Просвіта проти пропаганди

Просвітній проект «LIKБЕЗ. Історичний фронт», представлений лише кілька тижнів тому (див. статтю «Історія на фронті інформаційної війни» від 12-13 вересня ц.р.), вже набув чималого розголосу, на який, за словами його ініціаторів, ніхто не очікував. Впродовж останніх днів сайт проекту навіть зіткнувся з технічними проблемами, пов’язаними з  великим напливом відвідувачів.

Нагадаємо, що автори проекту мали на меті створити своєрідний онлайн-довідник, у якому кожен зацікавлений зміг би знайти для себе відповіді на питання на зразок, що таке «Україна», «історія України» та «територія України» – тобто якраз на ті, довкола яких виникає найбільше дискусій та маніпуляцій. Історики (більше десяти чоловік), які працюють над наповненням сайту на чолі з координатором проекту кандидатом історичних наук й автором «Дня» Кирилом Галушком, прагнуть розвіяти міфи та стереотипи, які існують щодо теми формування української ідентичності, країни, держави та народу, й у доступній формі висвітлити витоки та хід українсько-російських конфліктів. Усе це – опираючись лише на документи та історичні факти. Сайт має три розділи: «Актуальне» – про Крим, Донбас та південний схід України, «Споконвічне» – тут розглядається широке коло проблем вітчизняної історії, від походження українців до теми колабораціонізму у Другій Світовій війні, та «Джерела інформації», в якому розміщені документи, мапи та історична література.

У своїй роботі творці проекту планують продовжувати традиції та використовувати найкращі здобутки попередників, зокрема й напрацювання газети «День». «У наших прес-релізах та відповідаючи на запитання журналістів я завжди згадую сайт «Україна Incognita» та книги з Бібліотеки «Дня» як приклад блискучих історичних проектів, – розповідає Кирило ГАЛУШКО. – Своєю роботою намагатимемось підставити плече старшим колегам. Переконаний, що ми робимо спільну справу. Така значна увага до сайту свідчить про те, що тема боротьби з історичними міфами в умовах війни та наступу російської пропаганди викликає у суспільства великий інтерес. Люди прагнуть озброїтися не лише автоматами та бронежилетам, а й знаннями. Це дуже тішить».

Цікаво, що професійна спільнота відреагувала на ініціативу неоднозначно. «Частина колег сприймає наш сайт як контрпропаганду в російському дусі, тобто спробу відповідати однією брехнею на іншу, – пояснює Кирило Галушко. – Насправді, це просвітницький проект, який пропонує інформацію щодо тем, цікавих для суспільства. Звичайно, ми відштовхуємося від того, що про нас пишуть антиукраїнські сили, але відповідь наша – академічна, її роблять фахові історики, які відповідають за свою репутацію. Це – боротьба просвіти проти пропаганди. Справді, баланс тут знайти не просто й ми вже зазнаємо критики з різних боків. Окрім «малоросів-новоросів» та людей надміру патріотичних поглядів, які б хотіли, щоб ми протягли українство до часів палеоліту, дорікають нам й історики-«ліберали». Останні намагаються перебувати сьогодні «над бійкою» і вбачають у будь-яких спробах популяризації української історії пропаганду і нав’язування державної позиції (хоча держава жодним чином до нашого проекту не причетна). Перебуваючи поруч з цими трьома полюсами, ми намагаємося триматися наукової позиції й позиції української, до тих пір, доки вона залишається об’єктивною й не виходить за межі здорового глузду».

До слова, дискусії про «деміфологізацію» та «денаціоналізацію» історії й, зокрема, шкільних підручників тривають в Україні давно. «Ситуація 2014 року показує, що якщо ви вдамося до активної денаціоналізації української історії, то наших громадян буде виховувати путінський агітпроп, – вважає Кирило Галушко. – Переконаний, що шкільний підручник з історії повинен формувати патріотів України. Звісно, якщо ми хочемо жити в Україні, а не в Новоросії... Не треба боятися «націоналізації», адже у нас немає офіційної історичної науки – натомість доступне вільне висловлювання думок, а в позиціях істориків є розбіжності».

Фінансується проект «LIKБЕЗ. Історичний фронт» на волонтерських засадах – організатори поширили заклик про допомогу через соціальні мережі й усі витрати на технічне обслуговування, дизайн сайту тощо взяла на себе громадськість. Держава в особі Інституту національної пам’яті та Інформаційно-аналітичного центру РНБО надає поки що лише інформаційну підтримку.

Передусім проект орієнтований на російськомовну аудиторію. Оскільки боротьба сьогодні триває за Крим та Донбас, тобто за свідомість людей, які до цих драматичних подій перебували здебільшого в полоні неукраїнських уявлень, автори працюють спершу над російськомовною версією – вона випереджує україномовну за наповненням приблизно на тиждень. До слова, російські історики поки що ніяк не відреагували на ініціативу колег. У майбутньому має з’явитись й англомовна версія сайту. «Російсько-радянська історіографія традиційно залишається дуже впливовою на Заході, – розповідає Кирило Галушко. – Західні історики працюють з нею вже не менше 150 років. Більш ліберальна та толерантніша щодо українського питання постімперська російська історіографія поки що не має там суттєвого впливу. Але ми орієнтуємося не на західних істориків, а на широкий загал, який взагалі небагато знає про Україну, тому сьогодні головна мета для нас – популяризація нашої країни».