«Партизани» рівняються на Шарикова
У недосвідченого глядача, який необережно увімкнув 24 лютого Перший канал російського телебачення і натрапив на програму Петра Толстого «Время покажет», неминуче склалося б враження, що він потрапив на канал, що належить не Російській Федерації, а якійсь терористичній організації під назвою «Харківські партизани». У цьому переконувало все: і зміст передачі, і склад аудиторії, і репліки гостей. Говорили, природно, про Україну і багато про теракт у Харкові 22 лютого, що забрав життя декількох громадян України.
Заява Філіпа Екозьянця, якого Петро Толстой представив як одного із лідерів «харківських партизан», була показана на федеральному каналі повністю і з таким пієтетом, неначе це заява значного політичного лідера. «Харківський партизан» повідомив, що його організація не причетна до цього теракту, але має в своєму розпорядженні «достовірну інформацію», що вибух було здійснено за особистим наказом міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова «з метою ввести на Харківщині режим антитерористичної операції».
• Значна кількість «харківських партизанів» перебувала безпосередньо в студії Першого каналу. Їх було стільки, що Петро Толстой навіть запитав, чи залишилися ще в самому Харкові «партизани», чи вони всі перебралися до Москви. «Ні, — бадьоро відповів якийсь збентежений хлопець, — залишилися ще і в Харкові». Толстого ця відповідь явно влаштувала, і він звелів показати на екрані кадри теракту, після чого попросив їх прокоментувати ще одного з «партизанів».
«Партизан» пояснив, що харківський вибух — це справа рук СБУ і він може це довести просто в студії тим, що самі кадри, продемонстровані в ефірі Першого каналу, фільмувала людина з «сімки». Приголомшений Толстой запитав, звідки така впевненість, на що отримав карбовану відповідь: «Мені про це повідомило джерело з МВС».
Отримавши з надійного джерела настільки переконливі свідчення злочинних дій київських силовиків проти свого народу, Толстой вибрався з партизанського лісу студії і звернувся за коментарями до віп-гостей, серед яких було декілька депутатів Держдуми, а також Сергій Доренко і колишній депутат Верховної Ради Микола Левченко, якому й було надано слово. Узявши слово, Левченко негайно занурився в історичні аналогії. Україна — це Німеччина. Слабкий президент Порошенко — це, природно, Гінденбург.
• «А хто ж Гітлер?» — з надією запитав Толстой. Помітно було, що йому сподобалася ця історична аналогія і він навіть якось натхненний тим, що в Україні незабаром з’явиться свій Гітлер. Левченко, навпаки, розгубився, він явно не чекав, що його метафора заведе в таку конкретику, але, оскільки ведучий наполегливо вимагав назвати ім’я українського Гітлера, він заявив, що є декілька кандидатів, ось, наприклад, той же Ярош.
Кандидатура Яроша всіх влаштувала, окрім Доренка, який закричав: «Солдатські імператори! Солдатські імператори повинні прийти!». Доренко взагалі був дуже збуджений і на початку сюжету про Україну став викрикувати: «Більше пекла! Більше пекла! Ось яким має бути наше гасло!». Співведуча Толстого Катерина Гордєєва, яка виступала в цій програмі в амплуа доброчесної домогосподарки, спробувала урезонити старіючого телекілера, волаючи до його совісті, мовляв, програму дивляться мільйони, тому вимагати більше пекла якось не дуже.
• Зрозумівши марність своїх спроб знайти совість у Доренка, Гордєєва надала йому слово, сподіваючись, мабуть, що він тоді заспокоїться й перестане кричати з місця. Доренко одразу ж знову заволав своє «більше пекла!» і пояснив, нарешті, в чому глибокий сенс цього прогресивного і гуманістичного гасла. «В Україні, — сказав Доренко, — йде гниття держави, що не відбулася. Ви стоїте на краю гниючої ями і намагаєтеся їсти яблуко. Залити все рідким азотом і дати погнисти!»
Під час живописання цієї апетитної картинки обличчя деяких пані в студії набули ніжно-зеленого відтінку, тому Толстой швидко передав слово українському журналістові Юрієві Коту, який вніс свій вклад у розслідування справжніх причин харківської трагедії. «З цієї акції стирчать вуха СБУ, — заявив журналіст Кот. — І коли ми прийдемо до Києва, я надам суду запис розмови п’яних есбеушників, які готували цей теракт».
• Вважаю, що після настільки авторитетного свідчення жодних сумнівів у тому, що загибель людей у Харкові — це справа рук київської влади, не залишилося ні у кого в студії і в більшої частини аудиторії Першого каналу. Справа залишилася за малим: дочекатися, коли журналіст Кот «прийде до Києва» і пояснить, навіщо цей злочин знадобився «хунті». Для цього Петро Толстой звернувся до експерта з Харкова, зв’язавшись із ним по скайпу. «У чому ідея розповсюдити нестабільність на Харків?» — запитав Толстой. «Для них головне, аби виріс курс долара, аби ми, харків’яни, перестали поважати один одного», — відповів експерт.
Тобто в пошуку тих, кому це вигідно, останкінські аристотелі будують наступний логічний ланцюжок: київській владі потрібно дестабілізувати частину підвідомчої території, розвалити економіку, за яку вони несуть відповідальність, і розпалити у себе в країні пожежу соціальної неприязні. Це велика посилка останкінського силогізму. Для цього «хунті» потрібен теракт. Це мала посилка. Отже, теракт влаштувала «хунта». Це останкінський висновок. Зміст «великої посилки» доказу не підлягає. До нього треба ставитися за заповітом Тертуліана: вірую, бо абсурдно. Тут важливо, аби паства не відривалася від телевізора, і куди б вона, паства, не кинула свій погляд і не повернула вухо, скрізь їй говорили б одне й те саме.
• Для зміцнення віри в абсурд притягуються чималі сили, і не лише журналістські. У «Вестях» від 25.02 опублікована стаття філософа Юрія Тюріна «Від Копенгагена до Харкова», в якій філософ Тюрін прагне об’єднати всі останні теракти в Європі в межах однієї логіки. «Нещодавні терористичні атаки в Парижі і Копенгагені виглядають анітрохи не менш дивно і двозначно, ніж події на Україні», — пише філософ Тюрін.
«Ніхто з політиків і журналістів серйозно не переймається питанням — кому перш за все це вигідно? Хто виграв від такого роду звірств?» Ніхто не переймається, а філософ Тюрін переймається. І ось що у нього виходить. «Не встиг, здається, весь цивілізований світ — або ті, хто зараховують себе до нього, — вигукнути з суто французькою експресією «Я теж Шарлі!», як спритні данці (!) немов підскочили на хвилю світового співчуття, чуйності і солідарності з постраждалою нацією прибічників свободи слова». Кінець цитати.
Тобто, ви зрозуміли, в чому глибина думки філософа. Ну, звичайно, це французи і данці самі себе вбивають для того, щоб спрямувати на себе «хвилю світового співчуття, чуйності і солідарності». Включаючи в цю логіку Україну, філософ Тюрін, мабуть, натякає, що київська влада вбиває своїх громадян, аби викликати до себе співчуття?
• Для того, щоб сприймати подібну аргументацію, треба досягти певного рівня. І цей рівень анатомічно точно описаний в літературі. Ось цей опис: «Вечером Шариков присвоил в кабинете Филиппа Филипповича два червонца, лежащих под пресс-папье, пропал из квартиры, вернулся поздно и совершенно пьяный... От двух червонцев Шариков категорически отперся и при этом выговорил что-то неявственное насчет того, что вот, мол, он не один в квартире... Шариков качнулся, открыл совершенно посоловевшие глаза и высказал предположение: а может бать, Зинка взяла...».
Вам не здається, що останнім часом «Собаче серце» стає одним із найактуальніших творів літератури?
