На хвилях новорічного ефіру
Що не говори, але, як і раніше, головним способом новорічної розваги був і залишається телевізор. Адже «ящик» не знає втоми і може вивергати новорічну радість з різних широт, в усіх мислимих форматах і виявах протягом цілої доби. Тож, як і раніше, улюбленим новорічним заняттям нашої пострадянської людини у Новорічну ніч залишається свого роду ТБ серфінг — розслаблене блукання з пультом у руках від каналу до каналу, між мішурою і мелодіями новорічних сузір’їв.
Телесерфінг цього року був такий же приємний, як і повний несподіванок. Помітно, що провідні канали перенесли акцент зі стандартних кінопоказів на великі, спеціально підготовані до свят, шоу. Останнє дуже відрадно — схоже, хоч би зараз до нашого ефіру потихеньку повертається Велике Видовище, здавалося б, міцно забуте в останні десять років.
Однак результати цього повернення, або, точніше, відродження, досить різні. Все, як водиться, залежить від установок і цілей самих організаторів шоу, а також від їхнього вміння працювати з такими обов’язковими і необхідними компонентами будь-якої постановки, як режисура, сценарій і, головне, стиль, атмосфера усього, що відбувається у студії. Порівняння роботи різних телекомпаній у цьому напрямі було вельми повчальним.
Так, дуже цікаву спробу здійснив московський ТВ-6, чиє ревю у нас ретранслював ЮТАР . Опальний телеканал влаштував венеціанський карнавал, причому прагнув дотриматися всіх потрібних для того ознак. У кадрі кружляли маски, співали звабливі красуні, танцювали галантні кавалери і звучала італійська мова. І все б добре, але позичання, початкова віртуальність усього задуму, схоже, зіграла не на користь усій, досить симпатичній, витівці. Дійсно, бутафорський міст ніколи не одягнеться у ні з чим незрівнянний венеціанський просолений камінь. І знаменитий Гранд-канал, при всьому бажанні організаторів, не спрямує свої води крізь московський знімальний павільйон. Венеція залишається там, де їй належить бути, і в клубах гліцеринового диму навряд чи можливо приховати цю бентежну істину.
Власне, все та ж бутафорія цього разу вже в ранзі основоположної ідеї, знівелювала ще один, також досить цікавий проект — «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», випущені телеканалом «Інтер». Задум, дійсно, вдячний і незапитаний. Адже класична література є справжньою скарбницею для будь- яких, скільки завгодно витончених, торжеств, а вже тексти раннього Гоголя — і поготів. Однак, при всій їх уявній простоті, ці сюжети вимагають дуже високого рівня виконання. Ось тут-то і вийшла накладка.
Як акторів постановники «Вечорів» залучили переважно зірок естради, російських і українських, переодягнули і загримували їх під хуторян. Коли зірки співають — ще нічого, але ось коли вони починають грати, нехай навіть і надто спрощено, гоголiвський сюжет, починаються проблеми. Адже навіть найпопулярніший, найвиразніший і найголосистіший співак (співачка), не маючи мінімальної акторської підготовки, тим паче відповідних професійних даних, не зможе порівнятися навіть із середнього рівня актором. Фактично, музиканти, співаки і співачки більшу частину часу у «Вечорах» виконували абсолютно їм невластиві, незвичні функції, намагалися уживатися в деякі образи, котрі в будь-якому випадку вимагають ретельного, багатоденного опрацювання. Але зрештою це не їх провина — робили як уміли. Однак в основі самої «інтерівської» Диканьки крилася та ж родова вада, що і в московській Венеції. На потіху публіці хотіли показати життєрадісний український хутірець, заради дохідливості максимально спростивши його. У результаті — це, повірте, далеко не дріб’язкове питання — усі персонажі спектаклю розмовляють неймовірною, але до болю знайомою сумішшю російської та української мов. І якби тільки справа у суржику! Загалом, як не прикро, доводиться визнати, що більшість героїв з більшим чи меншим завзяттям займаються старовинним і непозбутнім заняттям — «ганяють хохла». Весь набір зашкарублих атрибутів у наявності — шаровари і вуса, «горілка» і товсті дядьки, верескливі дівки і п’яні пики. На екрані буяє, пишним кольором квітне — не Україна, ні, але її спотворений, забавний, зовсім несмішний образ — Малоросія. І це, на жаль, навіть сьогодні залишається актуальною спадщиною і для нашої культури, і для нашого, вже начебто незалежного телебачення.
Адже немає потреби вигадувати якісь особливі рецепти, впрягати в один віз коней і трепетну лань. Є назва, яка завжди, незалежно від зміни політичного режиму і погоди надворі, викликає у наших глядачів тільки найзатишніші та найтепліші асоціації — «Голубий вогник». Власне, саме таким шляхом у новорічну ніч пішов канал «1+1», зробивши постановку «Вогника» спільно з московським ОРТ , який на цьому набив руку.
Що важливо, з самого початку ніхто не мав наміру копіювати один до одного радянський класичний «Вогник» — інакше це був би ще один варіант бутафорської Венеції або Диканьки. Ні, стара форма була використана сповна заради зовсім нового змісту.
Так, уже пролог програми представив ведучих «1+1» в абсолютно незвичній, якось особливо «олюдненій», чи що якості — вони... заспівали. Утворилися вельми незвичайні соло і дуети. Людмила Добровольська і В’ячеслав Піховшек (він справді приголомшив, заспівавши оду парламенту, що знову обирається ), Данило Яневський і Анатолій Борсюк у цій небувалій якості виявили себе з честю, блиснувши неочікуваним артистизмом. Загалом, глядачам довелося побачити результати чотириденної роботи — найбільш блискучої окупації «Мосфільму», яка траплялася на цій знаменитій студії за останні роки. Дійсно, дуже давно у цих стінах не веселилося, не співало, не танцювало і не ходило на головах стільки зірок.
Звичайно, кращого подарунку до 2002 року, оголошеного у Росії роком України, ніж ця сліпуча інтервенція, не можна було і вигадати. «Вогник» проходив у витонченому, стильному інтер’єрі — з двома сценами, романтичною сріблястою альтанкою і сюрреалістичною барною стойкою. Наші артисти — Ірина Білик, Таїсія Повалій, Ніна Матвієнко, «Танок на майдані Конго», Асія Ахат — ні в чому не поступалися російським, а «Пікардійська терція» просто зачарувала навіть найвибагливішу публіку «Вогника», що суцільно складалася з мастодонтів шоу- і телебізнесу.
Не відставали від естрадних героїв і лицарі ефіру. Данило Яневський та Анатолій Борсюк удосконалювали своє мистецтво танцювати вальс. У Вірки Сердючки від надлишку почуттів трохи не згорів концертний костюм, який вона відважно загасила шампанським. Сніжана Єгорова залишилася надзвичайною і у чужій столиці, Ольга Герасим’юк ходила у небачених досі на ній суперсексуальних джинсах, Людмила Добровольська чудово перевтілилася в амазонку. Але співоче покликання, схоже, найбільше заразливе. І ось уже Ганна Безулик зазнала метаморфози в цю дивну ніч, ставши хормейстером — під її орудою заспівала вся московська частина творчої групи «Вогника». Загалом, москвичам настільки сподобалися наші музиканти, що вони велику частину українських музичних номерів вирішили взяти і у свій варіант новорічного шоу.
Запас міцності на довгі різдвяні канікули у «1+1» виявився дійсно великим. І якщо у вечір Різдва «Інтер» вдруге показував усе ті ж «Вечори», на «другій кнопці» пройшли, як завжди, «Різдвяні зустрічі з Аллою Пугачовою» , де знову на рівних виступали російські та українські таланти.
Два самостійних, великих видовища, що запам’ятовуються, від Нового року до свят-вечора — досить вражає. Адже можемо, якщо захочемо...
