«Моя мрія – бути Людиною!»

Час Різдвяних свят – період духовного піднесення. Різдво 2015 року не містить у собі повної радості, оскільки за святковими столами у наших домівках чимало порожніх місць. У цьому торжестві серця кожного українця звернені на Схід, до тих, які зустрічають Різдво в окопах; які, наче Пресвята Родина, полишені домашнього тепла і затишку, практично щодня тікають від смертельної загрози. Безумовно, розуміння трагізму ситуації наповнює нас смутком, проте водночас спрямовує до духовного відродження, бо кожен більше починає міркувати над власним життям, прийняттям особистісних рішень. Так само у ці дні ми ніби підбиваємо підсумки пережитих років, дуже часто слухаючи спогади дідусів і бабусь, які пережили не один сумний Святвечір. Історії минулого додають оптимізму і надії.  На Різдво у прайм-таймі ефіру «Першого Національного» глядачі мали змогу переглянути документальний фільм «Любомир» - про життя Блаженнішого Любомира (Гузара).

«Я НЕ ХОЧУ ФІЛЬМУ ПРО СЕБЕ...»

Проект розпочався ще минулого року. Варто сказати, що «Любомир» - це не просто кінострічка, а самобутня новинка у стилі веб-документарі. Формат веб-документального кіно передбачає самостійно обирати кожному відвідувачеві платформи послідовність і обсяг перегляду. У режимі реального часу на ресурсі публікувалися зібрані розповіді героїв, експертів, історичні розвідки, архівні відеоматеріали та документи. Окрім того, опція інтерактивних документів дозволяла кожному долучати власні фото, а також пропозиції щодо зйомок і тем інтерв’ю. Фінансування проекту передбачало громадський внесок, тобто модель краудфандингу або спільнокошту, оскільки, на думку керівників проекту, «кожна гривня окремої людини, кожна історія та фотографія є маленькою частинкою цього проекту». Тому фільм – це результат праці великого колективу. Активну участь у процесі взяли участь релігієзнавець Віктор Єленський та Керівник Департаменту інформації УГКЦ – о.Ігор Яців. До проекту долучилася племінниця Блаженнішого – Марія Рипан. Кінострічка знята продакшн-компанією Screen Media Ukraine. Продюсер Павло Казанцев наголосив, що УГКЦ виступила партнером проекту, Церква допомагала збирати кошти, проте духовенство не ставило знімальній групі жодних умов, навпаки, єдина умова – показати життя Блаженнішого Любомира реалістично і без прикрас. Сам Блаженніший на початку фільму зазначив: «Я не хочу фільму про себе і заради себе. Я просто хочу розповісти, як ми жили, щоб молодь це побачила і, можливо, по-іншому подивилась на той історичний пласт, порівняла його з теперішнім».

«46 РОКІВ Я ПРОЖИВ НА ЗАХОДІ, АЛЕ ВСЕ ЖИТТЯ ВВАЖАЮ СЕБЕ ЛЮДИНОЮ СХОДУ»

Фільм «Любомир» через життя конкретної людини представляє справді цілу панораму історії України та Української Греко-Католицької Церкви. Блаженніший Любомир народився 26 лютого 1933 року у Львові. Своє рідне місто згадує з теплотою. Проте у мирному дитинстві розпочалася війна. Сім'я Гузарів через загрозу виселення на Сибір спочатку втікає до Австрії, а пізніше – до США. На прикладі еміграційних перехресть цієї родини ми бачимо, як жили українці поза межами власної землі, як створювали українські школи та гімназії, пластову спільноту, гуртувалися і допомагали одне одному. Ще з дуже юного віку Любомир мріяв стати священиком, тому згодом вступив до Стемфордської семінарії, з якої, зрештою, розпочинається пастирський шлях. Цей період у житті Блаженнішого Любомира наскрізно переплетений із життям на той час катакомбної і підпільної УГКЦ. Блаженніший згадує теплі зустрічі із Патріархом Йосифом (Сліпим) у США, переїзд до Італії і початок свого монашого життя у монастирі бенедиктинців у Меттен, що у Німеччині. Стиль побуту цього монастиря дуже наближений до студійського уставу (студити – монаша родина, заснована у 1905 році митрополитом Андреєм Шептицьким для відновлення в УГКЦ автентичного східного православного монашества – Ю.Л.). «Молитовне монашество є дуже важливим для Церкви! Молитва – це спілкування з Богом, коли я з Ним спілкуюся, то визнаю Його всемогутність», - наголосив у фільмі Блаженніший Любомир. Наприкінці 70-их через загрозу знищення Церкви Патріарх Йосиф таємно від Ватикану переводить о.Любомира Гузара, о.Степана Чміля та о.Івана Хому у сан «таємних-резервних» архиєреїв. Блаженніший Йосиф розумів, що варто все робити підпільно, аби в СРСР про це не дізнались. Проте незадовго помер владика Степан (Чміль), під час похорону його поминають, як єпископа, тому таємницю розкрито, а у Ватикані з цього приводу вибухнув скандал. «Я ніколи не відчував себе єпископом. Ніколи не хотів ним бути. Розумів, що місія мого життя, - сповнення якогось конкретного завдання», - зазначив  Блаженніший Любомир.

Наприкінці 80-их, за тиждень візиту Михайла Горбачова до Ватикану, в СРСР дозволено реєструвати парафії катакомбної УГКЦ. На початку 90-их Блаженніший Любомир приїжджає в Україну. «Це щось неймовірне, коли ти ступаєш після стількох років поневірянь на рідну землю. Те відчуття неможливо передати, його треба пережити!» - промовив у кадрі зі сльозами на очах Блаженніший. В Україні Блаженніший Любомир живе і піклується монашим життям, опісля – помічник Блаженнішого Мирослава-Івана (Любачівського), з 2001 до 2011 року – Верховний Архиєпископ УГКЦ. Також взимку 2001-го Блаженнішому присвоюють титул кардинала. Проте Блаженніший Любомир каже, що бути кардиналом – це не є щось величне, а ще одна функція.

Життя Блаженнішого Любомира – мапа поневірянь українців, які витримали пробу, зберегли свою ідентичність і вибороли правду. Сьогодні чимало українців покидають рідну землю у пошуках комфортного побуту на Заході. Думаю, що для них Блаженніший може бути взірцем справжнього патріотизму, адже попри майже півстоліття свого життя на Заході досі вважає себе людиною Сходу. «Основна ціль мого життя – бути Людиною, хоч я до кінця не знаю, як воно бути нею. Тому моя молитва спрямована на те, щоб бути доброю і нормальною особистістю», - каже у фільмі Блаженніший.

Загалом життя Блаженнішого Любомира, на мою думку, можна окреслити у трьох словах – простота, мудрість і молитва. Простота, бо він ніколи не прагнув кар'єрного росту, для нього всі титули і відзнаки – ще одне поставлене завдання, завжди жертовний для інших. Мудрість, бо і досі є для багатьох, не лише вірних УГКЦ, моральним і духовним авторитетом, його слова підтримували мільйони українців на Майдані, підтримують і досі у цих важких і трагічних подіях для нашого народу. Молитва, бо його покора і побожність надихають бути активним християнином чи християнкою. Блаженніший завжди присутній на празничних Богослужіннях. Через стан здоров'я він часто сидить у святилищі і молиться. І у його погляді ніби зупиняється час для суєтного і світського, відчиняються двері для реальної присутності Бога. У цьому погляді стільки тиші і миру, хоча навколо триває Літургія, а отже відбувається рух.  Тоді розумієш, наскільки унікально мати таких сучасників, користатися можливістю бачити величне наживо, а не читати з підручників!