Мистецька провокація

Фільм знаменитого данського кінопровокатора, одного з найвидатніших кіномитців сучасності Ларса фон Трієра «Догвіль» побачив світ 2003 року й розтривожив Канський фестиваль. За цю картину фон Трієра було визнано найкращим режисером року за версією Європейської кіноакадемії.

«Догвіль» також відомий черговим формальним експериментом колись автора «Догми 95» — надихаючись театром Брехта, майстер звів декорації фільму до мінімуму, чимало з них просто позначивши крейдою на підлозі у студії. Хоча це не завадило стрічці бути правдиво кінематографічною.

Сюжет розгорається у Сполучених Штатах Америки 1930-х років за Великої депресії. Донька гангстера Грейс не може прийняти криваве ремесло батька й переїздить до містечка Догвіль. Місцеві ховають її від банди гангстерів, а Грейс прагне відпрацювати за гостинність. Але за якийсь час рятівники починають вимагати від неї неможливого...

Ларс фон Трієр є автором таких вікопомних і провокативних фільмів, як «Розсікаючи хвилі», «Ідіоти», «Та, що танцює в темряві», «Антихрист», «Меланхолія», цьогорічна «Німфоманка». Він автор тих стрічок, що повсякчас збурювали і збурюють суспільну думку. Сказати б, розривають інтелектуальну публіку навпіл.

Інакше й бути не може, коли художник завше каже про головне — мистецькими сюжетами й кіномистецькими засобами піднімає найболючіші, найскладніші питання, які, власне, стояли й завше стоять перед людством, перед кожною людиною, але які наш розум часто ладен приспати. Вони ж тим часом нікуди й ніколи від нас не зникають...

Ці проблеми загострюються в житті чи не кожної людини, будь-якого суспільства у критичні моменти існування чи й на межі поміж буттям і небуттям. Фон Трієр наполягає — про них не варто забувати щодня, адже це правда про людину, про кожного з нас. І хоч як би пекельно було із цією правдою, її треба знати.

Адже, ймовірно, таке знання є відправним пунктом на шляху до зміни усталеного порядку речей. І як би не складно було змінити людство, напевне, його таки можна змінювати, але коли ти готовий змінити його в собі. Принаймні, ладен спробувати це зробити.

Ну а «Догвіль» одразу ж після канської прем’єри багато хто визнав безсумнівним шедевром. Водночас, інше крило критичного загалу традиційно, як на адресу фон Трієра, назвало його фільм черговою провокацією і мало не політичним памфлетом.

Тут варто зауважити, що мистецтво і є тим правдивим полем, де має зростати провокація. Це не політика, де провокація часто призводить до людської крови. Провокація ж мистецька — вона викликає не тільки емоційне, а й, зазвичай, інтелектуальне збурення. Власне, за тим маємо ознаку справжнього мистецтва, яке не обслуговує, а тривожить.

Щодо політичності «Догвіля», то вона полягає нібито в програмовому антиамериканізмі замисленої фон Трієром трилогії — другою з неї зафільмованою стрічкою є «Мандерлей», де розглядаються моральні аспекти рабства, а третьою колись має стати картина під назвою «Вашингтон».

Так от, цей самий Трієрів «антиамериканізм» є, радше, сказати б, «європейським глядацьким продуктом» із роду звичайної людської психології — мовляв, якщо такий жах, то це не про нас! Насправді ж режисер писав сценарій та фільмував про підданих Данського королівства. А ще з часів вікопомного Гамлета відомо — все те прямо з нашого життя...

Варто лише зауважити, що в «Догвілі» Ларс фон Трієр звернувся до теми й проблеми помсти у людському житті, а ще міркує над тим, що таке поняття як «добро» аж ніяк не є абсолютним. Також у «Догвілі» Ларс фон Трієр послідовно досліджує природу добра та його іпостасей — краси, любові, благодаті, доводячи неможливість їхнього, я сказав би — автоматичного, існування на землі. За всім цим, як і за злом, завше стоїть конкретна людина.

І зверніть увагу на фінальну коду фільму, її фон Трієр переніс на прикінцеві титри — це надзвичайної сили пронизливі драматичні світлини часів Великої депресії у Сполучених Штатах.

У спеціальному ж сюжеті в програмі йтиметься про образ жінки у фільмах Ларса фон Трієра, що є принциповим та визначальним у його творчості.