Сталінська «мертва» дорога
На будівництві залізниці Салехард — Ігарка, яке так і не було завершено, загинули тисячі в’язнів таборів ГУЛАГУ
Подивіться на мапу Росії і відшукайте на Полярному колі місто Салехард. А потім знайдіть у найнижчій частині ріки Єнісей (майже біля Північного Льодовитого океану) селище Ігарку. Так от, саме між цими населеними пунктами у 1947 році було розпочато будівництво залізниці протяжністю 1263 кілометри. План здачі в експлуатацію — 1955 рік. (Закодована назва цієї залізничної траси — 501-ша будова ГУЛАГу).
Гігантські масштаби цього будівництва у заполярній тундрі засвідчує і кількість працюючих: у 1947 р. — 30 000 осіб, 1948 р. — 36 986, січень 1950 р. — 73 531, червень 1951 р. — 21 616, червень 1952 р. — 17 520, липень 1953 р. — 28 000 осіб.
Кремлівські вожді планували, що після завершення у 1955 році будівництва залізниці від Салехарда до Ігарки, її спорудження продовжиться від Ігарки до Якутська, а далі — аж до Магадана. Кількома меридіанними магістралями з півночі на південь ця залізниця мала з’єднатися із Транссибом «Москва — Владивосток»...
Скільки десятків тисяч треба було б іще провести додаткових арештів і винести судових вироків, аби поповнити новими партіями «ворогів народу» грандіозну сталінську новобудову ХХ століття!? Скільки ще людських життів проковтнула б цей шлях в Нікуди за Полярним колом?!
Але 5 березня 1953 року Сталін помер — і будівництво залізниці від Салехарда до Ігарки припинилося, бо проектанти та інженери-будівельники остаточно зрозуміли: споруджувати її у Заполяр’ї через надзвичайно складні природно-кліматичні умови — то повний абсурд.
І тепер уже тундра, мов удав, почала жадібно ковтати у своє черево залізницю. Верхній шар вічної мерзлоти плавився від гарячого літнього сонця — і земляний насип разом із металевими рейками і дерев’яними шпалами руйнувалися і всмоктувалися у болотисту рідину. А взимку страшні морози сковували поруйновану тундру; скам’яніла земля й вода ламали сталеві рейки, руйнували дерев’яні мости і скручували, ніби зроблені з картону, бараки в’язнів і сторожові вишки охоронців...
Я бачив у тундрі кілька кілометрів тієї сталінської «мертвої дороги» і в мене тоді склалося таке враження, що над цією залізницею багато разів пролітали бомбардувальники, посипаючи її авіабомбами...
Які гігантські зусилля — і який мізерний, точніше, який страшний результат!
У Салехарді я фотографував також і паровоз — пам’ятник будівельникам 501-ї будови ГУЛАГу, що працювали з 1947 по 1953 роки на спорудженні сталінської «мертвої дороги», яка привела в Нікуди.
Біля паровозу напис: «Железный путь на самый край земли был беспощадно судьбами людей уложен...»
А сталінський план побудови комунізму в СРСР теж виявився «мертвим шляхом», бо він, зрештою, теж завів увесь радянський народ в історичний тупик.
Які величезні зусилля — і який страшний результат!
Із журналістського проекту «Українці за Уралом»
