Обвал незалежності на вітчизняному ТБ
На УТ-1, як і раніше, є кому співати осанну владі. З приводу і параду, і дійства в палаці «Україна», і милого нагородного флірту влади з вірнопідданими (і навіть не дуже) в Маріїнці і під склепіннями УПЦКП моїми колегами вже сказано начебто все. Залишилося лише ненав’язливо завважити про те, що все-таки було кому на державному ТБ з «особливим хвилюванням» і придихом озвучувати «картинку». Григорій Козаков, Павло Власов і, звісно ж, Наталія Мещерська, яка із зворушливою жіночою забудькуватістю і підлесливістю повідомила про те, що «не кожний Президент зважиться вийти в народ» (якщо, звичайно, кореспондент не мала на увазі президента такої країни, в якій такий стан справ.) І виявляється, що вже сьогодні Україна є саме такою «оновленою, про яку мріяв Шевченко» (УТН, 23.08). Уже давно «ми усі — єдина нація» (УТН, 24.08), «наші серця повнять» всі належні «особливому хвилюванню» почуття, і ллються з вуст кореспондента Наталії Баринової натхненні вірші, і патока позбавленого смаку пафосу нескінченна... Зрозуміло, про події в Луганську і про акцію чорнобильців разом із соціалістами в УТН у День незалежності не було сказано жодного слова.
А втім, дивує насправді інше: чому всій силі іміджмейкерської команди Президента, прем’єр-міністра, НДП та інших бракує бодай дещиці здорового глузду, який підказав би, що не можна так зневажати власний народ, аби не підозрювати в ньому здатності дивитися на речі реально, а отже, сприймати все, що відбувалося в ці дні в кращому разі як бенкет під час чуми, в гіршому — як особливо витончене над ним знущання. Якась невпевненість у власній відповідності майнула в промовах Президента, коли він у бліц-інтерв’ю пані Мещерській повідомив, що «серце краще б’ється, бо немає у людей зла». Водночас Президент не сумнівається в тому, що все зло, природно, лише від підступів ворогів («є сили, які...» — нині дуже популярна конструкція), а сам він до цього зла — тобто до реального стану справ у країні — нібито й не причетний. Невпевненість у власних силах «прозвучала» і в мовчазних вустах Президента, який віддав виступ з нагоди епохальної річниці незалежності «товаришу» Ткаченку. Ну, звісно, якщо нема чого сказати про успіхи, то про що тоді ще говорити?! Про «програму національного відродження», яку на восьмому році незалежності України нібито збираються створювати в пролетарському єднанні всі гілки влади, все одно розумні ж не повірять. Ну а розраховувати виключно на, м’яко кажучи, легковірних у такий історичний момент навіть такі іміджмейкери, навіть такому президентові, очевидно, порадити не зважилися. А коли після всіх райдужних заяв у ефірі УТ-1 про невідкладну допомогу МВФ з’ясувалося, що допомоги цієї невідомо ще коли чекати, пан Кушнарьов (ну такий збіг!) цієї середи раптом виявив у УТН дива самокритики з нагоди нібито майбутньої адміністративної реформи. Євген Петрович визнав, що досягнень у справі боротьби з бюрократією, яка є «найбільшим гальмом на шляху реформ», у нас з 1994 року немає, оскільки «ми недооцінили можливості нашої державної бюрократії щодо самозбереження і саморозвитку». Було також заявлено, що влада повинна думати не «про себе особисто, а про інтереси людей» (очевидно, тому, що йшлося про владу насамперед місцеву).
Більш-менш об’єктивний і розгорнений аналіз фінансової ситуації в Україні давали в нашому ефірі лише «Вікна-бізнес» (СТБ), які заявили, до речі, що «вкотре вже хтось не подумав» перед тим, як, піддавшись паніці, почав девальвувати національну валюту вслід за російською. «Вісті» (ICTV), знов-таки єдині з новинних програм, обережно повідомляли про конкретні й стрімко зростаючі ціни на вітчизняних продуктових ринках. Ну а Вадим Долганов («7 днів», УТ-1), розповівши про «певний позитивний резонанс» на нестандартні дії пана Пустовойтенка щодо податкових боржників («ТСН» («1+1») вирішили — навряд чи без чиєїсь команди — ці дії вустами помічника Президента Володимира Рижова охайненько критикнути), з особливим натхненням у прямому ефірі творив портрет національного героя Віктора Ющенка, який мужньо й, головне, успішно(!) рятує гривню. І все було б добре, якби все справді добре закінчилося і ні гривня, ні МВФ не підвів... Тим паче, що переводити стрілки Вадим Долганов великий майстер. Для святкових «7 днів» навіть «сенсацію» з помпою розкопали: записи із журналу чергувань на ретрансляційному ПУ «Фороса» (до цього, звісно, переглянути їх нікому не спадало на думку), які доводять, що Горбачов сам собі влаштував у Форосі інформаційну блокаду. А ще в програмі патетично перерахували досягнення зовнішньої політики, повідомивши, що Україна є «привабливим партнером для міжнародної співпраці». Ціну таким твердженням відверто продемонстрували в програмі Матвія Ганапольського «Давайте обговоримо» («Інтер») того ж Дня незалежності, учасники якої намагалися з’ясувати, як іноземцеві жити і вести бізнес в Україні. До речі, на тому самому «Інтері» спершу в суботньому випуску «Подробиць тижня» з вельми іронічною інтонацією розповідали про «програмний» виступ Олександра Ткаченка. Але, на жаль, колегам можна тільки поспівчувати: судячи з усього, прес з Банкової невблаганний. І вже 24.08. тональність коментарів «Подробиць» була зовсім іншою. Навіть кореспондент Денис Жарких, який зазвичай вирізняється нескаламученим заангажованістю журналістським поглядом, повідомив про «надії», що знову з’явилися на те, що «все буде добре» — природно, у зв’язку з останніми указами Президента, при цьому виявилося, що радикальному реформаторові Кучмі перешкодили в 94-му зовнішні борги (чи лише вони?), і саме тому обвальний спад економіки вдалося зупинити (та невже?) лише 97 року.
За відомими теоріями психології, лише екстремальні ситуації здатні сказати про людей (зокрема і їм самим) всю правду, якою вона є. Скидається, що це правильно й щодо телепередач. Нинішній черговий іспит на бодай мінімальну присутність об’єктивності та критичності в оцінках витримав лише канал СТБ — більше завдяки «Вікнам-бізнес», ніж власне інформаційним «Вікнам». А ще — завдяки фільмові Сергія Буковського «Сон», поставленому у вечірній ефір Дня незалежності. Картина, знята ще в часи перебудовного Союзу, якa розповідає про оспіваних Шевченком людей і землі, що їх поглинуло (й досі поглинає) Канівське водосховище, виявилася найчеснішим і найчистішим — емоційно й етично — свідченням часу з усього того, що пройшло в ці дні в ефірі. Бо проблеми тих, кого неправедна влада виживає з рідної землі, глобально залишилися, на жаль, колишніми. І якою дивною і страшною асоціацією стали в 98-му кадри дніпровських круч, що обвалюються, їхню дренажну систему погубили споруджені нашою людиною «моря». І не тільки в сенсі обвалу національної валюти.
