Судоми

Минулого місяця глава «ДНР» Олександр Захарченко повідомив планету, що він скасовує Україну, створює на цьому місці Малоросію з центром у Донецьку. Через три тижні Захарченко задумливо повідомив: «Уже зараз можна сказати, що назви «Малоросія» не буде, оскільки вона викликає у багатьох відторгнення». Оскільки, як з’ясувалося, Захарченко і його колеги по бандитизму сприймають світ естетично, залишилося, мабуть, їх переконати, що топоніми «ОРДЛО», «ДНР» і «ЛНР» уже кілька років викликають блювотний рефлекс у більшості людей, які знають, що за ними стоїть.

Заступник міністра МЗС РФ Сергій Рябков в інтерв’ю виданню «Міжнародне життя» 7.08.17 пояснив, що у відповідь на американські санкції Росія може відмовитися від долара, принаймні частково. «Ми, звичайно, активізуємо роботу, пов’язану з імпортозаміщенням, скороченням якоїсь залежності від американської платіжної системи, від долара як розрахункової валюти тощо», — повідомив Рябков. На жаль, Сергій Олексійович не пояснив, що в цьому випадку станеться з економікою Росії, чим саме він збирається платити за імпорт, за яку валюту він планує продавати нафту і газ в умовах, коли дві третини світових валютних резервів — у доларах США, ще 20% — у євро, по 2% в доларах Канади й Австралії і ще 1% — у юанях...

Лідер партії «Справедлива Росія» Сергій Миронов наповнив ідею свого тезки з МЗС конкретним змістом. Як повідомило агентство «РИА Новости», Сергій Михайлович видав войовничий клич: «На війні як на війні». І зажадав у відповідь на санкції ввести контрсанкції проти продукції CocaCola, Mars, а також імпортної косметики, парфумів, побутових товарів та алкоголю. Крім того, Миронов пояснив країні, що їй потрібно в процесі імпортозаміщення відмовитися від програмних продуктів Microsoft. На щастя, лідер «Справедливої Росії» не став забороняти росіянам користуватися продукцією Adode, Corel, Apple та інших «забугорних фірм» у сфері IT-технологій, оскільки, швидше за все, не підозрював про їх існування.

У світлі всіх цих ідей цікаво було б у порядку експерименту запропонувати російським міністрам, їхнім заступникам і всім парламентарям на пару місяців відмовитися від використання всього того, що виготовлено з використанням технологій Заходу. Вважаю, що вигляд голих представників російської політичної еліти, які понуро бродять лісами в пошуках підніжного корму, надовго відштовхнув би вітчизняну популяцію від пошуків «національної ідеї», а також «свого історичного шляху».

Але, оскільки такий експеримент, принаймні поки що, можливий лише як уявний, то вся ця маячня про протистояння із Заходом і свій шлях бурхливим потоком хлище з російського телевізора, наповнюючи голови росіян і приводячи їх у стан повного ступору. Особливість літнього періоду 2017 року полягає в тому, що інформаційні війська відмовилися від канікул. На місці всі програми, що генерують ненависть. Ніхто не пішов у відпустку, окрім, напевно, Дмитра Кисельова, якого цілком успішно замінює Андрій Кондрашов. Усі інші, включаючи Скабеєву, Попова і Соловйова, як і раніше, щодня строчать зі своїх кулеметів. І це — в серпні! Без жодного перебільшення можна сказати, що в країні оголошено надзвичайну інформаційну ситуацію.

Разом із ведучими на бойову вахту виходять і їхні підручні «експерти». У студії програми «Вечер» від 9.08.17 весь традиційний набір. Обговорюють російську відповідь на санкції. Перший, звісно, Ж. Причина, через яку путінський телевізор посилено просуває лідера ЛДПР, лежить на поверхні. Ж. у російській політиці відіграє ту саму заспокійливу роль, яку для обивателя відіграють перегляди фільмів жахів і трилерів. Популярність усіх цих «криків», «дракул» та інших «кошмарів на вулиці В’язів» базується, по-перше, на безпечному задоволенні пристрасті до насильства, а по-друге — на досягненні приємного контрасту між жахом на екрані і затишним кріслом, із якого цей жах можна спостерігати, запиваючи його пивом і заїдаючи чіпсами. Ж. необхідний Путіну, як оперетковий злодій необхідний оперетковому ж герою. Тому поки Путін у Кремлі, Ж. буде в телевізорі і в Думі.

Ж. чесно відпрацьовує свій хліб. «Не повинно бути в Києві цього уряду!» — надсаджується Ж. — «Стіну вони будуватимуть! У Магадані нехай будують! Київ треба брати! Лякати треба! Вся планета Земля — велика дорога! Нехай відчують російський кулак! Громико, Лавров — розмазні!» — волає Ж. І раптом, помітивши навпроти себе депутата Ніконова, кричить на нього: «Навіщо повернули Горького біля Білоруського вокзалу?!».

Депутат Ніконов явно не тягне на роль героя, навіть опереткового. У нього інше амплуа. Він виконує роль особи, яка особливо уповноважена говорити від імені двох героїв: сучасного, тобто Путіна, й історичного, тобто свого дідуся, який служив одним із найголовніших сталінських катів. Тому коли він несе будь-яку маячню на кшталт тієї, що він ніс цього разу, про те, що Горький — одна з трьох найбільших постатей російської культури або що Росія — п’ята економіка планети, це завжди зустрічається бурхливими оплесками.

Окрім злодія і героя, на сцені має бути присутній персонаж для комфортного побиття. У французькому ярмарковому театрі це роль П’єро. У російському телевізорі це або опереткові українці, або карикатурні американці, або російські ліберали. Цього разу били «яблочника» Рибакова. На запитання, чого він чекає від майбутнього Росії, «яблочник» Рибаков сказав, що, по-перше, хоче, щоб люди в Росії могли вільно творити і щоб ніяку «Матільду» ніхто не забороняв, по-друге, щоб держава не кидала людей похилого віку, а по-третє, щоб не було війни. Причому, на своє лихо, «яблочник» Рибаков уточнив, що має на увазі своє небажання, щоб Росія воювала з Україною.

Важко уявити собі, що ці, цілком банальні у своїй очевидності побажання можуть викликати у нормальних людей напад злості й ненависті. А в студії Соловйова вони спричинили саме таку реакцію. Причому масову. Яблучного «П’єро» Рибакова били всім колективом. Соловйов тут же заходився кричати: «Ви проти війни? А якщо Україна захоче вбивати своє російське населення?!». «Яблочник» Рибаков спробував щось відповісти, але його перебив крик політолога Міхеєва: «Ви не хочете воювати?! А якщо на нас нападуть?!». Хто конкретно збирається напасти на політолога Міхеєва, він не повідомив, але кричав так, що було ясно: напад якщо вже не стався, то відбудеться з хвилини на хвилину.

Важливими міркуваннями з приводу ситуації у світі поділилися сходознавець Сатановський і режисер Шахназаров. Сатановський повідомив, що йому начхати на ядерну війну. «Якщо вона буде, то я про це не дізнаюся», — справедливо зазначив великий у всіх сенсах цього слова сходознавець. На жаль, сходознавець Сатановський не пояснив, чи означає це, що ядерну війну Росія повинна розпочати негайно, оскільки їй, як і Сатановському, має бути на неї начхати.

Режисер Шахназаров, у свою чергу, продовжив свої вічні стогони щодо відсутності у Росії надідеї, без якої росіяни, виявляється, ніяк не можуть обійтися. Як таку надідею режисер Шахназаров навів героя роману Платонова «Чевенгур», який літав на кобилі Пролетарська Сила. В принципі з режисером Шахназаровим можна погодитися. Оскільки те суспільство, яке описане в цій утопії Платонова, — перехід на підніжний корм, відмова від будь-якої праці, окрім ідіотських суботників, знищення всіх нормальних людей і рішуче усуспільнення дружин — це саме той, єдино можливий особливий шлях Росії, куди в перспективі веде протистояння із Заходом. Ті судороги, в яких упродовж останніх місяців перебувають російські політики, свідчать, що сценарій Андрія Платоновича Платонова може виявитися не такою вже утопією.