Спресований час
Алла МАЗУР:
— Для мене «1+1» — це такий perpetuum mobile, «вічний двигун», і постійний стимул для руху вперед. Це чудова компанія людей, із якими приємні щоденні зустрічі, цікаве спілкування — і хочеться працювати. Це перманентний неспокій, потреба «тримати планку» поруч із колегами — і водночас тихе задоволення, коли найрізноманітніші люди — різного віку, рівня освіти, статі, — кажуть: усе-таки найчастіше ми дивимося «1+1». Канал подарував друзів і знайомих практично на всіх українських телекомпаніях: канал став уже своєрідною «школою-студією», і я неодноразово чула, чого варта у процесі влаштування на роботу фраза «я працював на «1+1». Але попри всю кількість подій і вражень, які осіли у пам’яті за цей час, мої вісім років із каналом — це просто один день: яскравий, насичений, бурхливий — із температурою «плюс».
Юрій МАКАРОВ:
— Вісім років породжують відчуття спресованості часу, хоч, з іншого боку, має бути якраз навпаки — стільки подій сталося, що це могло б сприйматися як років 15—20. Що стосується внутрішніх змін — та неможливо ж не змінюватися. Свого часу ми конкурували, головним чином, із московськими каналами, а тепер дуже гостра конкуренція на внутрішньому українському ринку. Якщо п’ять років тому ми виходили з якоюсь програмою або з якимсь неймовірно ексклюзивним матеріалом, і вся публіка була нашою, то тепер це не спрацьовує. Ми можемо знаходити свого глядача і зачіпати свого глядача або завдяки якомусь власному ексклюзивному продукту, або завдяки такій собі загальній атмосфері — це певна загальна інтонація, певний загальний стиль, зручне для більшості глядача програмування і, зрештою, певне позитивне повідомлення, яке він або приймає, якщо воно є, або не приймає, якщо його немає. Якщо воно є — то він на нього відгукується. Як правило, усе це відбувається між рядками. Але практика телевізійна показує, що один і той самий продукт в один і той самий час на різних каналах працює по-різному.
«1+1» насамперед сприймають як сукупність осіб — це вирішили ще на початку його заснування, на це було зроблено установку, і та обставина, що я належу до цих осіб, не позбавляє мене можливості розуміти, що це — частина бренду каналу. Він дуже особистiсний — це одна з його основних рис. Але та обставина, що сьогодні ця команда унікальна і не має рівних собі, зовсім не означає, що завтра — за будь-якої зміни обставин — ця команда відповідатиме завтрашнім вимогам. Отже, доведеться щось змінювати. І кожен повинен бути до цього готовий. Інакше потрібно йти у якісь більш вічні професії.
Анатолій БОРСЮК:
— Канал росте разом із людьми. Я про себе кажу — я росту, тому що вчуся. І хоч би на це «трішки» канал стає кращим, бо я стаю кращим. Безліч усіляких природних проблем, пов’язаних із посиленням конкуренції, iз дуже сильним впливом російського ТБ, впливом різноманітних політичних моментів на розвиток телевізійного каналу, на сьогоднішню насиченість рекламного ринку, економічний рівень. Звичайно, хотілося б, щоб уже підійшли нові обличчя, нові фахівці, оскільки здебільшого на каналах працюють кіношники без ТБ-освіти, хотілося б, щоб з’явилися свої фахівці. Мені здається, що «1+1» — однаково найкращий канал, що б там не відбувалося, принаймні у нього є власне обличчя. Адже якість каналу визначає не кінопоказ, а особистості, обличчя каналу, які на ньому з’являються. Вважаю, що «1+1» — як і раніше, найсильніший з цього погляду телеканал України. Дуже шкода, що Олександр Юхимович (Роднянський. — Ред. ) дуже багато часу віддає російському каналу СТС. Думаю, Росія може записати це собі до чергових плюсів, а Україна — до чергових мінусів. На мій погляд, це — найсерйозніша перешкода на шляху розвитку каналу.
