Некрофіли
Як повідомляє агенція «Інтерфакс» ще декілька російських студенток-відмінниць поїхали до Сирії допомагати воїнам аллаха з ІДІЛ. Скільки росіян уже допомагають, точно невідомо. Цифри, які називаються, відрізняються на порядок: від декількох сотень до декількох тисяч. На недавній конференції в Москві експерт з МДІМВ Ахмет Ярликанов повідомив, що у складі ІДІЛ можуть воювати близько 10—15% росіян від загального числа бойовиків, в основному вихідців із Північного Кавказу.
Ще більше росіян їдуть убивати і вмирати в «ДНР» і «ЛНР». Навіщо і чого вони так тягнуться до смерті? Звідки стільки некрофілії в російському суспільстві? Психоаналітик Еріх Фромм у книзі «Анатомія людської деструктивності» писав, що причиною некрофілії може бути «гнітюча, позбавлена радості атмосфера в родині, сонливість... відсутність цікавості до життя, стимулів, прагнень і надій, а також дух руйнування в соціальній реальності в цілому».
• Некрофілія, тяга до смерті цілеспрямовано формується в російському суспільстві, перш за все телебаченням. Кожна інформаційна програма, будь-яка аналітична підсумкова передача на третину, а то й наполовину складається з демонстрації знарядь убивства, причому ведучий обов’язково захоплюється тим, яке це потужне й досконале знаряддя, як багато живого можна з його допомогою зробити мертвим. Чим більше людина схильна до некрофілії, тим більше в неї шансів стати зіркою телеекрану, тим більш охоче її запрошують до студії.
Ось, наприклад, останній випуск «Списку Норкина», який вийшов на НТВ 14.06.2015. У студії письменник Олександр Проханов і редактор «Эха Москвы» Олексій Венедиктов. Соліст, природно, Проханов, а роль Венедиктова — бути спаринг-партнером, на якому письменник Проханов відпрацьовує свої ударні промови.
Тема — повернення пам’ятника Дзержинському. Проханов, природно, «за», Венедиктов — «проти». Норкин усім своїм виглядом показує, що він усією душею за «Залізного Фелікса» і з перших хвилин ставить на голосування питання: «повернення Дзержинського це шлях уперед чи розворот назад? Яким чином повернення пам’ятника людині позаминулої доби, якою б вона не була, людині, яка померла майже 90 років тому, може виявитися «шляхом уперед», це питання взагалі не обговорюється.
• Підсумки стартового голосування: 71% у студії вважає, що пам’ятник, який повернувся на місце, негайно підхопиться і поведе нас уперед, і лише 29% побоюються, що цей бовван може розвернути суспільство назад. Натхненний Проханов витійствує: «1991 року цей пам’ятник було знесено, а разом із ним було знесено Росію, але потім, якимось таємничим чином вона зуміла відродитися...». Втім, він усе це говорив уже тисячі разів, і, ймовірно, ті, хто регулярно дивиться російські телеканали, самостійно могли б продовжити промову Проханова з будь-якого місця. І, попри те, що все, що він може сказати, всім добре відомо до останнього слова, камера вихоплює глядачів, які співчутливо кивають і дивляться на старого некрофіла закоханими очима. Так кіноман може десятки разів дивитися улюблений фільм. Сталін, наприклад, понад 30 разів переглянув «Чапаєва».
Олександра Проханова можна вважати головним співцем і пропагандистом некрофілії в Росії. Оспівуючи ці «божественні танки та «Іскандери», «прекрасні атомні підводні човни» і «чарівні «Тополя», він всіма силами душі благає про смерть всього людства. Ну, якщо не вийде згубити всіх, то дайте вже спалити хоча б Росію та її найближче оточення.
• Тут якось на «Недільному вечорі» у Соловйова Проханов, дискутуючи щодо горбачовської перебудови, заявив, мовляв, «краще третя світова війна, ніж «перебудова-2». Мабуть, після передачі його хтось похвалив, мовляв, добре сказав, Олександр Андрійович, у саму точку сказав, по-нашому, по-некрофільськи. І ось, уже другу передачу поспіль, уже не на другій, а на четвертій кнопці російського телебачення, Проханов вимагає подати йому третю світову, і одночасно велить заборонити «перебудову-2».
У цій некрофільській виставі Проханов виграє, оскільки йому протистоїть Венедиктов, який, на відміну від Проханова не має виразної позиції. Проханов зрозумілий і простий, як герой фільму жахів. Ось він, у вигляді вовкулака, слина з іклів крапає. Він за Сталіна, за Дзержинського і за Третю світову (вона ж і Остання, Кінцева, далі потяг не піде, прохання звільнити вагони). Ідіть до нас, хлопці, з нами страшно, але цікаво, — говорить Проханов, а також бойовики ІДІЛ, «ДНР», «ЛНР», сомалійські пірати та інша погань, яка обожнює чужу смерть, і не дуже цінує своє нікчемне життя.
• А що Венедиктов? Ну так, наябедничав, що Дзержинський, виявляється, виступав за страти без суду. Ну, й що? Міг би ще додати, що цей найкращий друг безпритульних і залізничників був ініціатором масового терору, і, взагалі, був великий вигадник щодо цього, винайшов, наприклад, інституцію заручників, яку згодом у нього перейняли гітлерівці. Все це Венедиктов міг би сказати, але це нічого б не змінило в результаті.
А підсумок був таким. Наприкінці передачі Норкин провів повторне голосування, трохи змінивши формулювання: «чи хочете ви особисто повернути на місце пам’ятник Дзержинському, чи не хочете?». Підсумок: 74% — хочуть, 26% — ні. Тобто за підсумками передачі 3% перебігли від Венедиктова до Проханова. Що хоче і куди кличе Проханов, зрозуміло. А ось що пропонує Венедиктов, окрім лавірування між оточенням Путіна і Лесі Рябцевої під столом? Замало для такої країни як Росія.
• От як Фромм описує симптоми некрофілії у людини: «Некрофілія — пристрасний потяг до всього мертвого, хворого, гнилісного, розкладеного. Одночасно, це пристрасне бажання перетворити все живе на неживе, пристрасть до руйнування заради руйнування, а також винятковий інтерес до всього механічного (небіологічного).
Приміряйте цей саван на російський публічний простір. Ось некрофіл Єгор Холмогоров публікує 17.06.2015 в «Известиях» статтю за назвою: «Бунт «живого щита», в якій повідомляє: «Сьогодні громадяни Донбасу вимагають саме війни».
• А ось некрофільська Держдума майже в цілковитій одностайності (один Гудков-молодший проти) ухвалює закон «про забуття в Мережі», який зобов’язує пошуковиків видаляти на вимогу громадянина будь-яку інформацію. Пам’ять — це властивість живих. Мертвим пам’ять не потрібна. Коли мерці спускаються до царства Аїда, то п’ють з Лети, річки забуття. Ось таку річку забуття некрофільські депутати запустили до інтернету, щоб там теж була обстановка як у Думі. Або як на цвинтарі.
Некрофіл Володимир Чуров, глава ЦВК Росії, заявив, що не вважає Європейський Суд із прав Людини судовою інстанцією. Мета — зламати європейське начало Росії і вийти із ЄС. Руйнування заради руйнування, мета — замінити живе європейське начало в Росії, яке ну ніяк не помре, — азіатською мертвечиною.
• Некрофілія — це така напасть, яка не піддається самолікуванню. За пацієнтом потрібен суворий контроль та індивідуальні заходи. Зазвичай, за умови примусової ізоляції.
