Принципи – як зброя
Микола КНЯЖИЦЬКИЙ: Я підтримую сайт «Миротворець»...Учора своє 48-річчя відзначав український журналіст, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності, ведучий авторської передачі на «Еспресо TV» Микола КНЯЖИЦЬКИЙ. «День» привітав іменинника та, скориставшись нагодою, поставив кілька актуальних питань.
— Баталії довкола сайта «Миротворця» продовжуються. Частина журналістів й надалі жорстко критикує оприлюднення даних про акредитацію в ДНР. Як ви можете прокоментувати конфлікт довкола сайта? Чи не свідчить це про безпринципність української журналістики?
— Я підтримую сайт «Миротворець», бо він зробив дуже багато корисного, і вважаю, що українські журналісти не повинні акредитуватися в окупанта. Що ж стосується іноземних працівників медіа, то це їхній вибір — Україна таке не вітає, але не може забороняти це робити. Якщо ми підтримуємо свободу слова, ми мусимо бути готовими до того, що медіа оприлюднюватимуть різні дані. Часто буває так, що якісь інші країни захищають інтереси своїх громадян, які не обов’язково збігаються з інтересами України. Тому ми в першу чергу повинні думати про наші національні інтереси.
До того ж, думаю, багато в чому ця хвиля була піднята тими людьми, які їздили до терористичних республік і йшли на співпрацю з терористами. Але хтось там акредитовувався у перші дні, бо їм загрожувала небезпека, були іноземці, які хотіли говорити правду, були пристосуванці. Нехай кожен, хто є у списку, заявить, що він рятував полонених, тоді до цієї людини не буде жодних претензій. А той, хто працює під прикриттям, готовий наражатися на критику, в тому числі від своїх співгромадян — таке буває.
— До речі, нещодавно у ЗМІ з’явилися «документи», згідно з якими офіційні державні структури вели «офіційну» переписку зі «структурами» терористичних псевдореспублік.
— Очевидно, що це неподобство й абсурд, за який потрібно карати. Потрібна державна політика, яка б забороняла подібні вияви легітимації самозваних структур окупантів.
— Як ви можете оцінити роботу Міністерства інформаційної політики? Чи достатньо продуктивно воно працює під час війни? Як сприймати те, що Юрій Стець щонайменше тричі говорив, що напише заяву про звільнення, але все одно потрапив до уряду Гройсмана?
— Вочевидь мені б хотілося, щоб це міністерство працювало ефективніше. Так само як я хотів би бачити більш ефективну роботу всіх інших міністерств.
Чому Стець не пішов — треба питати у нього. Але якби ми не проголосували за цей уряд, ми б привели до великої перемоги проросійських сил на сході. Це було політичне рішення, яке зовсім не означає, що я підтримую кожного міністра уряду.
— Щодо суспільного мовлення. Кампанія проти генерального директора НТКУ Зураба Аласанії триває. Після неоднозначного рішення пленуму НСЖУ, який звернувся до прем’єр-міністра з вимогою звільнити керівника «Першого:UA», в Києві відбулася прес-конференція, учасники якої поширили заяву до вищих керівників держави з аналогічними тезами. Що за цим стоїть? Як ви сприймаєте трансформацію Першого Національного в Суспільне?
— У мене самого є дуже багато питань до роботи Аласанії. Зараз «Перший» перестав бути політичним інструментом, але при цьому не став хорошим каналом і має низькі рейтинги — це головна претензія. Трансформація в суспільне мовлення робиться надто повільно. З точки зору підтримки української культури, українських фільмів, музики, ще державне, а в майбутньому суспільне мовлення робить занадто мало. Суспільне мовлення має займатися не лише політикою, а бути авангардом повноцінного українського мовлення, більш глибоко вести суспільну дискусію серед українців. Є багато медіа, які виконують цю функцію навіть у друкованому вигляді. Наприклад, той дискурс, який підтримує газета «День», — це, безумовно, тема для громадського телебачення, і там вона має бути представлена ширше.
ВЧОРА ВЕРХОВНА РАДА ВІДПРАВИЛА НА ПОВТОРНЕ ПЕРШЕ ЧИТАННЯ ЗАКОНОПРОЕКТИ ЩОДО КВОТ НА УКРАЇНСЬКІ ПІСНІ В ТЕЛЕ- ТА РАДІОЕФІРІ. ЗА ВІДПОВІДНЕ РІШЕННЯ ПРОГОЛОСУВАЛИ 245 НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ / ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»
У нашому уряді, парламенті та на самому каналі немає розуміння, як організувати достатнє фінансування для «Першого», тому що наші клани, які контролюють медіа, дуже бояться конкуренції з боку такого потужного мовника, яким міг би бути «УТ-1», у якого найбільше покриття в Україні. Такий зайвий неконтрольований гравець нікому не потрібен. Тим більше, коли він дозволяє собі критикувати владу. У цьому і складність посади Зураба Аласанії, який дозволяє собі критикувати владу, а потім до неї ж іти по гроші — у цій ситуації ніхто давати гроші не буде.
Але коли ми говоримо про тих, хто нападає на Аласанію, то тут я на його боці, бо нападки відбуваються через інші мотиви: він дозволяє показувати матеріали, критичні до українських політиків. Вочевидь, є дуже багато людей, які хотіли б повернути Суспільне телебачення в кероване певними групами, кланами, політичними силами або політичними керівниками країни. Думаю, за цими атаками стоять саме ці намагання.
— Що ж до «Ери», то її не вдалося витіснити з хвиль «Першого».
— Це питання до Нацради з питань телебачення і радіомовлення, до перетворення «УТ-1» в Суспільне мовлення, до Міністерства інформації. Вочевидь це має бути єдиний повноцінний канал суспільного мовлення і жодні інші мовники не повинні бути присутні на цій частоті.
— Вітаючи вас із Днем народження, традиційно хочеться запитати про ваші творчі плани. Крім активної депутатської діяльності, ви ще й ведучий авторського телевізійного проекту на «Еспресо ТV». Кого плануєте запросити в ефір найближчим часом?
— Ця програма для мене — це спроба познайомити українців із цікавими людьми, які творять нові речі в культурі, мистецтві, бізнесі, познайомити Україну з новими проукраїнськими обличчями. В минулій програмі моїм гостем був Ростислав Держипільський — блискучий режисер і актор з Івано-Франківська. В новій передачі теж будуть цікаві письменники, виконавці, буде молода людина, яка дістала премію у Каннах, буде письменник Андрій Курков. Хочу поговорити з такими талановитими співаками, як Оксана Муха зі Львова, яка блискуче співає українські пісні, але яку дуже мало знають в Україні. Тих людей, яких би мені хотілося показати українцям, ще дуже багато.
Що ж до планів, то зараз я видаю книжку своїх інтерв’ю, які були у програмі протягом багатьох років ще до того, як я почав займатися політикою. Сподіваюся, нам вдасться презентувати цю книжку на Львівському книжковому форумі.
— З ким зі світових інтелектуалів вважали б за честь записати програму?
— Мені цікаві різні люди, але більше задоволення приносить розмовляти саме з українцями. У нас такий комплекс меншовартості і така мала віра в себе, що, мені здається, наша місія полягає в тому, щоб відкривати нові імена талановитих і глибоких українців і показувати їх людям.
— Чи могли б назвати історичну постать, на яку б ви орієнтувалися як на морального авторитета?
— Людей, на яких ти орієнтуєшся в житті, дуже багато, тому назвати когось одного мені складно. Багато в чому я захоплююся тим, що робить Владика Борис Гудзяк: нещодавно я був у Парижі, де вони відкривають великий український культурний центр в Санлісі, в якому Анна Ярославна правила, по суті була королевою, де заснувала церкву. Надихнути українських бізнесменів викупити в мерії цю церкву та на її базі започаткувати культурний центр — для цього потрібно бути дуже сміливим. У нас мало людей, які роблять щось корисне не тому, що на цьому можна заробити, і не тому що це бізнес, а навпаки — залучають людей, які заробляють, до суспільно важливих для українців справ. Це надзвичайно корисно, і саме такі люди мене захоплюють.
— Нещодавно «День» оголосив черговий набір до Літньої школи журналістики. Які ваші враження від неї як одного з лекторів?
— Цей проект є надзвичайно важливим, як і багато інших, які втілює газета «День» і якими я також захоплююсь. Я дуже поважаю всі ініціативи головного редактора газети Лариси Івшиної і бажаю цій школі процвітання. Ми готові підтримувати будь-які починання «Дня» та Літньої школи журналістики. Думаю, це неоціненний внесок у розвиток нашої молоді, її духовності й у підготовку справжніх журналістів, які люблять Україну, а не «зливних бачків», через яких політики реалізують свої брудні наміри. У цьому велика різниця. Думаю, не заслужено мало говорять про той внесок, який зробив «День», виховавши велику когорту справжніх журналістів.