Неможливість дискусії
Заголовок першої глави великого булгаківського роману: «Ніколи не розмовляйте з невідомими» варто було б включити до пам’ятки для користувача-початківця соцмереж, що допомогло б новачкові зберегти неабияку частку здоров’я, нервів і віри в людей. Оскільки сьогодні ситуація така, що з вірогідністю 90% цим невідомим виявиться бот, вирощений у лабораторії Ольгіно, на околиці Москви, де сотні молодих людей цілодобово, змінюючи один одного, строчать десятки тисяч постів і коментарів до чужих постів, прославляючи Путіна, лаючи Порошенка й звинувачуючи в усіх бідах людства США і персонально Обаму.
• Основна мета — розкрутити «спіраль мовчання», створити ось цю видимість 86% підтримки Путина, яку потім проштампує ВЦІОМ, додавши цій уявній одностайності статусу «наукового факту».
Інша, не менш важлива мета — зруйнувати простір діалогу в російськомовному світі, відохотити вступати в дискусії, постійно заважати людям розмовляти. Ольгінські боти вирішують ці завдання в мережі, а в телеефірі цю функцію беруть на себе шоумени типу Соловйова, Толстого і Норкіна, які поставили на потік виробництво псевдодискусій, у яких проти зграї ефірних ботів випускають одного-двох щирих людей, які намагаються думати в ефірі. Досвідчений шоумен негайно натягує на таку щиру людину клоунський ковпак і, показуючи на нього пальцем, регоче: «Ні, ви подивіться на цього клоуна — він в ефір думати прийшов — знайшов місце!»
• Утім, у російському телевізорі є експериментальний майданчик, на якому сили людей і ботів майже зрівнюються. У передачі Валерія Фадєєва «Структура моменту», що виходить на першому каналі, інколи проти трьох людей випускають трьох ботів. «Майже» зрівнюються тому, що ведучий завжди грає на боці ботів. Але, незважаючи на таку відносну рівність сил, дискусія все одно неможлива, оскільки боти на неї нездатні, оскільки вони запрограмовані на руйнування дискусії, а не на її ведення.
У «Структурі моменту» від 19.05.2015 з боку людей були журналіст Станіслав Кучер, заступник директора ІНІОН Тетяна Пархаліна і американський журналіст Майкл Бом. У команді ботів — комуністичний депутат Держдуми Леонід Калашников, піарник і політтехнолог Костянтин Костін і депутат Держдуми від ЛДПР Леонід Слуцький. Говорили, звісно, про США (обговорювали, чого це раптом Керрі і Нуланд приїхали) і про Україну (безперервно гикалося Порошенкові).
• Тон розмові задав Фадєєв, назвавши Вікторію Нуланд любителькою виробів з борошна. Від команди ботів першим в атаку пішов, як і належить комуністам, депутат Калашников. Він пояснив, що Америка зрозуміла свій провал, побачила, що весь світ підтримує Росію й, побоявшись залишитися осторонь, приїхала в центр ухвалення світових рішень, тобто до Росії. Похваливши США за кмітливість, комуністичний депутат Калашников тут-таки обурився поведінкою Порошенка, який сидить у Нормандській четвірці (тут депутат Калашников склав руки на столі й надав обличчю безглуздого виразу, показуючи, як обурливо, безглуздо й лицемірно президент України сидить в цій самій Нормандській четвірці) у той час, як він має вести переговори з лідерами «ДНР» і «ЛНР».
Щоб президентові Порошенку було на кого рівнятися, комуністичний депутат Калашников навів як приклад президента Азербайджану Гейдара Алієва, який не гребував вступати в переговори з бунтівною опозицією, і в результаті цих переговорів, як пояснив Калашников, бунтівна опозиція була роззброєна, а потім і взагалі ліквідована.
• Дивно, що депутат Калашников відправив президента України переймати далекий азербайджанський досвід, коли в Росії свого досвіду успішних переговорів з сепаратистами більш ніж достатньо. Про це дипломатичне переговорне мистецтво багато могли б розповісти президенти Чечні Джохар Дудаєв і Аслан Масхадов, якби кожен з них не був знищений під час вельми тривалих дипломатичних переговорів.
• Якщо з боку ботів головним спікером був депутат Калашников, то з другого боку тягар лідерства взяв на себе журналіст Станіслав Кучер, який на відміну від опонентів весь час намагався думати в ефірі. А оскільки думання — це процес досить морочливий і тривалий, то незважаючи на добру російську усну, професійний телеведучий Станіслав Кучер не міг переспорити своїх опонентів, які постійно кидали в нього короткими ударними фразами з методичок.
Журналіст Кучер намагається сформулювати свою позицію, згадуючи, як він на початку 90-х у «Комсомолці» виступав проти огульного преклоніння перед США, а зараз виступає проти того, щоб вважати США головним злом на землі. «Америка не є єдиною кремлівською баштою, — продовжує думати в ефірі Станіслав Кучер, і ставить запитання: — Чому ми весь час говоримо й думаємо про Америку, тоді як треба говорити й думати про себе, як це робить та ж Америка? Навіщо ми шукаємо весь час зовнішнього ворога?»
• У відповідь на роздуми Кучера, звернені до лівої півкулі мозку телеглядачів, до того, де повинна міститися логіка, слідує молодецька відповідь Калашникова в область правої півкулі, що включає емоції й образи: «Нас тисячу років намагалися завоювати, тому ми завжди протистояли зовнішній агресії, а самі ні на кого не нападали». У форматі телешоу неможливо вдаватися до історичного екскурсу й пояснювати, як вийшло, що вічно покірлива й нікого не захоплююча Росія стала власницею найбільшої в світі території. Тому в цьому обміні репліками слово залишається за командою ботів.
Людина, яка думає, зовні завжди програє боту, як людина, яка намагається грати в шашки обов’язково програє суперникові, який на тій же дошці грає в «Чапаєва». Думаюча людина намагається шукати істину, тому вона не завжди впевнена у своїй правоті й більше ставить запитань. У бота є готові відповіді на всі питання, оскільки ці відповіді він шукає не в реальному житті, де ці відповіді знаходяться в результаті болісного пошуку, а в методичці, де ці відповіді сформульовані коротко й зрозуміло.
Журналіст Кучер задається питанням, чому, якщо істина на нашому боці й інтереси українського народу захищає Росія, а не США і Європа, чому в цьому випадку наші спецслужби й наша дипломатія не змогли переграти спецслужби й дипломатію Заходу й поступилися противникові впливом на Україну.
• У відповідь з команди ботів прилітає миттєва цитата з методички, озвучена політтехнологом Костіним: «А тому що в нас немає звички викручувати руки й влізати в чужі справи». Оскільки навіть просте перерахування народів, яким наша країна лише за останні сто років «викрутила руки» й перерахування країн, у чиї справи наша країна «влізла», зайняло б час, який можна порівняти з тривалістю всієї передачі, мабуть, тому ця цитата з методички залишилася без відповіді, що цілком могло справити на телеглядачів враження, що в дискусії ботів і людей знову виграють боти.
Бот ніколи не помиляється, оскільки все, що він говорить, перебуває поза логікою й ніяк не співвідноситься в реальністю. Думаюча людина помиляється регулярно й часто говорить речі дивні. Той же журналіст Станіслав Кучер, який постійно намагався думати в ефірі, поділився своїми думками про той багатополярний світ, який був би на його думку правильним і корисним для людства. У цьому світі, на думку Станіслава Кучера, мають бути три полюси: США, Китай і Росія як лідер об’єднаної Європи. Якби журналіст Кучер додав, що це світ його патріотичної мрії, то ця дивовижна конструкція стала б зрозумілою. Оскільки йшлося не про уявний Град Кітеж, а про реальність, то гіпотеза про те, що Росії треба було б очолити Європу, виглядає приблизно настільки здійсненною, наскільки ймовірною є перспектива журналіста Станіслава Кучера сісти найближчим часом на папський престол.
• Під час передачі була мить, коли здавалося, що журналістові Кучерові вдалося створити реальний простір дискусії. Коли він зміг нав’язати розмову не про те, які жахливі США і який поганий Порошенко, а про те, що мала б зробити Росія, щоб врегулювати конфлікт в Україні. Але це була саме мить, оскільки боти швидко оговталися й знову почали цитувати методички, а у ведучому Валерії Фадєєві раптом прокинувся Володимир Соловйов і заявив, що «у нас дуже хороші танки і ракети, і саме вони є гарантією врегулювання українського конфлікту».
Після цих слів стало зрозуміло, що дискутувати нема про що, оскільки для людей дискусія є місцем пошуку істини або, на худий кінець, місцем оприлюднення своєї думки, а для ботів це спецоперація, в якій боти, тобто солдати інформаційних військ, координують свої дії з танкістами й ракетниками. Яка вже тут може бути дискусія.
