засукавши рукави... (Як стверджує Дмитро Табачник: мовляв, тоді Президенту вже не треба буде озиратися...). Та ні ж, і ще п'ять років все ті ж — хто вже довів свою недієздатність — і все так само будуть прагнути тримати народ у невіданні й страху, щоб виправдати свою присутність на владному Олімпі. Разом з тим історія ще не знала прикладів суспільного прогресу, побудованого поза гранично реалістичною оцінкою ситуації і без дотримання основоположних етичних норм.
Леонід Данилович — візьмемо лише приклади цього тижня, що стосуються ЗМІ — розповідає про те, що трансляції засідань ВР на державному радіо і трансляції Дня уряду на держТБ — не буде і бути не може. При цьому Кучма не тільки ігнорує закон, але й, скажімо, посилається на те, що не годиться для трансляцій витрачати кошти платників податків. «Чому ми повинні тратити на те, щоб вони (парламентарії) себе прославляли?», — задає риторичне запитання Президент, за повідомленням Інтерфакс-Україна. А при цьому у щоденних УТН на тому ж держТБ ідуть нескінченні телезвіти з незліченних зустрічей Леоніда Даниловича з виборцями у різних кутках країни. Телезвіти, у яких мені особисто не доводилося чути ні разу жодного критичного слова на адресу нині Чинного, і які вимагають колосальних грошових і технічних витрат. Із приводу деталей судового процесу О. Ткаченко — В. Долганов «День» уже писав, так само, як і про репортаж про нього Г. Цвіка в «УТН-панорамі», який суцільно складався з перекручувань.
УТН в понеділок показує поїздку Валерія Пустовойтенка на Буковину, детально розказуючи про відвідання ним благополучного меблевого комбінату в Чернівцях. А ось про відвідання прем'єр-міністром міста Новодністровська УТН згадує лише однією фразою. Тим часом якраз саме в цьому місті людям, що залишилися після припинення будівництва ГРЕС без роботи і засобів до існування, було б про що поговорити з державним мужем. На жаль, про істинний стан справ у Новодністровську ми дізналися зовсім не з УТН, а з програми «Версії Ольги Герасим'юк» («1+1») , що вийшла два тижні тому...
Прикладам брехні, лицемірства та цинізму діючої влади та її медіа- ополченців немає числа. Що саме по собі вже свідчить про їхнє банкрутство. Навіщо безперервно брехати тим, хто може щось реально змінити в країні, чи, скажімо, на ТБ? Але... Після осінніх 98-го року заяв Зиновія Кулика зробити УТ-1 до нинішньої осені найбільш конкурентоздатним каналом країни, у результаті на каналі з'являється лише таке убозтво, як «5 студія» — утричі гірший, пласкіший, спрощений варіант «Не всіх вдома» («1+1») річної давності, які вже давно пішли вперед. Ще одна нова програма — «36, 6», про здоров'я, котра своєю помпезністю і велемовністю нагадує стиль сімдесятих, за мінімуму дійсно ексклюзивної інформації, отриманої глядачем. Єдине, чим може ніби-то пишатися УТ-1 — це спортивні трансляції і, слава Богу, дещо більш живий, аніж решта, проект «7 днів спорту». «Ударні» ж передвиборні проекти УТ-1 — «7 днів», «УТН-панорама», «Питання дня» — провінційні й незграбні.
Пропагандистські пошуки команди УТ-1 здатні втілитися лише в ролик, де наш дорогий Леонід Данилович поставлений у ряд великих синів України — Богдана Хмельницького, Мазепи, Дорошенка — під девізом «збережемо минуле«(!). Спроби бути дотепними у «7 днях» втілилися минулої неділі в дослідження характерів кандидатів у президенти на основі шаржів вуличного художника. При цьому творці сюжету не вигадали нічого кращого, як роздавши характеристики претендентам (типу «хитрий», «маса комплексів») вустами перехожих, котрі ніби не знають жодного з претендентів у обличчя, у фіналі продемонструвати шарж на Гаранта, і жінка, буквально сплеснувши руками від радості, говорить: «Ой, а цю людину я знаю — це Леонід Данилович Кучма». Ну що ж, дійсно вичерпна характеристика й ім'я — вже прозивне. У подібній ситуації, за такої ефективності роботи УТ-1, звичайно, доводиться викручуватися і політиканствувати, щоб приховати очевидне: нездатність запропонувати країні (і Президенту!) якісний телепродукт. За тією ж логікою діє і Президент — стосовно Народу, у якого, от біда, є право вибирати.
СТБ цього телетижня почало новий передвиборний проект «32 жовтня». Пройшло вже дві програми — з кандидатами О.Базилюком і Н.Вітренко. Сказати, що ці передачі не вразили, — буде не зовсім точно, бо це загальне відчуття від бесід, які відбулися. А ось деякі деталі запам'яталися набагато більше. Ну, звичайно ж, всі, хто дивився, одразу ж пригадають величезний, «буржуйський» — у маленькій квартирці — диван, який видає, м'яко кажучи, безодню смаку у Наталі Михайлівни. Ну, звісно ж, у доктора економічних наук, яка мріє про комуністичне перевлаштування однієї з найбільших європейських країн, улюблена книжка може бути тільки «Віднесені вітром» (шкода, що ведучий програми Микола Княжицький не поцікавився, в якому віці Наталя Михайлівна її прочитала. І що любила перечитувати до цього — а раптом все ж щось на кшталт «Розвитку капіталізму в Росії» Володимира Ілліча?). Коротше, у передачі з Наталею Михайлівною було багато нюансів, гідних уваги людей спостережливих, освічених і інтелігентних. Хоча сама по собі розмова була хаотичною, поверхневою. А головне, за всієї іронічності погляду ведучого передачі, гра явно йшла в піддавки. Микола Княжицький категорично не вийшов за рамки світської бесіди з трошки жінкою і трошки політиком, цілком ймовірно, дотримуючись якихось інших, невідомих глядачеві, правил гри. Набагато уїдливішим і глибшим, концептуально сконцентрованішим на двох-трьох основних моментах передвиборної програми О.Базилюка був інший ведучий «32 жовтня», Віталій Портников.
Втім, хоч яким би критичним було ставлення до передач, подібних до «Епіцентру» («1+1») чи «32 жовтня» , вони, безумовно, проривають інформаційну блокаду, вони необхідні виборцям. Як і інші проекти, які надаватимуть рівні можливості всім кандидатам у президенти і які, кажуть, з'являться і на інших каналах. Довелося мені чути і про те, що, попри всю нинішню «затиснутість» наших ЗМІ, за кілька тижнів до виборів відбудуться деякі зміни — передусім, у регіонах. Хочеться вірити, що все ж у країні більше людей, аніж представляється Кучмі і К О , здатних розуміти, що за випалену напалмом бездарності та філософії «після нас хоч потоп» землю рідної вітчизни їхні діти своїм батькам явно не подякують, що довіряти долю своїх дітей тим, для кого всі засоби хороші — вкрай небезпечно. Здатних зрозуміти, що насправді виборець зараз жадає виразної та беззастережної альтернативи Кучмі, і якщо така з'явиться, внаслідок об'єднання зусиль всіх «некучм», то справа буде лише за засобами масової інформації, яким треба буде просто трохи попрацювати за фахом, а не за поняттями тих, хто поки ще, на жаль, «замовляє музику».
До речі, найбільш вражаючим фрагментом передачі «32 жовтня» з Наталею Вітренко був той, де її дочка, відповідаючи на запитання, як її друзі реагують на те, що її мати — політик Наталя Вітренко, відповіла: «Я передусім своїм друзям кажу: я не маю ніякого відношення до імені своєї матері». І хоча дівчинка потім додала: «Я сама — особистість», все ж трохи моторошно стає від такої дитячої безпосередності, чи не правда?..
